Добрі риси іншої людини

Без сумніву, ми, люди, озброєні багатьма засобами розпізнання небезпек, у тому числі так званим “застерігаючим голосом”, “внутрішнім дзвінком” і т.п. Інакше кажучи, якимись внутрішніми сигналізаторами, котрі попереджають нас про загрози з боку інших людей.

Часто кажемо: “Я ж наперед знав, що від нього можна сподіватися такого…”, коли хтось інший нас скривдить або підведе.

Такі внутрішні “дзвінки” є потрібними. Але варто подбати про “чистоту” їхнього звучання. Річ у тім, що наше вміння розпізнавати (з першого погляду) сильні, добрі, сприятливі для нас риси іншої людини – розвинуте значно слабше.

Залишмо осторонь питання: чому це так? Значно важливіше – виправити становище. Тим більше, що для цього існує багато різних шляхів, а життя дає нам чимало нагод.

Питаючи: “Що в ньому доброго? Чого в нього можна навчитися?”, виявляємо розумну цікавість, яка сприяє розвиткові відчуття добрих рис інших людей.

Ось, наприклад, керівник, якого ми недолюблюємо. Що може бути природніше, ніж вишукувати якусь злу волю, некомпетентність чи моральну безпринципність цього “типа, який дорвався до влади”. Бо ж знаємо, що справжню владу над самим собою має лише кожен з нас (якщо, звичайно, має). А притаманне нам від народження прагнення до волі, коли не сказати – сваволі, спонукає нас не віддавати цієї влади над нами сторонній людині, навіть в ім¢я якогось, здебільшо не окресленого і часто надуживаного, “добра загалу”. Що ж тоді нам залишається? А така собі симпатична і зручна форма анархії, коли шеф трактується як джерело усього того, що виникає при кожній нагоді зла (із застереженням права приписувати усе виникаюче добро собі чи “своїм”).

Попри все це, шефа треба все-таки любити – хоча б тому, що можна натрапити й на гіршого… Звичайно, варто знайти в ньому щось значно вагоміше за цю сумну необхідність. Річ у тім, що це “щось” у ньому є, як і в кожному з нас, і його треба лише відкрити.

Коли ми це відкриємо, переступивши “природну міру людяності”, знаходячи значні й корисні риси – як взірці – для нас самих чи для нашого кола, тоді ми не лише збільшимо суму добра, що саме по собі варте витрачених зусиль, а й значно прислужимось власному успіхові, який розглядається тут водночас і як гармонія співіснування, і як результативність нашого буття серед інших та з іншими.

Отже, довірмося врешті-решт цьому відчуттю добрих рис іншої людини і зуміймо працювати над розвитком цієї важливої складової частини нашої власної інтуїції.

Тренінгові вправи, спрямовані на розвиток вміння дитини

Дата добавления: 2015-11-30