Читайте также:
|
У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.
Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.
Радянські органи влади: Всеросійський з`їзд рад, ЦВК, РНК, Наркомати.
Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію‚ 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилася посада політкомісара. В листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.
До Жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.
На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яку на засіданні Установчих зборів проголосив голова ВЦВК Я.Свердлов.
У цьому документі перед Установчими зборами ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів — представники контрреволюції, та разом із лівими есерами залишили зал засідань.
Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, що їх декретом ВЦВК було розпущено.
Одночасно в Петрограді проходили 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів і 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Відбулися об’єднання двох з’їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Так склалась єдина система рад у радянській Росії. 3-й з’їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший перебіг подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як показувався у деклараціях і резолюціях.
Національно-визвольний рух народів і утворення незалежних держав
Більшовицький переворот не сприйняли лідери національно-визвольних рухів пригноблених Росією народів. Це дало поштовх до боротьби за національно-державну самостійність. ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, а ІV Універсалом (січень 1918 р.) — незалежність України. У Закавказзі була утворена Закавказька Федерація. Державність вибороли Польща, Фінляндія, народи Балтії. Про свою незалежність заявляли навіть окремі райони колишньої імперії.
Опинившись перед загрозою повного розпаду колишньої Росії, більшовики вдалися до рішучих дій щодо придушення національно-визвольних рухів, хоча на словах вони облудно виступали за право кожної нації на самовизначення.
У боротьбі проти національно-визвольних рухів застосовувалися різноманітні засоби: від прямої агресії до підриву національно-визвольних рухів із середини.
Причини, періодизація і початок громадянської війни
На відміну від звичайних воєн громадянська війна не має чітких меж — ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту.
Громадянська війна в радянській Росії була значно складнішою, ніж збройна форма суперечності між робітниками й капіталістами, селянами й поміщиками, як її намагалась представити пропаганда.
Поняття "громадянська війна" в Росії охоплює власне громадянську війну між групами населення, які обстоювали різні класові інтереси національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики "воєнного комунізму", а також проти політики білогвардійських урядів.
У першій половині 1918 р. збройна боротьба мала порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі — від "єдиної та неділимої" монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У перебігу громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювалися.
Щодо періодизації громадянської війни в Росії не існує єдиної точки зору. Нижче наводиться найбільш загальна.
Основні етапи громадянської війни
| Етап | Період | Характеристика |
| І | Жовтень 1917р.-травень 1918 р. | Основна боротьба — проти національно-визвольних рухів та окремих груп антибільшовицьких сил (виступ Краснова під Петроградом, Каледіна на Дону, Дутова на Уралі). |
| ІІ | травень — листопад 1918 р. | Боротьба за владу між соціалістичними партіями. Остаточне встановлення однопартійної системи та більшовицької диктатури. Повстання Чехословацького корпусу (травень 1918 р.). Початок інтервенції країн Антанти (висадка десантів у Мурманську, Архангельську, Владивостоці, на півдні України, Закавказзі, Середній Азії та інших містах). Консолідація антибільшовицьких сил. |
| ІІІ | листопад 1918р.- весна 1919 р. | Посилення воєнного протистояння червоних і білих. Наступ білих армій Колчака (з листопада 1918 р.), Денікіна (з серпня 1918 р.), Краснова (з липня 1918 р.), Міллера (з серпня 1918 р.) та ін. Розгортання інтервенції країн Антанти і США. |
| ІV | 1919 р. – весна 1920 р. | Наступ головних сил білого руху та їх розгром Колчак (березень 1919 –січень 1920 р.), Денікін (травень1919 р.- березень 1920 р.), Юденич (травень-жовтень 1919 р.). Евакуація основних сил іноземних військ. |
| V | 1920 р. | Війна з Польщею. Розгром Врангеля. Чергова спроба розпалити пожежу світової революції, перенести її на багнетах Червоної армії в Європу. |
| VІ | 1920-1922 рр. | Інтервенція у Середню Азію, Закавказзя. Перемога на Далекому Сході. Переможне завершення війни більшовиками на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань. |
Політика "воєнного комунізму"
Термін "воєнний комунізм" першим використав Ленін як сукупність, за його твердженням, вимушених соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Але на справді здійснення такої політики було зумовлено спробою більшовиків негайно приступити до будівництва комунізму («Лобова атака на капіталізм», - за словами Леніна), а також втратою основних зернових і промислових районів.
У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилася державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл Наркоматові продовольства примусово вилучати хліб у селянських господарств.
Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. Їм надавалося право використовувати зброю для вилучення хлібних надлишків. На практиці всього продовольства, що вони знайшли у селян.
У січні 1919 р. було введено продрозкладку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів.
Поряд із цими заходами, в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися в основному з сільського люмпен-пролетаріату, які стали провідниками політики «воєнного комунізму» на селі.
Одночасно на селі розпочався процес побудови комунізму. "Комунізація" села здійснювалася примусовими методами. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Так, 1918 р. на території РРФСР створили 3100, а в 1920 р. — 4400 радгоспів. Фактично це було відмовою від політики, проголошеної більшовиками в декреті про землю.
Така політика викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили тактику і перейшли до співробітництва з селянином-середняком.
Проведення політики "воєнного комунізму" в промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про націоналізацію не тільки великої, а й всієї — середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть із кількістю 5 робітників за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 робітників без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.
Політика "воєнного комунізму" означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерною рисою політики "воєнного комунізму" було введення безгрошових розрахунків, скасування торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.
Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення "мілітаризації праці". Вводилася загальна трудова повинність, створювалися трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводилися мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо "буржуазних елементів". Окрім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд. крб.
Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, привів до виникнення "комуністичних суботників" (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою, така добровільна форма праці почала набувати обов’язкового характеру.
У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі проти опозиції.
Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби проти опозиції став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки.
Поступово різними засобами з політичної арени було усунуто кадетів (листопад 1918 р.), лівих есерів (1918-1921 рр.), правих есерів (1918-1922 рр.), меншовиків (1919-1921 рр.), анархістів (унаслідок ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні).
Внаслідок політики "воєнного комунізму" сталося катастрофічне падіння виробництва, нестримно зростали ціни, процвітали "чорний ринок" і спекуляція. Одержавлення економіки обернулося небаченою бюрократизацією державного апарату й домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління економікою повністю ігнорувалися.
Але найбільший вплив політика "воєнного комунізму" мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з "воєнним комунізмом".
Установлення політичної диктатури — ще один найсуттєвіший наслідок періоду "воєнного комунізму", який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) і ліквідацію небільшовицьких партій. Цим було закладено підвалини тоталітарної системи комуністичного зразка.
Причини перемоги більшовиків у громадянській війні:
· політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення;
· прорахунки опозиції в національному питанні, відмова підтримати національні рухи;
· неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроба спиратися на сили інтервентів, вузькість соціальної бази опозиції;
· інтервенція 14 держав дала змогу більшовикам використати патріотичне піднесення населення;
· стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії в центрі Росії, що давало можливість використовувати всі економічні та стратегічні переваги для організації воєнних дій, залучення до служби в Червоній армії офіцерів царської армії з бойовим досвідом (часто-густо під загрозою знищення їхніх сімей, що ставали заручниками);
· використання більшовиками надзвичайних заходів (політика «воєнного комунізму»), які дали змогу мобілізувати всі ресурси країни;
· інтенсивна більшовицька пропаганда серед населення радикальної програми перетворень у суспільстві (побудова соціалізму (комунізму));
· втома населення від безвладдя, його байдужість до подій у країні, прагнення спокою та порядку.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав