Читайте также:
|
УКРАЇНІ СОЦІАЛЬНУ РЕВОЛЮЦІЮ!
Відбувається заміщення. Нас заміщають. Де нам залишитися не заміщеними? Де нам можна бути і можна жити? А можна ми будемо? А можна ми будемо жити? А можна ми будемо жити у себе? А можна, ми не дамося тим, хто хоче нас знищити? А можна, ми будемо боротися з тими, хто нас ріже і вбиває? А можна ми будемо зберігати себе, навіть якщо ті, хто нас вбиває і захоплює наші оселі будуть проти того, щоб ми вижили?
Сьогоднішні події занадто красномовні: Світовий спрут, за допомогою своїх лизоблюдів провертає вигідну для себе оборудку. І гнила ліберальна опозиція допомагає «мутантам» затягувати зашморг на нашій же шиї. А ми й варті того, адже: «Даєш євромайдан»!!!! «Даєш Митний Союз»!!! І посипали люди, як горох на вулицю, адже злидні, невпевненість у завтрашньому дні дістала настільки, що немає сил це горе терпіти. І вийшли віруючи, що наші питання нарешті хтось вирішить: антиукраїнська влада, гнила та слинява ліберальна опозиція, Європа, Росія тощо…. Євро,Євро – скандують люди…
Але виникає питання: Хто тут за незалежну Україну?
««Де збирається Майдан за незалежну Україну? Ніде? Жаль... Бо мені туди... А вам, я так зрозумів, або в безголовий совок під гаслом " ми разом ", або в клуб романтизації дешевої німецької ковбаси, який так модний в цьому сезоні і багатьма, що поспішають зараз на Майдан, сприймається як образ " світлого майбутнього". А у країни під розмови про загальні цінності (а вони дійсно є прекрасними, адже це вершина розвитку гуманістичної школи філософії!) Відбирається її валюта і економічний суверенітет. І потім вже Брюссель (як колись Москва) вирішує, виводити Київ чи Афіни з кризи чи залишити в ньому бовтатися на десятиліття... Але ті, що поспішають зараз на Майдан про це не думають...
І мені щемливо шкода, що сьогодні кращі люди країни там. А я тут. І їх любов до своєї країни проявляється так своєрідно, що їм обов'язково потрібно незалежність своєї батьківщини Брюсселю віддати. І вони навіть готові заради цього стояти і мерзнути.
Проблема в тому, що сьогодні таких як я, які хотіли б свою країну залишити собі і своїм дітям і нікому її незалежність не віддавати, стало так мало, що скоро в самому маленькому кафе Києва нам буде занадто просторо.
Але я піду в це кафе, а не на ваш Майдан, де ви будете скандувати гасла своєї "про-європейської більшості". Ви вже мене вибачте.
Опам'ятаєтеся - приходьте в наше маленьке кафе «Україна». Я наллю вам гарячого чаю. І не буду поминати старе. Просто прокиньтеся. Хоча б завтра або через тиждень, але прокиньтеся... Ну або хоча б не через п'ять років, як минулого разу. Тому що президента - то можна вибрати і іншого, а ось країну як подаруєте, так вже не повернете... Ось чого я боюся, поки ви цього щиро всім серцем жадаєте...»» (Михайло Кухар).
Значна частина українців пов'язує своє майбутнє з Євросоюзом. Причому їх мало хвилюють проблеми з внутрішнім ринком, робочими місцями та експортом наших товарів до Росії або в ЄС. Вони просто хочуть жити, як у Європі. При цьому впевнені, що інакше як увійшовши до ЄС (або хоча б уклавши з ним для початку асоціацію), ми досягти євростандартів не зможемо.
Передбачається, що своїми силами навести європейський лад у своєму домі у нас ніяк не вийде. Тому нам конче потрібен «авторський нагляд» з боку євробюрократії, а то і пряме управління. Хай прийдуть і скажуть, як жити і що робити. Тільки так.
Значна частина українців вважає, що наші проблеми може вирішити Союз з Росією. Тільки Росія з її величезними природними і фінансовими ресурсами, військовою міццю може допомогти Україні.
І лише невелика частина наших співвітчизників, вважає, що ми можемо вирішити проблеми самі. Що ми самі в змозі без зовнішнього управління, без приєднання до якихось нових союзів навести порядок у себе в країні, побудувати процвітаючу державу і справедливе суспільство.
І це проблема. Нинішній посткризовий світ - жорстоке місце. Тут кожен сам за себе і навіть членство в ЄС, як показує досвід країн Східної Європи (і умови асоціації, які нам виставили), не гарантує захисту від економічних катаклізмів. Своїх проблем достатньо і у Росії(Артур Надеждин).
Цілком імовірно, що нам не допоможе ні Захід, ні Росія. І навіть не тому, що ми будемо такими впертими, незговірливими і далі захочемо сидіти «на двох стільцях», а просто тому, що це нікому не потрібно. Хто нам щось повинен, за що нам допомагати, заради чого? Це після Другої світової війни і відразу після закінчення війни холодної найбільші наддержави були стурбовані тим, щоб робити з якихось країн приклади для наслідування. Тепер кожен намагається вижити сам і вирішити свої проблеми, які накопичуються як сніжний ком.
І Україні потрібно тверезо усвідомити цю перспективу. Усвідомити і перестати чекати Рюриків з Москви чи Брюсселя, а самим навести порядок у своєму домі. Без сторонньої допомоги».
Чому на двадцять третій річниці Незалежності ми з вами маємо величезну кількість негараздів та горя? На переконання моїх однодумців добровольців Армії Порядку до цього часу відбувалося лише пристосування до старої совітської системи й вдосконалення її до параметрів проукраїнських. Але системних змін не відбувалося й не відбувається зараз. Тому Армія Порядку, яка формується засобом оголошення всеукраїнського посполитого рушення «Січовий Шлях Просвіти», й закликає до дієвих та ефективних, вкрай необхідних системних змін.
Добровольці Армії Порядку твердо переконані:
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав