Чжан 33. Виправлення Серця

У “Каноні Пісень”[224] говориться: “Надягати свитку поверх парчевого вбрання”, гребуючи візерунками, що [надто] впадають у вічі. Тому благо добродія глибоко заховане, але яскраво виявляється з часом. Благо негідника добре помітне, але з часом сходить нанівець. Благо добродія пісне, але не приїдається, скромне, але шляхетне, м’яке, але розважливе. [Воно дає змогу] побачити близьке в далекому, пізнати витоки виховання [інших], збагнути помітність непомітного, [воно] здатне сприяти входженню в благочинність. У “Каноні Пісень”[225] говориться: “Глибини [вод] хоча й приховані, та все одно [можуть] добре освітлюватися”. Тому добродій свідомо звільняється від душевних страждань, а [його] наміри позбавлені лихого. [Благочинності] добродія неможливо сягнути тому лише, що люди не здатні цього сприйняти. У “Каноні Пісень”[226] говориться: “Сидячи на самоті у своїй оселі, не соромитись [навіть] перед діркою в даху”[227]. Тому добродій [виявляє] повагу, не [вдаючись до] дій, [викликає] довіру, не вимовивши слова. У “Каноні Пісень”[228] сказано: “Коли мовчать урочисті музúки [при введенні чиновника до храму], тоді не буває суперечок”. Саме тому добродій [хоч і] не роздає нагород, але народ самовіддано [працює], [хоча й] не карає, але народ схиляється перед сокирою влади. У “Каноні Пісень”[229] сказано: “[Коли добродій] виявить власну благочинність, сто намісників наслідуватимуть її”. Саме тому добродій старанно й самовіддано [виконує обов’язки], і в Піднебесній [панує] спокій. У “Каноні Пісень”[230] сказано: “Плекаючи в собі осяйні чесноти, не слід гучно кричати, аби сповістити [про це усіх]”. Учитель сказав: “Вдаватися до гучності й пишності у вихованні народу – остання [справа]”. У “Каноні Пісень”[231] сказано: “Благочинність легка, мов пух”. Але пух усе-таки є з чим порівняти. “Гірська небесна ноша беззвучна і не має запаху”[232] – ось досконалість!

Оповівши у попередніх чжанах про граничну досконалість, Цзи Си осягає саму основу [вчення]. У цьому [чжані він] розпочинає навчати обачному поводженню на самоті і, розгортаючи далі свою проповідь, дає напучення сягнути найвищої межі в [особистій] старанності й самовідданості, а [імператорові] – спокою в Піднебесній. Далі підноситься велична втаємниченість [учення], аж до беззвучності й відсутності запаху, і після цього [напучення] закінчується. Тут стисло висловлена суть трактату. Він знову й знову повертається до напучення, сягаючи граничної глибини та влучності, – хіба може вичерпатися наснага того, хто вивчає це!

“Чжуан-цзи”

Книга “Чжуан-цзи” («庄子») належить до даоської класики, вона написана Чжуан-цзи (або Чжуан Чжоу, 庄周, 368-286 до н.е.) та його учнями. Книга складається із семи “внутрішніх розділів”, 15-ти “зовнішніх” та 11-ти “інших”. “Внутрішні розділи” – це сім нарисів, що висвітлюють усі аспекти філософської думки Чжуан-цзи: теорію релятивізму, складні для осягнення шляхи інтелектуального пізнання та підкорення Мандату Неба. Завдяки своїй високій мистецькій цінності “Чжуан-цзи” посідає значне місце серед давньої китайської прози.

Чжуан-цзи – представник середнього періоду Ворогуючих царств. Він жив у царстві Сун (нині – провінція Хенань) приблизно тоді ж, коли й Мен Ке (Мен-цзи), або трохи пізніше. Став головним спадкоємцем даоських традицій Лао-цзи періоду ранньої Цінь (221-206 до н.е.).

Ранні ідеї Чжуан-цзи виходили з учення Лао-цзи. Він розвинув це вчення з нігілістської та ідеалістичної позицій. Через це після періоду Вей-Цзінь (220-420) це вчення почали називати лаочжуанським (老庄之学). Чжуан-цзи, як і Лао-цзи, відкидав матеріалізм об’єктивного світу, поставивши так зване дао за основу всього сущого. Але Чжуан-цзи об’єднав дао з духом людини: “Небо й земля народилися разом зі мною, все суще є одним цілим зі мною” (天地与我并生，万物与我为一, з розділу “Судження про всі речі”, «齐物论»). Ця думка, очевидно, належить до системи ідей суб’єктивного матеріалізму. У період Ворогуючих царств, під час радикальних реформ у суспільстві, Чжуан-цзи хоч-не-хоч придивлявся до протилежностей довкілля, а саме: велике й мале, бідні й багаті, успіх та поразка, народження й смерть, благородство і ницість тощо. Але філософ не зважав на реальність, абсолютизуючи відносну сторону предмета й відкидаючи об’єктивні критерії істини. Він дивився на всі зміни у світі як на такі, що не відрізняються між собою: не існує правди й кривди, перемоги й поразки, сну і пробудження, народження й смерті, часу й простору. Тому філософ проповідує гностицизм та нігілізм. Зіштовхнувшись із різкими змінами в суспільстві, Чжуан-цзи не мав іншого виходу, як стати проповідником фаталізму. Головна його ідея – покинувши зброю, захопитися принадами світського життя. У духовній сфері філософ шукав визволення, аж до того, що відкинув закони культури та досягнення науки й техніки і сказав “ні” усім суспільним приписам. Він прагнув досягнути стану “відсутності знання” і жити серед звірів і птахів, нічим не відрізняючись від них. Дослухаючись до вчення філософа, правителі шукали самозаспокоєння та душевного спокою.

“Чжуан-цзи” складається з окремих діалогів, і все ж твір можна розглядати як художнє ціле. Кожен діалог у свою чергу складається з трьох частин. Перша може мати форму короткої бесіди між дійовими особами або ж лаконічно описувати ситуацію, в якій відбувається розмова. Вона мотивує чи провокує монолог, який містить повчання (друга частина). Він легко приймає в себе інші форми, такі як притча, прислів’я, приказка, казка, напівфольклорна утопія, інвектива, гротескна замальовка тощо. Третя частина містить філософський висновок. Співвідношення частин може бути довільним: вступ іноді займає ледве не весь діалог, адже може перерізати монолог і водночас слугувати кінцівкою твору, створюючи враження суцільного сюжету. Центральна частина може складатися з ряду монологів, “нанизаних” один на один і пов’язаних діалогами персонажів. Загалом близькі теми служать для створення розмаїтої, проте цілісної картини світу.

Трактат насичений алегоріями, яскравими художніми образами, притчами; помітна велика сила уяви автора. Чимало разів змінюється стиль: фрагменти, написані в романтичній манері, чергуються зі сценами, сповненими жвавості, гумору та сатири. Тому серед прози передціньської доби художня цінність “Чжуан-цзи” вважається найвищою. Твір мав значний вплив на подальший розвиток китайської літературної мови.

Варто відзначити, що до “Чжуан-цзи” була написана велика кількість коментарів: зокрема за часів династії Цзінь (265-420) їх писали Сима Бяо, Мен Ши, Цуй Чжуань, Сян Сюй та Го Сян. На сьогодні зберігся лише коментар Го Сяна, він складається з десяти сувоїв. За доби Тан (618-907) Чен Сюань’ін зробив тлумачення до коментаря Го Сяна. За часів династії Цін (1644-1911) з’явилися “Збірка тлумачень до «Чжуан-цзи»” Ван Сяньцяня та “Збірка пояснень до «Чжуан-цзи»” Го Цінпаня. Вчений ХХ ст. Лю У у “Виправленні «Збірки пояснень до “Чжуан-цзи”»” зробив чимало поправок до “Збірки тлумачень до «Чжуан-цзи»” Ван Сяньцяня.

Наводимо уривки із “Чжуан-цзи” (переклад за виданням: Литература Древнего Востока: Иран, Индия, Китай. Тексты / Сост. Л.Е. Померанцева и др. – М., 1984. – С. 240-241).

Дата добавления: 2015-11-30