Читайте также:
|
Рома́нс в музыке (исп. romance, от позднелат. romanice, буквально — «по-романски», то есть «по-испански») — вокальное сочинение, написанное на небольшое стихотворение лирического содержания, преимущественно любовного; камерное музыкально-поэтическое произведение для голоса с инструментальным сопровождением.
42), 43) Міська література понад усе цінує здоровий глузд, розважливість, кмітливість, спритність – а ще сміх у різних його проявах. Відповідно, жанри міської літератури відповідають новим запитанням споживачів – їх можна умовно поділити на науково-дидактичні, куди відносяться числені бестіарії, гербарії, лапідарії тощо., морально-дидактичні та коміко-сатиричні (французькі фабліо та німецькі шванки, що иістять у собі зародки новели та роману нового часу, й тваринний епос, зокрема «Роман про Лиса». Новими суспільними відносинами новий суспільними відносинами визначається радикальний переворот у літературі, що відбувається а 13 столітті. Поряд з усе більше теряющей зв’язок життям і лицарською поезією, що впадає в абстракцію, піднімається нова міська література. Її поетика, діаметрально протилежна поетики куртуазної лицарської поезії, характеризується торжеством здорового глузду й різанням розважливості, схильність до зображення повсякденного життя, нерідко навіть у її низинних виродливих проявах. До гротескної гри фарб і образів, узятих з життя всіх без винятку шарів суспільства, зокрема християнства й міських низів. Все те, що в літературі затушовується тут виривається назовні із зухвалою відвертістю Головні об’єкти – жадібність, щиросердечна черствість, заможність, лицемірство, брутальність дурнуватих лицарів, витівки шахраїв. Аналогії в казках, новелах різних країн і епох, зокрема багато паралелей у буддистских моральних повчальних оповіданнях. У Німеччині – шванки. Особливою популярністю користувалася повість Штриккера «Піп Амис», складена із серії шванків, у яких зображуються пригоди хитрого священика. (На прикладі «Романа про лиса») фігура Ренара далеко не единообразна, спочатку Ренар, як грабіжник і ґвалтівник, без сумніву лицар. Але до його вигляду приєдналися риси, характерні для городянина (діловитість, спритність, простота мови й манер, практицизм). Моральна оцінка його особистості роздвоюється. Якщо при зіткненні Ренара з феодалами симпатії оповідача на його стороні, то цей же самий Ренар викривається як низький хижак у тих випадках, коли він грабує бідняків. Народна мудрість протиставляється як лицарському початку, так і моралі городян.
46) Розвиток куртуазної лірики в німецькій поезії XІІ-XІІІ ст., так званого "мінезангу", багато в чому типологічно схожий з історією провансальської й північнофранцузькою лірикою, але має свою ясно виражену специфіку. Мінезанг почав формуватися трохи пізніше, ніж лірика провансальських трубадурів. Це було пов'язане з більш пізнім становленням лицарської замкової культури в німецьких землях, більше пізнім розквітом того блискучого феодального придворного способу життя, у якому відбилося французьке поняття куртуазності.У німецьких землях поети мінезангу значно частіше, ніж трубадури, складалися з "міністериалів", людей лицарського звання, що, однак, залежали від своїх заступників - можновладних феодалів - і входили у склад супроводу того або іншого більшого феодала. У цьому їхня подібність із труверами. Були й серед мінезингерів люди знатного походження, що займали високе суспільне становище, але таких представників феодальної вищої знаті середовище куртуазних поетів Німеччини зустрічаємо порівняно мало.Міністериал, яким найчастіше був мінезингер, особливо на зорі розвитку куртуазної лірики, в 1150-1160 р., був зобов'язаний служити своєму панові і його родині. У службу мінистериала-поета входило й написання пісень, що розважали його панів. От чому деякі німецькі дослідники наполягають на тому, що лірика мінезингерів набагато більше офіційна, абстрактна в зображенні улюбленої дами, більш умовна у вираженні почуттів до неї, ніж поезія трубадурів. Пісні мінезингерів частіше були звернені саме до їхніх пані, які чекали поклоніння за етикетом придворної служби, лицарської "культури", одним з видів якої й було додавання пісень на честь чоловіка і жінки заступника й сюзерена: людина, що стояла незмірно нижче тієї, до кого він звертався зі своїми шанобливими строфами, не смів признаватися їй у палких почуттях. Однак поряд з такою лірикою міністериалів всі частіше виникали й добутки більш складного й глибокого характеру, що створили згодом славу німецької лицарської лірики XІІ-XІІІ ст. [7;56]Виникнувши в середині XІІ в., мінезанг у своєму розвитку пройшов складний шлях, у якому виразно видні чотири його найважливіших етапи: ранній мінезанг, що склався порівняно незалежно стосовно квітучого у ці роки мистецтва трубадурів (1150-1180-і роки); мінезанг, відзначений сильним впливом романської, у тому числі й північнофранцузької, лицарської поезії (1190-1200-і роки); період найбільшого розквіту мінезанга в роки підйому творчості Вальтера фон дер Фогельвейде і його найбільших сучасників (1200-1230-і роки) і четвертий етап (1230-і роки - XІ ст.), у якому помітно початок кризи культури лицарського суспільства в німецьких землях [7;87].Перші зразки мінезанга виникли, мабуть, майже одночасно в прирейнських німецькомовних областях, звідки родом був один із чудових майстрів куртуазної поезії - Генріх фон Фельдеке, і у Швейцарії, і землях Південної Німеччини, зокрема в Австрії й Баварії, де явища, типологічно близькі до провансальського придворного життя, склалися раніше, ніж в інших німецьких країнах. Треба пам'ятати, що в ті далекі часи - мова йде про XІІ й XІІІ ст. - зв'язку між німецькомовними країнами по обидві сторони Рейну, між голландськими, швейцарськими, південнонімецькими й австрійськими землями були дуже тісні. У цілому це був якийсь культурний міст між романогерманськими країнами по ту сторону Рейну й німецькими країнами на схід від великої ріки.Величезна літературна спадщина мінезингерів дійшла до нас насамперед у ряді так званих "Lіederbuch" - "піснярів", які, за найрідшим виключенням, є записами набагато більше пізнього часу (XІІІ ст. і пізніше), що опираються, імовірно, на більше ранню фіксацію добутків феодальної лірики в німецьких країнах, на кишенькові збірники шпільманів, бродячих співаків і музикантів. "Піснярі" чудові як особливий вид пам'ятки німецької середньовічної культури. По них ми можемо скласти уявлення не тільки про високий рівень поетичної й музичної культури середньовічної Німеччини, але й про чудове мистецтво мініатюристів, що прикрасили деяких із цих книг яскраво розцвіченими портретами поетів, чиї здобутки зберіг "пісняр" (такі, наприклад, знамениті "мала" й "більша" Гейдельберзького рукопису) [11;98]. Ці манускрипти дають дуже конкретне уявлення про розкріпачений, глибоко світський характер мінезанга, про вміння середньовічних мініатюристів радіти життю, що дихало в піснях поетів-міністериалів. Мініатюри зображують їх на полюванні, за кубком вина, наодинці з коханої, на турнірі, у поетичній самітності, і ці епізоди допомагають нам краще зрозуміти й спосіб життя мінезингера, і характер його поезії.До числа найбільш відомих представників мінезанга відносять насамперед поета Кюренберга, творчість якого розцвітає між 1150 й 1170 р., а також Сперфогеля, Дитмар фон Айст (70-і роки XІІ ст.), Мейнлох фон Сефелінген або Бургграф фон Регенсбург, Генріха фон Фельдеке (друга половина XІІ ст.), Рудольфа фон Феніс, Фрідріха фон Хаузена (бл. 1150-1190); Рейнмар Старший, або Рейнмар фон Хагенау (бл. 1160 - бл. 1207), Вальтер фон дер Фогельвейде (бл. 1170 - бл. 1230), Генріх фон Морунген (писав в 1200-1222 р.), Нейдхарт фон Ройенталь (бл. 1180 - бл. 1250), Тангейзер (друга половина XІІІ ст.).Мінезанг існував ще кілька десятиліть як явище, що вмирає і повторює себе, але його велика історія скінчилася. Одне з відгалужень пізнього мінезанга, так званий "сільський мінезанг", описаний часто в термінах високої куртуазної лірики будні селянської повсякденності, з її "подіями" - бійками, пиятиками й т.д., вів поезію в сферу побуту. "Сільський мінезанг" не був поезією більших думок і почуттів, чим значна творчість кращих німецьких куртуазних ліриків [8;45].Слід зазначити, що хоча мінезанг і був провідною лінією в розвитку німецької поезії XІІ-XІІІ ст., однак все частіше виникали твори, що висміюють спосіб життя й мислення придворних кіл, світогляд і мораль мінезингерів, культ Дами й ідеалізацію лицарства. З віршами й піснями такого роду, прямо спрямованими проти мінезанга і його традицій, виступав швейцарський поет, відомий під ім'ям Штейнмара - очевидно, Бертольд Штейнмар (бл. 1251-1290).Мінезанг старів і перетворювався в мистецтво минулого, а на зміну йому висувалася мейстерзанг - поезія й пісня німецького міського люду, мистецтво німецьких цехів, дитя бюргерської культури німецького Середньовіччя. Використавши досвід миннезанга, мейстерзингери протиставили йому свій погляд на життя, свою образну систему й своє розуміння поезії. Якщо у Франції можна говорити про відому взаємодію куртуазної й міської літератури, то в німецьких землях перед нами цілком усвідомлене послідовне протистояння, що виражається не тільки у відстоюванні своїх ідеалів, але й у прямому пародіюванні провідних жанрів куртуазної літератури - і її лірики, і її лицарського роману.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 44 | Нарушение авторских прав