Розділ Н. Стаття 52

щення) батьківства чоловіка матері дитини. Жінка, яка перебувала у шлюбі на час зачаття чи народження дитини, звільняється від обов'язку доводити походження дитини від свого чоловіка і може записати його батьком її дитини у Книгу реєстрації народжень незалежно від його волі. Припущення батьківства дає право і чоловікові зареєструвати себе батьком дитини, народженої у шлюбі, без згоди від матері. Запис батьківства може бути проведений і після смерті чоловіка, розірвання шлюбу або визнання його недійсним, якщо дитина народилася не пізніше 10 місяців з дня смерті чоловіка, розірвання з ним шлюбу або визнання шлюбу недійсним. Законом встановлюється особливий порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст. 123 СК), а також визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу її матір'ю (ст. 124 СК).

Походження дитина від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини: за рішенням суду (ст. 125 СК), тобто існує добровільна і судова процедура визнання батьківства. Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану (далі – РАЦС) як до, так і після народження дитини. Така заява може бути подана і неповнолітнім, а орган РАЦСу повинен повідомити батьків (опікуна, піклувальника) про запис його батьком дитини. Вказана заява може бути подана особисто, через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення.

При відсутності заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Встановлення батьківства допускається лише щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 року. Інтереси дітей, що народилися до цієї дати, охороняються наданням права добровільно встановлювати батьківство. Для встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., суд бере до уваги «спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства». Відповідно до нового СК батьківство щодо дитини встановлюється на підставі будь-яких відомостей, що

засвідчують походження дитини від певної особи і зібрані відповідним чином.

Частина 2 коментованої статті забороняє будь-яке насильство над дитиною та її експлуатацію, що повністю відповідає положенням Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. і забороняє економічну, сексуальну та інші види експлуатації дитини, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини (статті 32, 34, 36 та ін.). Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, включаючи і попередження насильства над дитиною; органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Законодавство України захищає дитину від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для її здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвиткові. З цією метою встановлюється мінімальний вік для прийому на роботу, визначаються необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці, а саме забороняється застосування праці неповнолітніх на тяжких роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на підземних роботах. Держава захищає дітей від всіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень, здійснює необхідні заходи для запобігання викраданню та торгівлі дітьми. Якщо батьки жорстоко поводяться з дітьми (застосовують тілесні покарання, вдаються до психічного насильства, прилучають дитину до вживання наркотичних засобів тощо) або коли вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, вони можуть в судовому порядку за позовом відповідних осіб бути позбавлені батьківських прав. До осіб, які мають право звернутися з позовом до суду, закон відносить не тільки одного з батьків, а й опікунів, піклувальників, осіб, у сім'ї яких проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурора, а також і саму дитину, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківських прав – це виключна міра відповідальності, яка призводить до повного припинення батьківських правовідносин. Зокрема, така особа втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від

Конституція України

Розділ //. Стаття S3

обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати у майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Між тим така особа не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Частина 3 коментованої статті покладає на державу обов'язок по утриманню, вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сирітство – тяжке соціальне лихо, бо завжди негативно позначається на фізичному, розумовому, духовному розвиткові дітей. Діти-сиріти і діти, позбавлені батьківського піклування, як правило, виховуються в дитячих закладах: школах-інтернатах, дитячих будинках тощо, адміністрація яких виконує функції опікуна і піклувальника щодо них. Постійно збільшуються норми матеріального забезпечення таких дітей. При цьому держава не лише піклується про таких дітей, а й заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо них, а також сприяє встановленню різних форм влаштування таких дітей. До таких форм належать усиновлення, опіка та піклування, патронат. Кожна з вказаних форм спрямована на поліпшення долі дітей і має свої особливості.

Усиновлення (удочеріння) – це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, на правах сина чи дочки. Усиновлені діти прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до дітей усиновителя за походженням. В основу організаційно-правового механізму щодо усиновлення в Україні закладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам, а саме Конвенції про права дитини, учасницею якої є і Україна: кожна дитина має право на виховання в сім'ї; пріоритетним є національне усиновлення; міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховай-, 264

ня в сім'ї громадян України; вирішення усіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України; заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу; здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців.

Опіка та піклування – це передача дитини, позбавленої батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту майнових і особистих прав. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Патронат – форма влаштування дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) з метою сімейного виховання. Від усиновлення патронат над дітьми відрізняється тим, що при усиновленні дитина приймається в сім'ю усиновлювача на правах дочки чи сина, а при патронаті дитина передається лише на виховання; підставою виникнення усиновлення, за правилом, є рішення суду, а відносини між дитиною та патронатним вихователем виникають на підставі договору між останнім і органом опіки та піклування; патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття; патронатний вихователь отримує плату за виховання; між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов'язань, як це відбувається при усиновленні; патронат не є перешкодою для усиновлення дитини, і, навпаки, усиновлення припиняє можливість встановлення патронату. Від опіки та піклування патронат над дітьми відрізняється тим, що патронатний вихователь отримує на відміну від опікуна (піклувальника) плату за виконання своїх зобов'язань; між дитиною і патронатним вихователем складаються більш тісні зв'язки, ніж між дитиною і піклувальником чи опікуном; опікун – законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатний вихователь – лише у сфері процесуальних відносин.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в

Конституція України

Розділ //. Стаття 53

державних І комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних І комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Частина і коментованої статті встановлює право кожного на освіту без обмежень за статтю, расовими, національними, мовними, політичними та іншими ознаками. Це право поширюється на всіх громадян України незалежно від їх соціального і майнового стану, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, місця проживання та інших обставин.

Право на освіту забезпечується з боку держави розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та комунальній формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером освіти, створенням умов для вільного вибору профілю навчання відповідно до здібностей та інтересів громадянина; різними формами навчання – очною (денною), вечірньою, заочною (дистанційною), а також екстернатом та педагогічним патронажем.

Правове регулювання відносин у галузі освіти ґрунтується на законах України від 23 березня 1996 р. «Про освіту», від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту», від 22 червня 2002 р. «Про позашкільну освіту», від 12 липня 2001 р. «Про дошкільну освіту». Фінансування освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», що передбачає задоволення конституційних прав громадян.

Частина 2 ст. 53 визначає обов'язковість для всіх громадян України повної загальної середньої освіти. Тим самим встановлюються державні вимоги до певного рівня освіченості громадян, який надає можливість продовження освіти в інших навчальних закладах або здобуття фахової підготовки. Разом з тим Конституцією України не визначаються вікові межі або вимоги щодо

форм навчання для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти. Це означає, що громадянинові України створюються умови для здобуття повної загальної середньої освіти не лише у денних загальноосвітніх навчальних закладах, а й у вечірніх (заочних) школах, екстернатом, у професійно-технічних навчальних закладах або вищих навчальних закладах І–її рівнів акредитації.

Частина 3 коментованої статті покладає на державу зобов'язання щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Ці зобов'язання реалізуються шляхом створення різних типів навчальних закладів, їх розгалуженою мережею, що забезпечує можливість отримання освіти відповідно до здібностей та інтересів громадянина. Держава також забезпечує умови для навчання і виховання дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Конституційні положення щодо реалізації права на освіту знайшли свій розвиток у чинному законодавстві, яке закріплює принципи освіти в Україні. Мережа державних і комунальних навчальних закладів включає: дитячі дошкільні заклади, середні загальноосвітні заклади, позашкільні заклади, професійно-технічні та вищі навчальні заклади, а також заклади післядипломної освіти.

Розвиток різних рівнів освіти та форм навчання здійснюється як через розгалужену мережу державних і комунальних навчальних закладів, так і через державне фінансування і підтримку наукових досліджень у галузі освіти, підготовку педагогічних і науково-педагогічних кадрів для всіх видів навчальних закладів, видання підручників, виготовлення наочних і навчальних посібників, матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів на рівні встановлених нормативів.

Для сприяння у забезпеченні конституційного права громадян на освіту держава надає стипендії окремим категоріям учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів. Певна частина учнів середніх інтернатних закладів, професійно-технічних училищ перебуває на повному державному утриманні. Це передусім такі соціально незахищенні категорії, як діти-сиро-ти, діти, які залишились без піклування батьків, інваліди та діти, які за станом здоров'я потребують особливих умов навчання.

Конституція України

Розділ //. Стаття S4

Стаття 53 Закону України «Про освіту» визначає необхідність створення при загальноосвітніх навчальних закладах фондів загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, 'їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших витрат. Особливо обдарованим учням держава надає підтримку через мережу спеціалізованих навчальних закладів (гімназій, ліцеїв, училищ, колегіумів тощо), а також у формі виділення стипендій, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів тощо.

Учням і студентам держава надає ряд пільг, серед яких безоплатне харчування у початкових школах, безкоштовне підвезення учнів сільських шкіл до місця навчання, знижена оплата проїзду у громадському та залізничному транспорті, пільгова оплата проживання у гуртожитках.

На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються безпечні і нешкідливі умови праці, робота за скороченим графіком, оплата за виконану роботу відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, коштів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, позабюджетних фондів, благодійних організацій тощо. Ці кошти державою звільняються від оподаткування.

Частина 4 коментованої статті визначає умови реалізації права громадян України на безоплатне здобуття вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Це право реалізується через проведення конкурсу при прийомі до вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації, загальні умови якого затверджуються Кабінетом Міністрів України і конкретизуються правилами прийому до кожного вищого навчального закладу. Умови прийому на конкурсній основі передбачають фактично єдиний шлях вступу до вищого навчального закладу. Пільги при зарахуванні до вищих навчальних закладів суттєво обмежені і стосуються лише окремих категорій громадян, зокрема випускників шкіл із сільської місцевості, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, учасників бойових дій, інвалідів, переможців всеукраїнських учнівських олімпіад.

Вільний вибір мови є невід'ємним правом громадян України. Частина 5 ст. 53 розвиває положення ст. 10 Конституції України

щодо гарантій вільного розвитку, використання і захисту російської та інших мов національних меншин (див. коментар до ст. 10 Конституції України). Відповідно до ст. 27 Закону України від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР» держава створює у місцях компактного проживання громадян інших національностей загальноосвітні заклади, навчальна і виховна робота в яких провадиться національною мовою. Ця ж стаття визначає обов'язковість вивчення в усіх загальноосвітніх школах української та російської мов.

Інший шлях задоволення освітніх потреб національних меншин визначається Конституцією України через діяльність національно-культурних товариств,яким відповідно до статей7, 14,16 Закону України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні» створюються необхідні умови та надається державна підтримка.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам 'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Підтримка творчих особистостей є суспільною необхідністю, оскільки творча діяльність лежить в основі здобутків людства. Розвиток сучасних технологій, поява нових носіїв інтелектуального продукту із створенням їх відповідного ринку стає можливим внаслідок творчості людей. Актуальність підтримки творчих процесів поглиблюється з триванням проблем «відпливу інтелек-

Конституція Україна

Розділ //. Стаття 54

ту», катастрофічного старіння кадрового та виробничого потенціалів і необхідності інвестування для оновлення виробничих потужностей. Результати творчої діяльності безпосередньо впливають на отримання прибутку суб'єктами підприємницької діяльності, що пов'язується насамперед з новими технологіями. Важливим при цьому є й їх вплив на збереження природних ресурсів, сучасне знищення яких вже призвело до безвідкладного вирішення проблеми виживання людства.

При всій вагомості цих аспектів значущість творчості не замикається на технічних досягненнях. Особливого значення набуває людина як гармонійно розвинута особистість, яка прагне досягнути висот у різних духовних сферах – мистецтво, музика, поезія тощо. Збагачення внутрішнього світу людини і формування її світогляду, у свою чергу, впливає як на можливість генерування нею нових ідей, так і на можливість сприйняття, використання і запровадження цих ідей іншими особами.

Здатність творити є природною властивістю людини. Виявлення, розвинення та підтримка творчих здібностей, починаючи здитинства, є суттєвим завданням суспільства та його інституцій, зокрема, сім'ї, освітніх, навчальних, мистецьких та наукових закладів. Це відбувається забезпеченням права (обов'язку) на виховання (ст. 150 Сімейного кодексу України), права на освіту (Закон України від 23 березня 1996 р. «Про освіту»), право на самовираження особи тощо.

Творчість як розумовий процес не піддається регулюванню правовими нормами, він є вільним виразом та станом творчої людини і протікає у кожного по-своєму. Йому не властиві категорії волі, влади, нормування та ін. Проте право покликане впливати на організацію наукової, технічної та іншої творчої діяльності; визначення умов охороноздатності її результатів, виникнення, здійснення, забезпечення додержання та захист майнових та немайнових прав авторів. У цих аспектах і реалізуються конституційні гарантії свободи творчості, сфера яких поширюється на будь-яку підтримку інтелекту, створення сприятливих умов для нього.

Інтелектуальна діяльність здійснюється в різних напрямках творчості: літературної (при створенні літературних прозаїчних, поетичних та інших творів, нею ж охоплюється творчість журналістів, що в сукупності поєднується з свободою думки, позицій, висловлень); художньої (мистецтво, скульптура, архітектура, дизайн тощо); наукової

(твори науки, наукові теорії, відкриття); технічної (рішення різних технічних завдань, результати конструювання, досягнення селекції, тощо, які створюються для подальшого використання або в промислових цілях, або в сільському господарстві).

Наслідком діяльності в різних сферах творчості є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі тощо. Виходячи із загальноприйнятого поняття творчості як цілеспрямованої інтелектуальної діяльності людини, що приводить до якісно нового результату, котрий відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю, такі результати є важливими надбаннями. Так, результати духовної творчості формують духовний світ та світогляд людини, ставлення до навколишнього середовища, загальнолюдські цінності. Результати технічної творчості підвищують не тільки рівень виробництва, а й потенціал країни в цілому. Тому захист прав на ці результати є загальносуспільним інтересом, що гармонує з приватним інтересом захисту інтелектуальної власності творців, їхніх авторських прав та інших моральних та матеріальних інтересів.

Втілення творчого процесу в певний результат, що є об'єктом авторського права чи визнається таким з додержанням вимог патентного права, породжує в автора (винахідника, інших суб'єктів творчої діяльності) права на цей результат. Такі права, порядок їх виникнення, реалізації та захисту регулюється законами України від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво»; від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»; від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»; від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах»; від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу»; від 4 квітня 1996 р. «Про лікарські засоби»; від7червня 1996р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»; від 3 липня 1996 р. «Про рекламу»; від 5 червня 1997 р. «Про видавничу справу»; від 5 листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію»; від 23 грудня 1998 р. «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»; «Про наукову і науково-технічну діяльність» в редакції Закону України від 1 грудня 1998 p.; від 16 червня 1999 р. «Про охорону прав на зазначення, походження товарів»; від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»; «Про охорону прав

Дата добавления: 2015-11-30