Читайте также:
|
Збалансований розвиток економіки України передбачає послідовний розвиток соціальної галузі з метою досягнення стратегічних цілей держави. На сьогодні можна спостерігати початок реформування соціальної сфери при розробці виваженої державної соціальної політики України. Проте державне регулювання соціального розвитку нашої держави ускладнюється глибокою економічною кризою, політичною невизначеністю,обмеженістю бюджетних ресурсів при фінансуванні різноманітних програм соціально-економічного розвитку, що негативно позначається на розробці та реалізації стратегічних пріоритетів соціального розвитку України. Це зумовлює необхідність створення ефективних механізмів державного регулювання соціальної сфери.
Основними показниками ефективності реалізації соціальної політики є такі:
– загальний рівень доходів населення та вплив інфляційного чинника;
– роль заробітної плати у формуванні доходів населення;
– зростання такої частки грошових доходів населення, як «інші надходження” (що, здебільшого є відображенням «тіньових” доходів населення);
– наявність значної міжгалузевої та міжпосадової диференціації заробітної плати;
– рівень диференціації між регіонами України за показником доходу у розрахунку на одну особу;
– зростання частки неврахованих доходів населення, які потенційно можуть розглядатись як інвестиційні ресурси;
– частка споживчих витрат у загальній структурі витрат і рівень участі населення в інвестиційному процесі.
Ефективний процес реалізації соціальної політики відбувається на основі науково обґрунтованих принципів, що визначають найсуттєвіші та найважливіші моменти здійснення такої політики. Розглянемо основні принципи реалізації соціальної політики.
Принцип єдності об’єктивного і суб’єктивного в реалізації соціальної політики
Зазначений принцип передбачає врахування в соціальній політиці комплексу об’єктивних і суб’єктивних чинників, що зумовлюють розвиток соціального буття, соціальної сфери життя суспільства.
Ефективне здійснення соціальної політики можливе в разі органічної єдності об’єктивного й суб’єктивного. Співвідношення між ними демонструє ступінь урегульованості процесів соціального буття, ефективність здійснення соціальної політики. Реалізація цього принципу дає змогу своєчасно виявити і розв’язати суперечності процесу соціального розвитку, формування й збагачення цінностей соціального буття. Сучасне бачення співвідношення об’єктивного й суб’єктивного в соціальному розвитку має полягати в тому, щоб такі важливі складові суб’єктивного начала, як соціальна активність людини, здатність її до цілеспрямованої соціальної мобільності, соціальна культура особистості, зрілість її суспільної свідомості розглядалися не як похідний чинник, що відображає об’єктивну реальність, соціальне буття, а як важливе джерело їх розвитку та збагачення.
Діяльність суб’єкта соціальної політики, який не враховує об’єктивних тенденцій розвитку соціального буття, соціальної сфери, умов суспільного розвитку або ігнорує їх, призводить до суб’єктивізму в регулюванні, гальмує процес збагачення соціального потенціалу особистості. Що глибше у процесі життєдіяльності суспільства відображатимуться об’єктивні чинники соціального розвитку, то повніше їх пізнаватиме суб’єкт соціальної політики, ефективніше й досконаліше функціонуватиме соціальна система загалом і її елементи.
Принцип взаємозв’язку об’єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики.
Цей принцип означає, що реалізація багатогранних завдань соціальної політики має ґрунтуватися на діалектичній єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку та цілеспрямованій регулятивній діяльності, пов’язаній із здійсненням, реалізацією основних засад соціальної політики.
Специфіка механізму об’єктивної соціальної саморегуляції полягає в тому, що він не відтворюється автоматично, а реалізується за певних умов, які необхідно встановлювати й підтримувати свідомою цілеспрямованою діяльністю, що передбачає освоєння простору соціального буття соціальної сфери.
Цілеспрямований процес здійснення соціальної політики стає найефективнішим, коли її суб’єкти створюють умови для найповнішої взаємодії соціального (зовнішнього) регулювання соціального розвитку та свідомого (внутрішнього) саморегулювання особистістю власного соціального потенціалу. Всебічний розвиток свідомих саморегульованих засад у реалізації особистісного соціального потенціалу людини, зміщення в цьому процесі акцентів із зовнішнього регулювання на внутрішнє є важливою закономірністю розвитку соціального буття, соціальної сфери, демократизації соціуму.
Питання для самостійної роботи:
1. Формування підходів до соціальної політики.
2. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.
3. Зростання ролі позаекономічних факторів.
4. Публічне адміністрування у сфері науки, культури та мистецтва.
5. Основними показниками ефективності реалізації соціальної політики.
Література:
1. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: монографія. – К.: Алерта: КНТ: Центр навч. літератури, 2008. – 470 с.
2. Орленко В. Еволюція прав і свобод людини // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. – 2011. – № 3. – С. 89 – 100.
3. Осиновська О.В. Проблемні аспекти межі обмежень прав людини, їх співвідношення // Держава і право. – 2008. – № 41. – С. 133 – 138.
4. Пустовіт Ж.М. актуальність проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. посібн. – К.: КНТ, 2009. – 230 с.
5. Строган А. Політичні права особи в сучасній правовій державі: порівняльний аналіз національних і міжнародних нормативно-правових актів // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 82 – 85.
6. Шевчук С.В. Прецендентне право Європейського суду з прав людини та доктрина stare disisis // Судова практика. – 2011. – № 1/2. – С. 4 – 15.
7. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – С. 90 – 102. [Електронний ресурс].
8. Державні організації як складова механізму держави: Навч посібник / За заг. ред. П.Н. Надолішнього; Кол. авт.: Балашов А.М., Безверхнюк Т.М., Зінкевічус В.О., Надолішній П.І. та ін. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, Optimum, 2005. – С. 49 – 88.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 58 | Нарушение авторских прав