Читайте также:
|
Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;
Сертифікація, як і підтвердження відповідності загалом, за сферою проведення буває двох видів:
1) сертифікація в законодавчо регульованій сфері;
2) сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері.
Сертифікація в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.
Виробник зобов'язаний пройти процедуру сертифікації, якщо вона передбачена технічним регламентом, для підтвердження відповідності.
Законодавча регульована сфера для сертифікації продукції визначається Переліком продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 1 лютого 2005 року.
Сертифікація здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами з оцінки відповідності (сертифікації) будь-якого виду власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.
Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом з оцінки відповідності (сертифікації). При цьому підтверджується відповідність продукції будь-яким заявленим вимогам.
За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення уповноваженого органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності.
Підтвердження відповідності якості відбувається на підставі проведеної оцінки відповідності.
Оцінка відповідності – доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.
Оцінка відповідності відбувається за допомогою різних процедур, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року процедури оцінки відповідності включають процедури: відбору зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання.
Оцінку відповідності вимогам технічних регламентів здійснюють призначені органи з оцінки відповідності.
Відповідні центральні органи виконавчої влади повинні пропонувати для призначення лише органи з оцінки відповідності, які є резидентами України та можуть підтвердити необхідний рівень компетентності, а також відповідають таким критеріям:
- відсутність комерційної або іншої заінтересованості щодо продукції, процесу, послуги, які він оцінює;
- наявність кваліфікованого персоналу і засобів, необхідних для виконання процедур оцінки відповідності, та можливості доступу до устаткування, необхідного для здійснення випробувань;
- наявність гарантій щодо незалежності персоналу, який здійснює процедури оцінки відповідності;
- незалежність оплати праці персоналу, який здійснює процедури оцінки відповідності, від кількості та результатів здійснених процедур оцінки відповідності.
Інформація про призначення або скасування рішення про призначення органу з оцінки відповідності публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади з питань оцінки відповідності.
Органи з оцінки відповідності ведуть реєстр виданих сертифікатів відповідності та надають копію сертифіката згідно з установленою центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності процедурою до державного реєстру сертифікатів відповідності.
З А К О Н У К Р А Ї Н И Про акредитацію органів з оцінки відповідності
Оцінка відповідності - діяльність, пов'язана з визначенням того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають вимогам, встановленим законодавством;
ВИДИ ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ:
І За характером діяльності:
1). випробування продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;
2). калібрування продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;
2). спостереження тв висновки щодо продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;
3). сертифікація продукції (робіт, послуг).
ОРГАНИ З ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ:
- Орган з оцінки відповідності - випробувальна або калібрувальна лабораторія, орган з сертифікації, орган з контролю, які провадять діяльність у сфері оцінки відповідності продукції, процесів, послуг і персоналу вимогам, встановленим законодавством;
ВИДИ ОРГАНІВ З ОЦІНКИ:
- випробувальні та калібрувальні лабораторії;
- органи із сертифікації продукції, процесів та послуг;
- органи контролю (орган, який здійснює оцінювання відповідності шляхом спостережень і висновків, які супроводжуються відповідними вимірами, випробуваннями і калібруванням).
- Для здійснення діяльності з оцінки відповідності зазначені органи проходять акредитацію.
- Акредитація - процедура, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль);
- Акредитація органів з оцінки відповідності здійснюється національним органом з акредитації.
Порядок проведення акредитації повинен включати:
подання заявки органом з оцінки відповідності (заявником) на акредитацію чи розширення сфери його діяльності;
надання заявником інформації та документації, необхідної для акредитації;
призначення групи аудиторів з акредитації;
складання програми робіт з акредитації та інформування про це заявника;
проведення аналізу наданої інформації та документації;
проведення перевірки заявника на місці;
аналіз зібраних матеріалів і складання акта перевірки з рекомендаціями щодо акредитації або про відмову в акредитації.
- У разі прийняття рішення про акредитацію органу з оцінки відповідності йому видається атестат про акредитацію встановленого зразка, який має строк дії до трьох років, та надається право використання національного знака з акредитації
- Національний знак акредитації - знак, який засвідчує, що організація, яка використовує цей знак, акредитована національним органом з акредитації.
Господарський кодекс України, містить главу 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції», де визначені загальні правила антимонопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч.1 ст.25 ГК держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Юридичний зміст поняття «конкуренція» визначений у законодавстві. Так, відповідно до ЗУ «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Невід'ємними ознаками конкуренції є: наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару; наявність на ринку ідентичних або подібних товарів і послуг; відсутність бар'єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.
Система правових норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на формування конкурентного середовища, забезпечення ефективного використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок суб'єктів підприємництва складає підгалузь господарського права – конкурентне право. Іншими словами можна сказати, що конкурентне право – сукупність правових норм, спрямованих на обмеження монополізму та розвиток економічної конкуренції.
В сучасний період об'єктом правової охорони конкурентного права визнається свобода господарської діяльності. В цілому законодавство про захист економічної конкуренції складається з двох частин: законодавства про монополії і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Особливостями правового регулювання у конкурентному прав є такі:
1) конкурентне право – це тісно пов'язане з економічними процесами в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають в господарській діяльності;
2) в сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – Антимонопольний комітет України (надалі – АМК) його відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією (отже, вони діють в інтересах держави повноважень як суб'єкти публічного права). Але крім цього суб'єкти господарювання мають право за своєю ініціативою захитати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції, як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів у цих випадках вони діють як суб'єкти приватного права;
3) правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників конкурентних правовідносин, тобто згоди іншого учасника не вимагається;
4) учасники конкурентних правовідносин можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства як перед державою, так а перед суб'єктом господарської діяльності, якому була заподіяна шкода, тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси;
5) у випадках виникнення спорів між особами, вони можуть вирішуватись як в позасудовому, так і в судовому порядку.
Конкурентному праву притаманні як загальні відомі у інших галузях і підгалузях принципи – законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом, свободи господарської діяльності (ст. 42 Конституції України), так і спеціальні.
Спеціальними принципами є: підтримки добросовісної економічної конкуренції; недопущення зловживання монополізмом, становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції; спеціального регулювання сфери природних державних монополій; єдиного економічного простору (вільне переміщення, товарів, послуг коштів територією України, прозорість ринків); ефективності захисту економічної конкуренції; заборони зловживань (зловживання монопольним становищем); поєднання попереднього і наступного контролю; захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції.
Правові засади економічної конкуренції в Україні визначаються Господарським кодексом України, законами України „Про захист економічної конкуренції”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, „Про природні монополії”, ППВГСУ «про деякі питання застосув конкурентного зак-ва» №15 від 26.12.2011р. та іншими актами господарського законодавства.
усі суб’єкти господарювання в процесі конкуренції поділяються на такі види:
1) суб’єкти природних монополій;
2) суб’єкти, які займають монопольне становище на ринку;
3) інші суб’єкти господарювання.
Суб'єктом природної монополії визнається суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якого виду власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
Отже, природна монополія, як сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб'єкт. Прикладом може бути діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв'язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на виробництво.
Сьогодні в Україні суб'єкти природних монополій діють на таких ринках: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язку загального користування; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
- він не зазнає значної конкуренції
Монопольне (домінуюче) є становище суб’єктів господарювання, яке відповідає 2 умовам:
- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
- він не зазнає значної конкуренції
Суб’єкт господарювання вважається таким, що займає монопольне (домінуюче) становище, якщо його частка на ринку певних товарів перевищує 35 відсотків.
Кілька суб.господарювання вважаються такими що займають монопольне становище на ринку, якщо щодо них викон. такі умови:
- сукупна частка не більше ніж 3 суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
- сукупна частка не більше ніж 5 суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків.
Під ринком товарів у сфері конкуренції розуміється сфера обороту товару на якій протягом певного часу і на певній території є попит і пропозиція. За сферою поширення ринок товарів поділ на:
- загальнодержавний (географічні межі охопл. Територією всієї д-ви)
- регіональний (географічні межі охопл 1 або декілька регіонів: області, АРК, м. Києва і Севастополя, у т.ч. частини відповідних декількох регіонів або регіону.)
За законодавством України про економічну конкуренцію факт зайняття монопольного становища на ринку ще не вважається його порушенням. Порушеннями законодавства про економічну конкуренцію є зловживання монопольним становищем на ринку;
За загальним правилом, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку – це дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Для кваліфікації дій в якості зловживання монопольним становищем не є обов’язковим з’ясування настання наслідків у формі недопущення, усунення чи обмеження конкурент. або ущемлення інтересів, зокрема, через заподіяння шкоди, збитків інтересам…. достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які вважаються зловживанням монопольним становищем або можливості настання відповідних наслідків. Ці ж положення щодо факультативного х-ру наслідків застосов до анти конкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції.
Перелік дій (бездіяльності), які вважаються зловживання монопольним становищем міститься в ст..13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
- 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання. даний перелік не є вичерпним!!!!
Відповідно до Оглядового Листа ВГСУ про деякі питання вирішення спорів пов’язаних із застосув. конкурентного зак-ва: ст..13 ЗУ- не містить обмежень щодо кількості зловживання монопольним становищем, тобто і одноразове порушення зак-ва може вважатися зловживанням монопольним становищем.
52. Анти конкурентні узгоджені дії.
Одним із видів порушення законодавства України про економічну конкуренцію є антикокурентні узгоджені дії.
За загальним правилом, антиконкурентними узгодженими діями є погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) 2 або більше суб’єктів господарювання, яка призвела чи може призвести до недопущення, усунення, чи обмеження конкуренції.
!!!За складом правопорушення (х-ром дій) анти конкуренті узгоджені дії співпадають з зловживанням монопольним становищем. Іх відмінність полягає у суб’єкті: зловживання – 1 суб’єкт…, анти конкуренті узгоджені дії – 2 і більше.
Форми анти конкурентних узгоджених дій:
1. укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі (факт укладення таких угод може бути підтверджено письмовим документом, який не був підписаний сторонами, однак ними виконувався, обміном листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, електронними повідомленнями тощо);
2. прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі;
3. створення (об’єднання) суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання,
4. інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.Пр. схожість дій, яка має бути результатом саме узгодженої поведінки кількох суб.господарювання і не може проявлятися у простому спів падінні дій суб господарювання.
За загальним правилом, вчинення анти конкурентних узгоджених дій заборон законом, за що застосовується відповідна від-сть. Разом з тим, ВИНЯТОК: В ЗУ „Про захист економічної конкуренції” передбачені випадки, коли узгоджені дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України. Така процедура називається нотифікацією. Дозвіл на узгоджені дії надається лише з певних підстав, встановлених законом. Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
- техніко-технологічному, економічному розвитку;
- розвитку малих або середніх підприємців;
- оптимізації експорту чи імпорту товарів;
- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
- раціоналізації виробництва.
Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу.
Вчинення анти конкурентних узгоджених дій за наявності такого дозволу не вважається порушенням зак-ва.
Недобросовісною конкуренцією відповідно до ст. 1 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Недобросовісна конкуренція згідно із законом може полягати у трьох групах порушень:
- неправомірному використання ділової репутації суб’єкта господарювання;
- створенні перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції;
- неправомірних діях із комерційною таємницею.
I. Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання включає у себе:
1) неправомірне використання чужих позначень,рекламних матеріалів, упаковки;
2) неправомірне використання товару іншого виробника;
3) копіювання зовнішнього вигляду виробу;
4) порівняльну рекламу.
Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання вважається використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.
Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).
Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення угосподарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.
Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого конкретного господарюючого суб'єкта (підприємця).Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.
II. Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції полягає у вчиненні таких порушень:
1) дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);
2) купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
3) схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);
4) схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
5) схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
6) підкуп працівника постачальника;
7) підкуп працівника покупця (замовника);
8) досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.
Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта(підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).
Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) єспонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника)певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.
Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
Підкуп працівника постачальника – це надання або пропонування йомуконкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника,матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання абоневиконання працівником постачальника службовихобов'язків, що випливають зукладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договорупоставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або моглопризвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг передпокупцем (замовником).
Підкуп працівника покупця (замовника) – це надання або пропонування йомуконкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальнихцінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконанняпрацівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають зукладеногоабо пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договорупоставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або моглопризвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.
Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.
III. Неправомірними діями з комерційною таємницею вважаються:
1) неправомірне збирання комерційної таємниці;
2) розголошення комерційної таємниці;
3) схилення до розголошення комерційної таємниці;
4) неправомірне використання комерційної таємниці.
Поняття комерційної таємниці та її ознаки визначені у ст. 505 Цивільного кодексу України.
Комерційною таємницею визнається інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Відомості, які належать до комерційної таємниці певного суб’єкта господарювання, визначаються ним самим, на власний розсуд. В законодавстві України лише міститься перелік інформації, яка не може бути віднесена до комерційної таємниці. Такий перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.
Аналіз складів правопорушень, які вважаються недобросовісною конкуренцією, згідно із законом „Про захист від недобросовісної конкуренції”, дає підстави стверджувати, що вони дещо виходять за межі поняття «недобросовісної конкуренції».
У ст. 25 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання. Конкуренція – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Дії, що кваліфікуються у законі як недобросовісна конкуренція, можуть вчинятися також такими суб’єктами господарювання, які не перебувають у стані конкуренції (змагання) з особою по відношенню, до якої ці дії вчинені.
Наприклад, купівля-продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг із примусовим асортиментом, неправомірне збирання або розголошення комерційної таємниці, не завжди вчиняються щодо суб’єктів господарювання, з якими ведеться конкуренція правопорушником.
У зв’язку з цим, в юридичній літературі, вже висловлювалися пропозиції замінити термін «недобросовісна конкуренція» іншим поняттям.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої формивласності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, що можуть негативно позначитися на конкуренції.
Порушення правил економічної конкуренції спрямоване на те, щоб надати певному суб’єкту необґрунтовані переваги на ринку. Фактично такий суб’єкт оминає правила економічної конкуренції.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав