Читайте также:
|
Перше, з чого починає соціальний педагог – це вивчення приймальної сім’ї. Існує практика, коли соціальний педагог складає “карту сім’ї”, де дається характеристика кожному члену сім’ї, дати народження, знаменних дат у сім’ї. Визначаються життєві умови, матеріальні, національна й релігійна приналежність сім’ї.
Додатком “карти” є вивчення виховання приймальної дитини з функціональними обмеженнями в сім¢ї: як і скільки часу батьки проводять з приймальною дитиною, чи є у них спільні справи, яка форма спілкування, який психологічний клімат в сім¢ї, чи проводять разом вільний час, причини конфліктів і способи їх вирішення й т.ін.
Соціальний педагог разом з лікарем, психологом, соціальним працівником і батьками розробляють програму реабілітації приймальної дитини з функціональними обмеженнями. Така програма розробляється індивідуально для дитини й сім¢ї, враховуючи як стан здоров¢я й особливості розвитку дитини, так і можливості й потреби сім¢ї. Програма реабілітації може розроблятися на півроку або на більш короткий термін – в залежності від віку або особливостей розвитку дитини.
Після перебігу встановленого терміну соціальний педагог зустрічається з приймальними батьками, щоб обсудити досягнуті результати, успіхи й невдачі. Необхідно обговорити всі позитивні й негативні незаплановані події, що відбулися в процесі виконання програми. Після цього соціальний педагог разом з медичними працівниками, психологом, соціальним працівником і батьками розробляють програму реабілітації на наступний період.
Програма реабілітації приймальної дитини з функціональними обмеженнями – це чіткий план сумісних дій батьків і спеціалістів, що сприяють розвитку здібностей дитини, його адаптації до сім’ї, його оздоровленню, причому в цьому плані обов’язково передбачаються заходи, відносно інших членів сім’ї: набування батьками психолого-педагогічних і спеціальних знань, психолого-педагогічна підтримка сім’ї, допомога сім’ї в організації відпочинку, відновленні сил і т.ін. Кожний період програми має мету, яка розподіляється на ряд підцілей, оскільки передбачається працювати зразу в декількох напрямках, підключаючи до процесу реабілітації різних спеціалістів.
Наприклад, необхідна програма, яка буде включати такі заходи:
· медичні (оздоровлення, профілактика);
· спеціальні (освітні, психологічні, психо-терапевтичні, соціальні), спрямовані на розвиток загальної або точної моторики, мови й мовлення дитини, її розумових здібностей, навичок самообслуговування й спілкування.
При цьому останнім членам сім’ї необхідно розбиратися в тонкощах дитячого розвитку, учитися спілкуванню один з одним і з приймальною дитиною, щоб не погіршити дефекти розвитку впливом із зовні. Тому в програму реабілітації будуть входити організація сприятливого оточення дитини (включаючи середовище, способи взаємодії, стиль спілкування в приймальній сім’ї), набуваючи нових знань і навичок батьками дитини. А це вже завдання соціального педагога – допомогти побудувати сприятливі для дитини стосунки в сім’ї.
Після початку виконання програми здійснюється моніторинг-регулярне простеження коду подій у вигляді регулярного обміну інформацією між батьками й соціальним педагогом. За необхідності соціальний педагог сприяє батькам, допомагає долати труднощі ведучи переговори з потрібними спеціалістами, пояснюючи, відстоюючи права дитини в приймальній сім’ї.
Соціальний педагог відвідує сім’ю, щоб краще розібратися в труднощах, що виникають при виконанні програми.
Програма реабілітації передбачає:
· по-перше, наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння приймальної сім¢ї, що має дитину – інваліда;
· по-друге, участь батьків у процесі реабілітації, яка являє собою найбільш складну проблему.
Установлено, що дітям із функціональними обмеженнями вдається досягнути значно кращих результатів, коли в реабілітаційному процесі батьки й соціальний педагог стають партнерами і разом вирішують поставлені завдання.
Однак, батьки часом не висловлюють ніякого бажання співробітничати, не просять допомоги, пораду.
Дитина з функціональними обмеженнями в приймальній сім¢ї повинен бути центром уваги сім¢ї. В дійсності ж цього може не бути, в силу конкретних обставин кожної сім¢ї й певних факторів: погіршення здоров¢я інших членів сім¢ї, подружні конфлікти, ревнощі з боку рідних дітей і т.ін. У цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати поради, побажання соціальних педагогів.
На заході реабілітаційна робота передбачає участь батьків, використовується вона більше десяти літ. Це приносить великий соціально-педагогічний ефект, ніж модель роботи, коли спеціалісти всю свою увагу приділяють дитині, що часом не прислухається до думки батьків.
Взаємодія з батьками приймальних дітей із функціональними обмеженнями передбачає деякі складності. Соціальному педагогу треба бути готовим до труднощів і розчарувань. Зняття міжособистісних або культурних бар’єрів, зменшення соціальної дистанції між соціальним педагогом і приймальними батьками вимагає певних зусиль. Однак треба пам’ятати, що при відсутності контакту соціального педагога з приймальними батьками результат роботи з дитиною з функціональними обмеженнями може бути нульовим.
Принципи роботи з приймальною сім’єю для дітей з функціональними обмеженнями:
1.Партнерство соціального педагога і приймальних батьків.
Партнерство передбачає повну довіру, обмін інформацією, досвідом допомоги дітям. Партнерство – такий стиль відносин, який дозволяє визначити загальні цілі й досягнення їх з більшою ефективністю, ніж якби учасники діяли незалежно один від одного.
2.Облік різноманітності сімейних стилів і стратегій.
Навіть подружжя може відрізнятися один від одного своїми установками й сподіваннями. Тому те, що виявилося ефективним у роботі з однією сім’єю, зовсім необов’язково буде сприяти успішному партнерству з іншою. Крім того, соціальному педагогу не слід чекати від сімей одних і тих же емоціональних реакцій або поведінки, однакових відношень до проблем. Треба бути готовим слухати, спостерігати, досягати компромісу.
Якщо дитина в змозі брати участь у діалогах приймальних батьків і соціального педагога, вона може стати ще одним партнером, думка якого, можливо, відрізняється від думки дорослих, і який може раптово висунути свої рішення проблеми реабілітації. Тому звідси виходить ще один принцип.
3.Співучать приймальної дитини з функціональними обмеженнями в процесі своєї ж реабілітації.
4.Принцип взаємної поваги учасників взаємодії.
5.Принцип рівноправ’я партнерів, оскільки жоден з них не є більш важливим й значним, ніж інші.
Тому соціальному педагогу бажано консультуватися у батьків також часто, як вони консультуються в нього. Це важливо з трьох причин:
1) батькам уявляється можливість висловитися не лише про проблеми й недоліки, а й досягненнях і успіхах дитини. Коли соціальний педагог запитує батьків, що їм подобається в їхніх приймальних дітях, це сприймається ними як одне з нечастих проявів цікавості з боку оточуючих не до недоліків, а до достоїнств їхньої дитини;
2) така інформація допомагає розробляти й просліджувати індивідуальні реабілітаційні плани;
3) тим самим виявляється повага до батьків і створюється атмосфера довіри – запорука успішної комунікації.
Слід спонукати приймальних батьків обмінюватися знаннями, визнавати успіхи дитини, розуміти важливість тих чи інших занять. Якщо соціальний педагог зловживає своєю позицією, підкреслює свою важливість, передбачає односторонню передачу знань, існує ризик збільшення від нього залежності батьків, зниження їхньої самостійності й впевненості в собі.
У силу досвіду, освіти соціальний педагог у роботі з приймальними батьками повинен:
· позбуватися уніформності й вітати різноманітність;
· слухати, спостерігати, досягати домовленості;
· запитувати так же часто, як запитують його;
· виявляти відвертість, щоб установити довірливі відношення;
· давати необхідні пояснення;
· не приймати ніяких рішень наодинці.
Можна виділити декілька таких робіт соціального педагога з приймальною сім’єю для дитини з функціональними обмеженнями.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав