Провіденціалізм – розуміння історії як здійснення заздалегідь передбаченого Богом плану спасіння людини. Августин розумів історичний процес як шлях до "Царства Божого". Стосовно космології провіденціалізм приводив до ідеї світової гармонії, сумірності всього природного. Провіденціалізм фіксує факт несвободи людини, але несвободи людини не стільки з боку природних, скільки з боку неприродних сил: чи то суспільних, чи то зосереджених у самому суб'єкті, в динаміці його життя. Провіденціалізм – це середньовічне видання античного логосу, того, що зараз називають законами функціонування і розвитку суспільства і природи.
Якщо Бог творить світ, то світ тимчасовий. Але що означає час? Починаючи з Августина над цим питанням буквально билися багато середньовічних філософів. Платон вважав час образом вічності. Вічність – ідея, час постає реалізацією ідеї; якщо час дуже тривалий, то гранично він є вічністю (це відповідає тому, що ідея речі взагалі є її межа). Аристотель вважав час числом руху, будь-якого руху, незалежно від його специфіки. Вимір же часу здійснювалося циклічними процесами. В античності взагалі процеси вважалися в основному циклічними й у цьому розумінні незмінними: має, мовляв, місце "вічне повернення".
У середні століття, коли домінували сільськогосподарські ритми, циклічність не вилучалася з центру уваги філософів, але туди неминуче потрапляла й Свята історія, а тут не було вже настільки звичної циклічності. Народження, смерть і воскресіння Христа не могли повторитися. Образно виражаючись, античний циклічний час ніби розтягувалося, виділялися його особливо значимі пункти. Усе, що стосувалося діяльності Бога-Батька і життя Христа, отримувало часовий вимір. На який день Бог створив Адама? Чи еквівалентний божественний час земному? В якому році народився Христос? Скільки годин перебував Христос у смерті? Чому Адам і Єва перебували в раї тільки 7 годин? Усе це – типові для середньовічної людини питання. Починають винаходитися особливі пристрої для вимірювання часу. Якщо спочатку про час сповіщали дзвони, то в XIII ст. на будинках міських ратуш з'явилися годинники.
Середньовічний час насамперед був релігійним і церковним. Кожен рік сприймався як утілення Ісуса Христа. Так чи інакше, але виникала проблема співвіднесення "святого" й земного часу. Абсолютна більшість людей була твердо упевнена, що шість днів Божественного творення світу не еквівалентні звичайним, рядовим земним шістьом дням, часто вважали, що один день творення еквівалентний тисячі земних років. Згодом через те, що обчислений за цими пропорціями день Страшного суду (в Росії він очікувався в 1491 році) не наступив, довелося від пропорції 1:1000 відмовитися, але при цьому й не переходили до пропорції 1:1.
Середньовічна концепція часу – це перехід до лінійного часу і до пов'язаного почасти з ним поняттю прогресу. Час вважається чимось різноманітним, він не зводиться тільки до природних процесів, що вже саме собою чудово.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 74 | Нарушение авторских прав