Виборчі спори

Саме поняття „виборчий спір” у чинному законодавстві не використовується, натомість у відповідних виборчих законах визначено предмет оскарження у виборчому процесі.

. Такий спір характеризується як вияв суперечності між учасниками виборчого процесу, що виникає на підставі норм виборчого законодавства. Так, наприклад, згідно ст. 92 Закону України «Про вибори Президента України» предметом оскарження можуть бути питання, що стосуються:

• призначення, підготовки і проведення виборів Президента України;

• рішення, дії чи бездіяльності виборчих комісій та їх членів;

• дій кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб.
Такий же перелік підстав оскарження передбачено і в ст. 104 Закону України „Про вибори народних депутатів України” [2]. Відмінність може стосуватися лише сторін спору, що зумовлено різними підходами щодо визначення кола суб’єктів виборчого процесу. Потрібно врахувати, що з метою позначення усіх процедурних дій, спрямованих на підготовку і проведення виборів, законодавець послуговується терміном „виборчий процес”. Як зазначено у спеціальній літературі, виборчий процес – це „узагальнена діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямована на підготовку і проведення виборів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обрання та наділення повноваженнями посадових осіб” [3, с. 62]. Відповідно до ст. 11 Закону України „Про вибори народних депутатів України”: „Виборчий процес – це здійснення суб’єктами, визначеними у цьому Законі (суб’єктами виборчого процесу), виборчих процедур, передбачених цим Законом”. Кожна окрема процедура складається з послідовності певних дій, для яких характерні певні часові рамки і відповідне коло суб’єктів. Оскарження є формою перевірки законності і обґрунтованості будь-якого рішення, що стосується виборів. Хоча оскарження зачислюють до факультативного етапу, оскільки його існування залежить від виникнення конфліктних ситуацій між суб’єктами виборчого процесу, проте воно може супроводжувати кожну із вище зазначених стадій виборчого процесу. При цьому може змінювати перебіг дій чи впливати на зміни процесуально-правового статусу суб’єктів виборчого процесу. Процедура оскарження розпочинається не за рішенням уповноваженого суб’єкта (посадової особи) виборчого процесу, а з ініціативи виборця, тобто особи, яка не наділена владними повноваженнями. Позитивним є те, що особа, залежно від виду спору, має змогу звертатися до ви борчої комісії вищого рівня або безпосередньо до адміністративного суду.

25. Поняття та основні ознаки адміністративних договорів.

Із закріпленням у ст. 3 КАС поняття адміністративного договору як дво— або багатосторонньої угоди, зміст якої складають права та обов´язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб´єктів владних повноважень, який є однією зі сторін угоди, воно отримало нормативно-правову форму опосередкування свого змісту в українському законодавстві. Слід зауважити, що це поки що єдине в сучасному нормативно-правовому масиві визначення адміністративного договору.

У науці адміністративного права було зроблено певні спроби щодо визначення змісту поняття адміністративного договору. Зокрема, його запропоновано визначати як "угоду, укладену суб´єктами адміністративного права на підставі адміністративно-правових норм у загальнодержавних та інших публічних інтересах, правовий режим якої визначається змістом владних повноважень, носієм яких є обов´язково одна із сторін".

Відповідно до визначення, поданого у Великому енциклопедичному юридичному словнику, адміністративний договір є однією з правових форм управлінської діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, яка застосовується у сфері публічно-правових відносин. Характерними ознаками адміністративного договору є те, що він:

1) виникає зі сфери реалізації публічно- владних повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

2) забезпечує задоволення інтересів публічно-правового характеру;

3) передбачає можливість оперативного контролю за виконанням договору;

4) має за підставу виникнення право- застосовний акт;

5) забезпечується можливістю накладення санкцій адміністративного чи дисциплінарного характеру за порушення або невиконання договірних зобов´язань тощо.

Володимир Перепелюк у рекомендаціях щодо судової практики наводить такі необхідні ознаки адміністративного договору:

1) хоча б однією зі сторін договору є суб´єкт владних повноважень;

2) права та обов´язки сторін договору випливають із владних управлінських функцій такого суб´єкта;

3) договір укладається з метою задоволення публічних потреб;

4) складовою частиною предмету договору є рішення, дії чи бездіяльність суб´єкта владних повноважень, які входять до змісту відповідної управлінської функції;

5) порядок укладення та виконання договору за загальним правилом регулюється нормами публічного права із субсидіарним застосуванням в окремих випадках норм цивільного права.

Роман Куйбіда додатково до тих, що випливають із законодавчого визначення, наводить такі ознаки адміністративного договору:

1) наявність законодавчо закріплених функцій суб´єкта владних повноважень, на виконання яких укладається договір;

2) реалізація адміністративним органом при укладенні договору адміністративної, а не цивільної правосуб´єктності;

3) спрямованість діяльності адміністративного органу щодо укладання договору на задоволення публічних інтересів (потреб), а не потреб самого органу;

4) певне обмеження вільного волевиявлення, свободи договору, юридичної рівності (зокрема, часто дискреція суб´єкта владних повноважень щодо вибору контрагента обмежена законодавством та спеціальними процедурами; або після дотримання особою певних умов та подання необхідних документів, визначених законодавством, суб´єкт владних повноважень зобов´язаний укласти договір).

Дата добавления: 2015-11-30