Читайте также: |
|
- Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»6. Затверджене
цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвести
ційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяль
ності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо
захисту інтересів їхніх учасників.
- Закон України від 15 березня 2001 р. «Про інститути спіль
ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»7.
' Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 51. — Ст. 292.
2 Там само. - 1998. - № 15. - Ст. 67.
3 Там само. — 1991. — № 38. — Ст. 508.
4 Там само. - 1993. - № 19. - Ст. 207.
5 Там само. — 1993. — № 17. — Ст. 184.
1 Урядовий кур'єр. — 1994. — 19 березня.
' Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 21. — Ст. 103.
- 80 -
і — 4-2636
- 81 -
Законодавство про страхування (зокрема, Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхування»1) регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.
Законодавство про захист економічної конкуренції, як атрибут правової системи ринкового спрямування, представлене, в першу чергу, Законом України від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
До нього належать також Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції», який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти.
Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції. Окремі види зовнішньоекономічних операцій регулюються спеціальними законами: від 15 вересня 1995 р. (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності»2; від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання бартер-
1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.
2 Там само. — 2002. — № 6. — Ст. 40.
них (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічних відносин»1.
Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене декретами Кабінету Міністрів: від 8 квітня 1993 р. «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення»2, від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію»3, а також Законом України від 18 листопада 1997 р. «Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»4 та Законом України від 11 лютого 1998 р. «Про метрологію та метрологічну діяльність»5.
Зазначене законодавство:
- встановлює правові основи державного нагляду за додер
жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємниць
кої діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність
за порушення цих стандартів, норм і правил;
- спрямоване на захист інтересів народного господарства і
громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і
економічному прогресу на основі використання результатів
вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одини
цях, що допускаються до застосування, і створення сприятли
вих умов для розвитку міждержавних зв'язків;
- визначає правові та економічні основи систем стандарти
зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього
функціонування на території України;
- встановлює правові основи державного контролю за ви
добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і
зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та
контролю за операціями з ними.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 44.
2 Там само. - 1993. - № 23. - Ст. 247.
3 Там само. - 1993. - № 27. - Ст. 289.
4 Там само. — 1998. — № 9. — Ст. 34.
5 Там само. — 1998. — № 30—31. — Ст. 194.
- 82 -
- 83 -
РОЗДІЛ II
Суб'єкти господарських правовідносин
ГЛАВА 5
Суб'єкти господарського права. Суб'єкти господарювання
§ 1. Поняття та види суб'єктів господарського права
Поняття суб'єкта господарського права обгрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин.
Згідно зі ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є:
а) суб'єкти господарювання;
б) споживачі;
в) органи державної влади та органи місцевого самовряду
вання, наділені господарською компетенцією;
г) громадяни, громадські та інші організації, які виступа
ють засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють
щодо них організаційно-господарські повноваження на основі
відносин власності.
Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.
Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу приділяється головна увага у цій темі.
Частина 1 ст. 55 ГК визнає суб'єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб'єкта господарювання:
- цей суб'єкт є учасником господарських відносин;
- він безпосередньо здійснює господарську діяльність;
- він наділений господарською компетенцією (сукупністю
господарських прав і обов'язків), яку реалізує при здійсненні
господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і
обов'язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права в літера
турі ще називають господарською правосуб'єктністю. Суб'єкт
господарського права має засновану на законі можливість на
бувати від свого імені майнові та особисті немайнові права,
вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Право-
суб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначаєть
ся як господарська компетенція, тобто сукупність встановле
них законодавством і набутих у господарських правовідноси
нах прав і обов'язків;
- він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі й
від власника) майно;
- він несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у ме
жах закріпленого за ним майна.
Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:
1) господарські організації— юридичні особи, створені відпо
відно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та
інші підприємства, створені відповідно до Господарського ко
дексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють госпо
дарську діяльність та зареєстровані в установленому законом
порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства,
які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпо
відно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос
подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними
хтя здійснення господарської діяльності.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського
- 84 -
85 -
відання, права оперативного управління та права оперативного використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.
Суб'єкти господарювання — господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом.
Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативного використання майна, без статусу юридичної особи.
§ 2. Утворення суб'єктів господарювання, їх державна реєстрація
Термін «утворення» — це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані нормами господарського права умови фактичного виникнення та легітимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують суб'єкти господарювання різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальний і спеціальний порядок їх створення. Так, згідно з ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений:
а) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унітарних підприємств — це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:
- міністерства, державні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності»1). Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими
органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради (п. ЗО ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»1), а також місцеві державні адміністрації (п. 1 ст. 19 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»2).
Засновники реалізують засновницькі права шляхом:
- обрання організаційної форми суб'єкта господарювання;
визначення цілей і предмета його діяльності;
- прийняття рішення про його створення; затвердження в
установленому порядку статуту;
- передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарювання
основних фондів та обігових коштів;
- формування органів управління, визначення у статуті меж
їхніх повноважень тощо.
Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні — це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарювання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності виділення для новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України. Дозвіл на користування утворюваним суб'єктом господарювання земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням суб'єкта господарювання в порядку, встановленому Земельним кодексом України (статті 19, 21, 23, 32, 34 тощо);
б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, — за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних унітарних підприємств Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.
Стаття 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:
- шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;
- шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, по
ділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання;
Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 7. — Ст. 52.
- 86 -
1 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.
2 Там само. - 1999. - № 21-22. - Ст. 190.
- 87 -
- шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта
господарювання за розпорядженням антимонопольних органів
відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства.
Так, примусовий поділ суб'єкта господарювання здійснюється
згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його
територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-
монополіста є обов'язковим для власника (власників) або упов
новаженого органу. Рішенням про примусовий поділ визна
чається строк утворення нових підприємств, який не може
бути менше шести місяців.
Закон вимагає, щоб створення суб'єктів господарювання здійснювалося з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених ГК (наприклад, згідно з ч. 17 ст. 58 ГК не підлягають державній реєстрації структурні підрозділи господарських організацій. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєстратора шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки).
Державна реєстрація суб'єктів господарювання — це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
15 травня 2003 р. прийнято Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців»1, який набрав чинності з 1 липня 2004 р., тому розглядати порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання слід, виходячи з відповідних положень ГК, закріплених у статтях 57 та 58, а також з положень зазначеного Закону.
Згідно з Законом порядок проведення державної реєстрації суб'єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб— підприємців) включає, зокрема:
- перевірку комплектності документів, які подаються дер
жавному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реє
страційній картці;
- перевірку документів, які подаються державному реєстра
тору, на відсутність підстав для відмови у проведенні держав
ної реєстрації;
1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32. — Ст. 283.
- 88 -
- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну
особу—підприємця до Єдиного державного реєстру;
- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію
та виписки з Єдиного державного реєстру.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи—підприємця.
Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:
- проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізич
них осіб—підприємців;
- проводить резервування найменувань юридичних осіб;
- передає органам статистики, державної податкової служ
би, Пенсійного фонду України та фондів соціального страху
вання повідомлення та відомості з реєстраційних карток про
вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у
тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених під
розділів юридичних осіб;
- формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;
- здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну
реєстрацію, а також їх заміну;
- оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного держав
ного реєстру;
- проводить державну реєстрацію змін до установчих доку
ментів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені
або місця проживання фізичних осіб—підприємців;
- проводить державну реєстрацію припинення юридичних
осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької
діяльності фізичними особами—підприємцями;
- звертається до суду із заявою про зміну мети установи у
встановленому законом порядку.
Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної
реєстрації юридичної особи. Реєстраційна картка — це доку
мент встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення
особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного держав-
- 89 -
ного реестру. Форма реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи, затверджена наказом Держком-підприємництва від 9 червня 2004 р. № 67;
- копію рішення засновників або уповноваженого ними органу
про створення юридичної особи у випадках, передбачених за
коном;
- два примірники установчих документів. ГК визначає зміст
засновницького договору, у якому засновники зобов'язуються
утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної
діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого
майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяль
ністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників,
порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови
діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом,
а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до
закону (ч. З ст. 57 ГК).
Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про:
- його найменування і місцезнаходження;
- мету і предмет діяльності;
- розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;
- порядок розподілу прибутків і збитків;
- про органи управління і контролю, їх компетенцію;
- про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарю
вання;
- інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної
форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.
Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству;
- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за
проведення державної реєстрації юридичної особи (ч. 1 ст. 24
Закону). Відповідно до ст. 10 Закону реєстраційний збір за
проведення державної реєстрації справляється у такому розмірі:
а) десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян —
за проведення державної реєстрації юридичної особи;
б) два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за
проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця.
За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи—підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі тридцяти відсотків реє-
страційного збору, встановленого за проведення державної реєстрації.
За заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Кошти, одержані як реєстраційний збір, зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи—підприємця.
Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.
У разі якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 ст. 24 Закону, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.
У випадках, що передбачені законом, крім документів, які передбачені ч. 1 ст. 24 Закону, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.
У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.
У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств крім документів, які передбачені ч. 1 ст. 24 Закону, додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.
У разі державної реєстрації селянського (фермерського) господарства крім документів, які передбачені ч. 1 ст. 24 Закону, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.
- 90 -
- 91 -
У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 8 Закону.
Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені законодавством.
Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред'являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.
Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.
Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.
Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлене і видане (надіслане рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи
засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.
Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб— підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.
У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:
- найменування юридичної особи;
- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підпри
ємств і організацій України;
- місцезнаходження юридичної особи;
- місце проведення державної реєстрації;
- дата проведення державної реєстрації;
- прізвище та ініціали державного реєстратора.
Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі — заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної
реєстрації фізичної особи—підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного
реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов'яз
кових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за
проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця.
Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, якщо вони не передбачені законом.
Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.
Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.
Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
- 92 -
- 93 -
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, якщо:
- документи подані за неналежним місцем проведення дер
жавної реєстрації фізичної особи—підприємця;
- документи не відповідають вимогам частин 1 та 2 ст. 8 та
ч. 5 ст. 10 Закону;
- документи подані не у повному обсязі.
Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видаються (надсилаються рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, відповідно до опису.
Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи—підприємця. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи—підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи—підприємця.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав