Розділ Я. Стаття 40

Згідно з приписами Указу про проведення зборів, мітингів, вуличного походу чи демонстрації робиться заява у відповідний орган (сповіщення).

Заява про проведення зібрання, мітингу, вуличного походу чи демонстрації подається в письмовій формі не пізніше як за десять днів до призначеної дати їх проведення. В заяві вказується мета, форма, місце проведення заходу чи маршрути руху, час його початку і закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена, по-батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання), дата подання заяви.

Орган, що отримав заяву, розглядає її і повідомляє уповноваженим (організаторам) про прийняте рішення не пізніше ніж за п'ять днів до часу проведення заходу, зазначеного в заяві. При необхідності він вправі запропонувати особам, що звернулися з заявою, інший час і місце проведення заходу та забезпечити необхідні умови для проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації.

Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації проводяться згідно з цілями, вказаними в заяві, а також у визначені строки і в обумовленому місці. Визначені й інші правила.

Учасникам забороняється мати при собі зброю, а також спеціально підготовлені або пристосовані предмети, що можуть бути використані проти життя і здоров'я людей, для спричинення матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам.

Державні і громадські організації, посадові особи, а також громадяни не вправі перешкоджати зборам, мітингам, вуличним походам і демонстраціям, що проводяться з дотриманням встановленого порядку.

Відповідний орган забороняє збори, мітинг, вуличний похід або демонстрацію, якщо мета їх проведення суперечить Конституції України або загрожує суспільному порядку і безпеці громадян.

Відповідальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій встановлена у ст. 185^і Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), за створення умов для організації і проведення з порушенням встановленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій – у ст. 185² КУпАП. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій карається згідно зі ст. 340 КК України.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Коментована стаття закріплює одну з основоположних засад взаємовідносин держави і людини – право звернення з індивідуальними і колективними письмовими зверненнями.

Конституційний принцип участі громадян в управлінні державними та громадськими справами знаходить свою реалізацію і в такій важливій формі, як звернення громадян. Конституція гарантує громадянам право направляти як індивідуальні, так і колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Це важлива ознака демократизму конституційного ладу України.

Питання практичної реалізації цього права врегульовані Законом України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян». За цим Законом громадянам забезпечується право звертатися не лише до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й до об'єднань громадян, установ, організацій незалежно від форм власності, до підприємств, засобів масової інформації, до посадових осіб відповідно до їхніх функціональних обов'язків щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав і законних інтересів чи з питань їх порушення.

Закон називає три види звернень громадян – пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги.

Пропозиція – це звернення громадян, в яких надається порада, рекомендація відносно діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів всіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання правових засад державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави.

Заява – це звернення громадян з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи про недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів

14-3472

Конституція України

Розділ II. Стаття 40

України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки про поліпшення їх діяльності. Клопотання – це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод і т. ін.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб.

До рішень у сфері управлінської діяльності, що можуть бути оскаржені, належать рішення, внаслідок яких: порушені права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); незаконно покладеш на громадянина які-небудь обов'язки чи він протизаконно притягнутий до відповідальності; створені перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів.

Звернення адресуються суб'єктам, до повноважень яких віднесено вирішення піднятих питань. У зверненнях мають бути вказані прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання громадянина, який звертається, зміст піднятого питання. Письмові звернення підписуються заявником (заявниками) з зазначенням дати. При недодержанні цих вимог звернення повертається заявнику з відповідними поясненнями не пізніше ніж через десять днів з дня його надходження. Звернення, що оформлені відповідно до цих вимог і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо підняті у зверненні питання не входять до компетенції суб'єктів, до яких воно надійшло, звернення в строк не більше як у п'ять днів пересилається за належністю, про що сповіщається заявник. Забороняється розголошувати відомості, які знаходяться у зверненнях. Анонімні звернення не розглядаються. Не розглядаються одним і тим же органом повторні звернення від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше звернення вирішено по суті.

Про результати розгляду звернень повідомляються заявники. В разі відмови в задоволенні їх вимог заявникам роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення. Звернення Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками особисто.

Особливості розгляду скарг регулюються ст. 16 названого Закону. Скарги подаються в порядку підлеглості вищому органу чи

посадовій особі, що не позбавляє громадянина права на звернення до суду. В разі відсутності вищого органу він може звернутись безпосередньо до суду. Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на колективній власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку. На жаль, в законодавстві України не визначається, які органи належать до вищих.

Звернення розглядаються і вирішуються в строк не більше одного місяця з дня їх надходження, а ті, що не вимагають додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів з дня їх одержання. Якщо ж у місячний строк вирішити питання, підняті у зверненні, неможливо, цей строк може бути подовжений, але загалом не може перевищувати сорока п'яти днів. Звернення громадян розглядаються безкоштовно.

Дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним та трудовим законодавством.

13 серпня 2002 р. Президент України видав Указ «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення», де підкреслив особливу роль звернень громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування в забезпеченні постійного зв'язку між державою та громадянином, вирішення життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому, реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина, утвердження демократичної, соціальної, правової держави. Забезпечення всебічного розгляду звернень громадян, порушених у них проблем, оперативне їх вирішення, задоволення законних прав та інтересів громадян розглядаються як одне з пріоритетних завдань державних органів, органів місцевого самоврядування, як відповідний обов'язок їх посадових і службових осіб, фактор забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі.

Указ зобов'язує керівників державних органів та органів місцевого самоврядування здійснити докорінну перебудову роботи відповідних органів із зверненнями громадян. Поряд із наміченими шляхами поліпшення роботи зі зверненнями громадян, підвищенням відповідальності за їх розгляд передбачається з 2003 р. за-

Конституція України

Розділ II. Стаття 41

провадити періодичне звітування керівників центральних органів виконавчої влади, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій перед Президентом України з питань роботи зі зверненнями громадян, а голів районних державних адміністрацій відповідно – перед головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Деталізація правил розгляду звернень громадян здійснюється у відповідних інструкціях, які стосуються порядку розгляду звернень громадян та їх особистого прийому в конкретних органах і установах.

Особи, що не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають право на звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. 28 жовтня 1991 р. для України набув чинності Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. За статтею 1 цього Протоколу Україна визнає компетенцію Комітету з прав людини, створеного на підставі ч. 4 цього Пакту, приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб, які твердять, що вони є жертвами порушень якогось із прав, викладених у Пакті про громадянські і політичні права. Відповідно до Протоколу Комітет може визнати неприйнятним повідомлення, що є анонімним або яке, на його думку, являє собою зловживання правом. Комітет не розглядає повідомлень (петицій) від окремих осіб, доки не переконається в тому, що: а) це саме питання не розглядається згідно з іншою процедурою міжнародного розгляду чи врегулювання; б) особа використала всі доступні національні засоби правового захисту. Це правило не діє у випадках, коли застосування таких засобів невиправдано затягується.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.Право приватної власності є непорушним. V S м їі

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Закріплення права приватної власності в Конституції та законодавстві України як певного правового явища в праві стало можливим з розумінням природи людини в усіх її виявах, з проникненням у потреби людини, її здібності і прагнення. В такому розумінні право власності видається природним правом, що характеризує особу як таку, що має емоції, бажання, задоволення від наявності у неї власності. Таке становище не означає звуження прагнень лише до матеріального забезпечення людини, а є передумовою вільної особистості, яка сприймає себе через сферу матеріальних благ, що їй належать і забезпечують здійснення всього спектра її прав. Тому поширеним є погляд на приватну власність як на основу для вираження закріплення та реалізації прав і свобод людини, що є підставою для визнання її приватною особою.

Про власність як належність або присвоєння матеріальних благ може йтися як у виробництві, так і у споживанні; як при їх розподілі, так і при обміні. Тому відносини власності слід розглядати як право власності, що внаслідок своєї приватної природи регулюється цивільним правом, а також і як інші інституції в економіці і в праві. Тобто право власності є комплексним, оскільки відносини власності регулюються і нормами інших галузей права: конституційного, кримінального, фінансового, адміністративного та ін., а власність взагалі виступає економіко-право-вим явищем, у якому правова форма нерозривно злита з економічним змістом.

Утвердження в Україні приватної власності є показовим фактором перетворення її на державу з ринковою орієнтацією, свободою підприємницької діяльності і виступає необхідною умо-

Дата добавления: 2015-11-30