Розділ V. Спмаптя 106

ложенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, яке затверджене Указом Президента України від І 2 квітня 2000 р. Згідно з цим актом Президент здійснює помилування шляхом: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові України створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та близько п'ятдесяти інших допоміжних органів, з яких тільки два (Представництво Президента в Автономній Республіці Крим і Рада національної безпеки та оборони) безпосередньо передбачені Конституцією, інші ж створені й функціонують згідно з указами самого Президента України.

Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою держави відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом державної влади, оскільки не має власних владних повноважень; це – адміністративний апарат Президента, який вступає у правовідносини з іншими органами тільки за дорученням глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності глави держави. Статус Адміністрації Президента України визначений Положенням, затвердженим Указом Президента від 19 лютого 1997 р. (з наступними змінами), а її структура – Указом від 20 серпня 2002 р. «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України» (з наступними змінами).

Суттєва роль Президента України у законодавчому процесі відображена у пп. 29–30 коментованої статті. Глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, а також володіє правом відкладального вето. Нині діючий Регламент Верховної Ради України (ст. 6.10.1.) передбачає, що тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформ-

люються ЇЇ Секретаріатом, у п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого передаються на підпис Президентові. Глава держави, отримавши закон, протягом п'ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж, у разі незгоди, повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмотивованими і сформульованими зауваженнями для повторного розгляду. Підписаний Президентом закон не пізніше двадцяти чотирьох годин має бути направлений до Верховної Ради України для реєстрації й опублікування.

Якщо Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно

оприлюднений.

Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Мається на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Президента на законодавчу ініціативу та право визначати певні законопроекти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможливим закріплення в ній повного і вичерпного переліку повноважень глави держави. Тому в Конституції зазначаються найбільш суттєві повноваження Президента України, інші ж формулюються в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента України, закріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлення. Адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, повністю поширюється і на главу держави.

Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебу-

Дата добавления: 2015-11-30