Та анархо-синдикалістські підходи

ДО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Відносно самостійними концепціями місцевого самоврядування є
система ідей, розроблених в рамках юридичної школи конституційно­
го права (Ю. Панейко, О. Градовський, Г. Єллінек, 11. Лабанд, X. Прейс
та ін.), зокрема теорія самоврядних одиниць як юридичних осіб, пред­
ставники якої вбачали у місцевому самоврядуванні не самостійний
вид діяльності, а лише часткову заміну державної діяльності. З цього
погляду, органи самоврядування виконують функції державної влади,
але є органами не держави як особливої юридичної особи, а міської та
не міської громади, провінції, територіальних та інших союзів._________

Так, Георг Єллінек вважав, що місцеве самоврядування — це яви­ще політичне, яке є продуктом самообмеження держави. За Г. Єллі-неком, громади мають подібно до держави територію, населення та самостійну владу. Але відрізняються тим, що цій владі ніколи не на­лежить первинне, не делеговане державою ітрегіит. Будь-яка влада, яка належить громаді, є владою похідною, в тому числі право влада­рювати, дароване їй як індивідуальні права. Власне право владарю­вання громади, у Г. Єллінека, ніколи не є первинним правом. її тери­торія є водночас державною територією, члени громади є підданими

Т

держави, влада її підпорядкована владі держави".

Стверджуючи, що самоврядування творить частину державної ад­міністрації, Юрій 1 Іанейко вважав, що хоча природні підстави для само­врядування існували, без сумніву, за всіх часів, проте самоврядування, як правне поняття, постало тоді, коли ставлення монарха до підданих в абсолютній державі почало перетворюватися зі ставлення влади в правне ставлення, коли фізична одиниця поза приватними правами почала набувати публічних прав і це становище її супроти державної влади перенесено на існуючі колективи, передусім на громади. З мо­менту, коли конституційна правова держава силою своєї законодавчої влади зорганізувала для своїх цілей громадські об'єднання і включила їх у власний організм, постала інституція самоврядування в новітньо­му значенні; тим самим постала і наука про самоврядування²¹.

'■'■" Еллииек Г. Общее учспие о государстве. Т. 1: Право совремепного государства. —

СПб., 1908. - С. 466, 475, 477, 478. ²¹ Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. — Л., 2002. — С. 15, 13.

-117-

Муніципальне право України

Розділ IV. Основні теорії походження місцевого самоврядування

11.1 рубежі століть значну активність виявляли анархо-синдикалістські теоретики та практики, які вбачали у самоврядуван­ні заперечення держави. По суті у рамках анархістського напряму сформувалася анархо^^шдшомстська теорія місцевого самовряду-вання. Теоретики кінця XIX — початку XX ст. були схильні вбачати у самоврядуванні насамперед антидержавну сутність. Основополож­ником анархізму іноді вважають У. Годвіна, однак він пропонував не негайне зниіцення держави, що є наріжним постулатом анархізму, а мінімізацію ЇЇ функцій з можливою наступною ліквідацією. Засад-ничі положення анархізму були сформульовані у 40-х роках XIX ст. П. Прудоном, який запровадив термін "анархія", та М. Штірнером. Політичну доктрину анархізму розробили М. Бакунін і П. Кропот-кін. До відомих теоретиків цієї суспільно-політичної течії належать також Дж. Белделлі, Е. Рекліо, Б, Такер, Д. Уоррен, К. Хесс та іи²².

Спільним для ідеологів анархізму є критика капіталізму і про­голошення необхідності його заміни іншим ладом за умови ліквідації! держави. Державу вони вважали другою після церкви основною по­милкою людей. Будь-яка концентрація, централізація влади проголо­шувалася несумісною зі свободою. Висловлювалися застереження і щодо переродження соціалістичної держави, в якій народні обранці та чиновники можуть зловживати службовим становищем, посилаю­чись на "державний інтерес"²³.

Заперечення теоретиками анархізму держави спричинило неви­знання нав'язаних зовні, хай навіть рамкових принципів діяльності вільних асоціацій та об'єднань індивідів, у тому числі органів місце­вого самоврядування. М. Бакунін, наприклад, вважав, що "експлуа­тація та управління, з яких перша дає засоби управляти та складає необхідну базу, так само як і мета будь-якого управління, яке, у свою чергу, гарантує та узаконює можливість експлуатації, є двома нероз­дільними сторонами того, що називають політикою. З початку історії вони складали власне реальне життя держав"²⁴.

Інший ідеолог анархізму Л. Гумплович стверджував, що протилеж­ністю до "державної діяльності" в більш вузькому її значенні є поняття

²² Див,: ДунаєваЛ.М. Проблеми влади та самоврядування в теорії анархізму // Часо­
пис Київського університету права. — 2004. — № 1. — С. 111-116.

²³ Жолковський К.Е. Анархізм // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шем-
шученко (голова редкол.) та і її. — К., 1998. — Т. 1: А-Г. — С. 105-107.

'"' Бакунин М.А. Бог и государство // Графский В.Г. Бакуиин. — М, 1985. — С. 131.

-118-

"самоврядування"... Якщо "самоврядування" слід розуміти як діючий у державі політичний устрій, то його можна розглядати, безумовно,.лише як доповнення до необхідної діяльності держави, а отже уявляти його лише в обмеженому обсязі. За Л. Гумпловичем, самоврядування проводиться відомим самоврядним організмом, під яким слід розуміти існуючі у державі форми спілкування та союзи; наділені правом само­врядування вони відають великою або малою кількістю своїх громад­ських справ за допомогою ними ж обраних представників та посадових осіб. Найменшими самоврядними організмами є громади²⁵.

Відомо, що для анархізму характерне висування і розвиток ідей децентралізму, федералізму, автономії, а також самоврядування, са­моорганізації і саморегуляції особи, соціальних груп, регіонів тощо. В проектах анархістів планувалося створити місцеві представницькі органи громадського самоврядування — міські союзи та ради, місь­кі думи та районні управи; місцеві органи громадського управління (виконавчі органи) — місцеві Палаци Злагоди, виконкоми союзів та рад, анкетно-статистичні бюро; інші інституції — виборний суд, мілі­ція (міська армія), добровільна армія самооборони, різні "громадські служби" тощо. Крім того, відповідно до теорії анархізму проголошу­валися різні форми безпосередньої демократії та громадської самоді­яльності — збори, асоціації, товариства, союзи, клуби тощо, які мали компенсувати в організаційному плані відсутність держави. Так, П.Ж. Прудон, по суті, ототожнюючи самоврядування і анархію, розу­мів федерацію як договір, контракт, угоду, союз, завдяки якому гру­па глав сімей, об'єднання кількох громад або держав зобов'язуються одне перед одним проводити спільний курс. На місце сучасної йому централізованої держави слід поставити союз, створений за двома напрямами: територіально — за комунами і провінціями та адміні­стративно — за окремими галузями суспільного життя. Л. Мамут за­значає, що для визначення самоврядування П. Прудон обрав англій­ський термін 5е1!-£оуегптепт., який, на його думку, точніше передає соціально-лрганізаційний сенс анархії²⁶.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. набули поширення соціал-реформістські муніципальні концепції, зокрема теоргя^т/тцигшльно-

²⁵ Гумплович Л. Общее учение о государстве. 2-е изд. — СПб., 1910. — С. 274, 275, 286-
287.

²⁶ Мамут Л.С. Зтатизм и анар'хидм как типн нолитического сознания (домарксист-
ский период). — М, 1989. — С. 211.

Дата добавления: 2015-11-30