Поняття адміністративних строків та їх значення в адміністративному процесі.Види процесуальних строків та їх характеристика

Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов´язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своє­часне здійснення прав і обов´язків, визначають момент настан­ня чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках зале­жить від дотримання строків, встановлених законом для звер­нення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Недотримання вста­новлених законом строків тягне певні юридичні наслідки, на­приклад, відмова у задоволенні адміністративного позову (ст. 100 КАСУ) або визнання рішення в адміністративній справі нечин­ним у зв´язку з порушенням норм процесуального чи матеріаль­ного права (наприклад порушення вимог, ст. 38 КУпАП).

За способом визначення строки поділяються на:

— встановлені законом;

— визначені судом, органом владних повноважень (посадо­вою особою).

Встановлені законом строки, в свою чергу, за сферою регу­лювання суспільних відносин поділяються на:

1. Строки звернення за захистом порушених прав.

У провадженнях у сфері управління, за загальним прави­лом, строком звернення за захистом порушених прав вважаєть­ся один рік з моменту прийняття неправомірного рішення чи адміністративного акта, але не пізніш одного місяця з часу оз­найомлення громадянина з прийнятим рішенням.

2. Строки повідомлення про час і місце розгляду справи.

У провадженнях у сфері управління законодавець не вста­новлює строків повідомлення про час і місце розгляду ад­міністративної справи. Проте органом владних повноважень (посадовою особою), іншим уповноваженим суб´єктом направ­ляється запрошення учасникам процесу для дачі пояснень і участі у слуханнях адміністративної справи, в якому вказуються час і місце її слухання. Відсутність учасника адміністративного провадження не може бути перешкодою для проведення ад­міністративного слухання.

3. Строки розгляду адміністративних справ.

У провадженнях у сфері управління, за загальними прави­лами, строк здійснення провадження не повинен перевищува­ти тридцяти днів із дня реєстрації заяви, скарги, початку про­вадження за ініціативою уповноваженого суб´єкта. У разі коли розгляд адміністративної справи не вимагає додаткових заходів, — п´ятнадцяти днів. Строк здійснення провадження може бути продовжений, але не більш як на п´ятнадцять днів.

У провадженнях з адміністративного судочинства, за загаль­ним правилом, питання про відкриття провадження в адміністра­тивній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після над­ходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчен­ня строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви.

Поняття адміністративно процесуального доказування.Джерела доказів в адміністративному процесі.способи забезпечення доказів в адміністративному судочинстві.Дослідження та оцінка доказів в адміністративному процесі

Вирішальним із завдань адміністративних проваджень є всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної спра­ви, встановлення наявності або відсутності фактичних даних, які мають значення для справи і за допомогою яких встанов­люється істина.

правові норми, що регулюють процес доказування, складають інститут доказового права галузі ад­міністративного процесуального права. Ці норми об’єднані у систему, до якої входять:

а) норми, які регулюють поняття доказів та їх процесуальні джерела (статті 69, 70, 76-81 КАСУ, ст. 251 КУпАП);

б) норми, які регулюють предмет доказування (ст. 137 КАСУ, ст. 280 КУпАП);

в) норми-принципи адміністративного процесу (ст. 7 КАСУ, ст. 7 КУпАП);

г) норми які передбачають обов’язки суб’єктів доказування, та порядок вчинення процесуальних дій щодо збирання, збері­гання, забезпечення та оцінки доказів

Доказування є різновидом практичної діяльності, метою якого є пізнання всіх істотних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення.

Обов’язок доказування покладено на сторони адміністра­тивного процесу (ч. 1 ст. 71 КАСУ). Проте в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Джерела доказів у адміністративному процесі суттєво не відрізняються від тих, що прийняті у цивільному чи криміналь­ному процесі. Тому теорія доказів у адміністративному процесі, її основні положення певною мірою можуть бути запозичені із загальної теорії доказів з урахуванням, звичайно, особливостей адміністративних проваджень.

Джерелами доказів можуть бути:

1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб’єктів звернення, інших учасників процесу. Ці пояснення оцінюють­ся поряд з іншими доказами у справі. Зазначені особи, які да­ють пояснення про відомі їм обставини, можуть бути допитані як свідки;

2) визнання стороною обставин, якими друга сторона обґрун­товує свої вимоги або заперечення; визнання особою, яка при­тягається до адміністративної відповідальності, своєї провини;

3) показання свідків про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також допитуються як свідки. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності. Кожний свідок допитується окремо. Головуючий у судовому засіданні приводить свідка до при­сяги, попереджає про відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань. За такими самими правилами допитується свідок за місцем його перебування (проживання), який не може бути присутнім з поважних при­чин у суді, суддею адміністративного суду (у справах про ад­міністративні правопорушення — дільничним інспектором міліції), який знаходиться за місцем проживання (перебуван­ня) свідка.

Дослідження доказів є важливою частиною адміністратив­них проваджень і здійснюється судом, органом владних повно­важень під час розгляду адміністративної справи. Суттєвою складовою дослідження доказів є визначення предмета доказу­вання, який конкретизується з урахуванням кожної адміністра­тивної справи.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтову­ються позовні вимоги чи заперечення позивача і відповідача, доводи і міркування суб’єкта звернення і уповноваженої особи, установлення наявності правопорушення компетентним орга­ном або установлення обставин, які мають інше значення для вирішення справи.

Особливість адміністративних проваджень і полягає в тому, що кожне провадження має відповідні властивості, які відме­жовують один вид проваджень від іншого.

Об’єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. Оцінка доказів безпосередньо пов’язана з дотриманням законності їх зібрання і перевірки, складання процесуальних документів, урахуванням якісних (допустимості, достовірності доказів) та кількісних (достатності доказів) оз­нак. В оцінці доказів певним чином беруть участь і особи, які є учасниками адміністративної справи, котрі шляхом клопо­тань, заперечень, пояснень висувають додаткові питання і роб­лять власні висновки щодо оцінки доказів.

Усі докази мають однакову силу і не мають для суду, орга­ну, уповноваженої особи наперед встановленої сили. Оцінка доказів здійснюється на підставі принципів: верховенства пра­ва; законності, рівності всіх учасників адміністративного про­цесу перед законом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин.

7. Основні положення провадення в справах про адміністративні правопорушення.Особи які беруть участь у справі про адміністративні правопорушення.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення - це особливий вид процесуальної діяльності, врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

У порівнянні з іншими адміністративними провадженнями воно більш детально регламентовано в законодавстві України. Основні положення зазначеного провадження зосереджені в розділах 4 ("Провадження в справах про адміністративні правопорушення") та 5 ("Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень") розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Але, крім зазначеного нормативного акту процедури провадження в справах про адміністративні проступки врегульовуються Митного кодексу України (далі - МКУ) (розділ 19 "Провадження в справах про порушення митних правил") та іншими актами, як правило підзаконними, які врегульовують питання притягнення до відповідальності юридичних осіб.

Йому притаманні наступні особливості:

- виникає у зв'язку із вчиненням проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування;

- реалізується тільки визначеним колом суб' єктів особливе місце серед яких посідають органи виконавчої влади;

- процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку;

- за допомогою даного провадження реалізуються норми адміністративної відповідальності;

- здійснюється, як правило, у позасудовому порядку;

- з усіх видів адміністративного процесу воно найбільш подібне до юрисдикційних проваджень в інших галузях права (зокрема, кримінально-процесуального).

Дата добавления: 2015-11-30