Ситуація № 80

(За кінофільмом «Ключ без права передачі» — сценарій Г. Полонського)

Вчительку хімії Емму Павлівну десятикласники прозвали «Голго­фою», бо часто чули від неї: «Я до вас йду як на Голгофу».

І сьогодні Емма Павлівна, йдучи коридором, думала: «Як я не хочу йти в цей 10-Б! Хоч би Шарова не було».

Урок розпочався традиційно:

49

— Кого немає?

— Шарова немає, Анварова і Смородина не видно.

— Шарова немає? Ну і прекрасно. Хоч сьогодні відпочину від його надмірної вченості. Ну, а чому так брудно на моєму столі? Всю нову сукню замастила.— Емма Павлівна стала демонстративно поправляти складки на своїй новій сукні.

Раптом відчинилися двері класу і показалось обличчя Шарова.

— А я тебе вже занотувала як відсутнього. Так що ти або покидаєш клас, або сідаєш і весь урок мовчиш як риба.

— Еммо Павлівно, я думаю, Вам набагато легше виправити «н» у своєму журналі, аніж мені відростити жабри і метати ікру.— Ша-ров сів.

— Знову починається! Все як завжди... Ковальов, до дошки! Ба-юшкіна, також до дошки! Ковальов нам розв'язує задачу, а Баюшкіна розповідає про бензол. Всі уважно слухають про бензол.

— Бензол — це рідина. У воді не розчиняється. Зі своєрідним запа­хом. Формулу бензолу придумав один німецький вчений. Спочатку ця формула була неправильною, потім він придумав ще одну формулу...

Баюшкіну майже ніхто в класі не слухав. Емма Павлівна продовжу­вала милуватись своєю новою сукнею і час від часу поправляла склад­ки. А Шаров з Майдановим саме міркували, як потрапити до кабінету директора школи, щоб забрати звідти вилучений ним новенький магнітофон Баюшкіної.

— Досить. Достатньо! Ковальов — добре, Баюшкіна — задовільно. Щоденники мені на стіл!

— А я щоденник дома забула, Еммо Павлівно!

— Ти весь час забуваєш його дома. Щоденник треба одразу класти на стіл, як тільки виходиш відповідати.

Тут підняв руку Шаров.

— Чого тобі?

— Еммо Павлівно, дозвольте сказати.

— А ти у мене на уроці відсутній.

— Еммо Павлівно, це ж суб'єктивний ідеалізм. Як же я відсутній, як я ось стою перед Вами. Якщо я стою,— значить, існую і маю повне пра­но поставити запитання... Чому, власне, Баюшкіній така оцінка, а не будь-яка інша?

— Вийди геть з класу!

—За що? Не маєте права.

—Вийди геть! Якому сказала! Це я хочу запитати, чому ви постійні» нлаштовуєте мені таке на уроках. Що я вам поганого зробила'.' Я ММ

50

тільки добра бажаю. Тільки добра! Я спокійно могла б залишити шко­лу і влаштуватись фармацевтом...

Проходячи коридором і почувши шум з 10-Б, до класу увійшов ди­ректор Кирило Олексійович.

— Доброго дня! Сідайте! Еммо Павлівно, дозвольте мені посидіти на Вашому уроці.

— Будь ласка, Кириле Олексійовичу, будь ласка. Сідайте. Он вільне місце. Анваров сьогодні не прийшов. Тільки уроку не буде, Кириле Олексійовичу, поки Шаров не вийде з класу. Я вже Вам говорила, що він хуліган, розумовий хуліган. Або він, або я!

— Вийди погуляй, Шаров,— сказав директор, показавши кивком голови на двері.

— До побачення, Еммо Павлівно,— протяжно сказав Шаров, поки-даючи клас.

— Отже, тема у нас: «Механізм реакції заміщення на прикладі вуг­леводів». Пишіть. Всі пишіть.

Майданов миттєво оцінив ситуацію: кабінет директора вільний, і за­раз можна без проблем проникнути в нього за магнітофоном Ба-юшкіної.

— Еммо Павлівно, можна вийти?

— Ні, Майданов, не можна. Тобі ця тема необхідна в першу чергу.

— Ах, так! Тоді я сам вийду.

Вставши з-за парти, Майданов чітким кроком попрямував до две­рей, не звертаючи увагу не тільки на Емму Павлівну, а й на Кирила Олексійовича.

Емма Павлівна розгублено дивилася на директора.

— Нічого, нічого. Продовжуйте урок, Еммо Павлівно...

Дата добавления: 2015-11-30