Розділ 30. Літературні твори

(філософські школи)

[…] Конфуціанська школа бере початок від чиновників ситу [486], [вона] допомагає володарям іти за силами інь та ян, пояснює, як досягти змін через виховання. Вона шукає освіти в шести канонах[487], спиняє увагу на [питаннях] людинолюбства й почуття обов’язку, витоки її походять від Яо та Шуня, в принципах своїх вона наслідує Вень-вана й У-вана, своїм першовчителем вона вважає Чжунні[488] і всім цим возвеличує своє вчення, у питанні Шляху (дао) вона посідає найвище місце. Конфуцій говорив: “Якщо я когось посилено вихваляю, то це вже перевірено”[489]. Процвітання при Тані й Юю[490], багатство при Інь та Чжоу, славні справи Чжунні були успішними, і це перевірено. Дурнí вже загубили в ньому найтонше і найсокровенніше, ниці люди услід за віяннями часу підносили і принижували його, відступивши від основ Шляху, дурили юрбу, щоб завоювати прихильність. Ті, що за ними, діяли так само, тому п’ять канонів тлумачилися по-різному, конфуціанське вчення занепало, і в цьому – шкода, заподіяна недостойними конфуціанцями.

[…] Даоська школа бере початок від чиновників-історіографів. Вона записує з покоління в покоління шлях успіхів і поразок, існування й загибелі, горя й щастя, древності й нинішніх часів, щоб нащадкам було відомо, як тримати в руках основне і схоплювати сутність, оберігати себе чистотою і небуттям, підтримувати себе приниженням і слабкістю, це мистецтво для володаря, що сидить обличчям на південь. [Даоська школа] суголосна з поступливістю Яо[491], “смиренням” “Іцзіну”[492], за одне смирення можна отримати чотири вигоди – в цьому достоїнство [цієї школи]. Але якщо розбещена людина йтиме за цим ученням, то вона намагатиметься покласти край ритуалу і вченості, відкинути людинолюбство і почуття обов’язку, вважаючи, що лише спираючись на чистоту і помірність, можна здійснити управління.

[…] Школа “ інь-ян ” бере початок від чиновників Сі та Хе[493]. Вона дотримується [законів] Неба, спирається на знамення, що їх дають Сонце, Місяць та сузір’я, вона навчає народ установлювати терміни [для сільськогосподарських робіт], у цьому достоїнство [цієї школи]. Якщо твердолоба людина йтиме за цим ученням, вона буде зв’язана великою кількістю заборон, загрузне в дрібницях, відкине людські справи і служитиме чортам і духам.

[…] Школа легістів бере свій початок від чиновників-адміністраторів. Вона покладається на нагороди і невідворотно накладає покарання, тим самим допомагаючи управлінню на основі ритуалу[494]. В “Іцзіні” говориться: “Колишні правителі згідно з цим робили ясними свої покарання і покращували свої закони”[495]. У цьому достоїнство [цієї школи]. Але якщо жорстока людина йтиме за цим ученням, то вона не буде досягати змін шляхом виховання, відкине людинолюбство і любов, а буде покладатися лиш на покарання і закони, бажаючи цим досягти ладу, [вона] дійде до того, що збитки будуть завдані навіть рідним, постраждає милосердя і збідніє щедрість.

[…] Школа номіналістів веде свій початок від чиновників відомства ритуалу. У давнину назви по суті своїй не відповідали одна одній, ритуал також відхилявся від норми. Конфуцій говорив: “Необхідно виправити імена. Якщо імена неправильні, то слова не мають під собою підстав. Якщо слова не мають під собою підстав, то справи не можуть здійснюватися”[496]. У цьому достоїнство [цієї школи]. Та якщо прискіплива людина йтиме за цим ученням, то вона у всьому шукатиме вади, поки воно не буде зовсім змінене.

[…] Школа моїстів бере початок від храмових вартових. Дахи криють соломою і на крокви беруть прості колоди, тому цінують помірність у витратах; піклуються про старців, тому дотримуються принципу всезагальної любові; беруть на службу за результатами стрільби з лука, тому цінують умілих; шанують духів предків, тому вірять в чортів; слідують у своїх ділах чотирьом порам року, тому заперечують долю; дивляться на Небо з синівською пошаною, тому підносять одноманітність. У цьому достоїнство [цієї школи]. Та якщо людина, яка не тямить у цьому, йтиме за цим ученням, то, побачивши вигоду від помірності, на цій основі вона відкине ритуал; вона наполягатиме на думці про всезагальну любов, але забуде про відмінності між близькими і далекими родичами.

[…] Школа дипломатів бере початок від чиновників-посланців. Конфуцій говорив: “Якщо того, хто знає напам’ять усі триста пісень, відправити посланцем в інші країни, а він не зможе бути винахідливим у відповідях, хоч знає багато [віршів], то яка ж від цього користь?”[497]. Ще він говорив: “О посланець, о посланець!”. Отже, вони мають вести справи, спираючись на факти, підкорюватися наказам і не слухати хвалебних слів, у цьому достоїнство [цієї школи]. Якщо лукава людина йтиме за цим ученням, вона високо цінуватиме хитрість і брехню, і довіра до неї зникне.

[…] Школа еклектиків веде свій початок від чиновників-радників, об’єднує конфуціанство і моїзм, узгоджує номіналізм та легізм і вважає, що вони потрібні для стабільності державного устрою. В цьому достоїнство [цієї школи]. Якщо розхлябана людина йтиме за цим ученням, вона буде нестримана в своїх симпатіях і в неї не буде жодної опори.

[…] Школа аграрників бере початок від чиновників відомства рільництва. [Вона піклується] про поширення “ста хлібів”, посилено печеться про догляд за шовковичними деревами, щоб було достатньо одягу й продовольства. Тому “із восьми завдань правління перше – це продовольство, друге – це товари”[498], та й Конфуцій говорив, що “головне – це прогодувати народ”[499]. У цьому достоїнство [цієї школи]. Та якщо людина із глибинки йтиме за цим ученням, вона вирішить, що не потрібно служити великомудрим ванам, захоче, щоб володар і піддані спільно обробляли землю, а це суперечить порядку відносин між вищими й нижчими.

[…] Школа розповідачів бере початок від дрібних чиновників і створена тими, хто збирав вуличні бесіди, розповіді подорожніх[500] та всілякі чутки. Конфуцій говорив: “Хоч це й дрібне вчення, але тут є й [дещо, що] заслуговує на увагу; однак через острах, що це завадить важливому, благородні мужі не займаються цим”[501]. Але їх і не зупиняють. Те, про що дізнаються малообізнані люди із глибинки, збирається ними й не забувається; якщо можна зібрати хоча б слово, то й воно являє думку простого люду.

[…] Усіх філософів налічується сто вісімдесят дев’ять, їхні твори налічують тисячу чотириста тридцять чотири розділи. Усього існує десять філософських шкіл, але тільки дев’ять із них заслуговують на увагу, і всі вони виникли, коли Шлях володаря вже змалів, а удільні вани у своєму правлінні спиралися на силу; оскільки в той час правителі розуміли добро і зло по-різному, то й методи дев’яти шкіл вилізли одночасно, як бджоли; кожна налягала на щось одне, вихваляла те, що вважала гарним, поширювала всюди своє вчення, прагнула до того, щоби вани були з ним згодні. Хоча кожна з них вчила по-своєму і вони, схоже, знищували одна одну, як вода і вогонь, але в той же час вони й породжували одна одну; людинолюбство й обов’язок, пошана і гармонія суперечили одне одному, але в той же час і підтримували одне одного. В “Іцзіні” мовиться: “У Піднебесній до однієї мети ведуть різні шляхи, і до однієї ідеї можна прийти ста способами умовиводів”[502]. Зараз усі школи висувають на перший план те, що є у них головне, до кінця використовують свої знання і досліджують свої предмети, щоб роз’яснити свої прагнення, і хоча в них є слабкості й недоліки, та вони єдині в основних цілях, і всі вони є відгалуженнями і струмками від шести канонів. Якщо їхні люди зустрічають просвітленого володаря чи великомудрого правителя, то вони приходять до згоди і всі можуть бути його правою рукою. І Конфуцій говорив: “Коли ритуал утрачений, його шукають у глибинці”[503]. Адже нинішні часи дуже далекі від епохи великомудрих людей, мистецтво Шляху зруйноване і закинуте, і це мистецтво вже не зв’язати. Хіба ці дев’ять шкіл не кращі від глибинки? І якщо виявиться можливим виправити методи шести мистецтв[504] і розглянути вчення дев’яти шкіл, відкинувши їхні недоліки і запозичивши достоїнства, то можна буде розібратися і в силі-силенній питань…

Дата добавления: 2015-11-30