1. Якщо працю над удосконаленням доводиться преводити з боями, то потрібно стратегії та воєнного підходу.
Як ідуть на себе війною люди, виграє той, хто сильніше вірить у себе. Здібний той полководець, що вміє зберегти в серці воїнів впевненість у їхню боєздатність. Та в боях за Божу Любов той воїн непереможний, хто схожий на малятко, не покладається ніяк на себе, а надіється всього від Господа, що бореться в ньому. Отож, невтомно, душе, не вір собі без меж, а завжди скріплюй твою надію на Бога, тоді перемога – твоя.
2. Країна Божої Любові лежить потойбіч людських кордонів. Ні одна людина не в силі самотужки й одного кроку поставити на шляху до цієї країни.
Природа і надприрода – сумежні, та посплітувались так туго, що душа часто впадає в обман. Собі зачислює в заслугу те, що належиться ласці. Ісус Христос так дуже впірнув у душевну істоту, що деколи вона, здавалося б, маршує сама, а це Він несе її на Божих раменах.
3. Візьми собі до тями, що навіть виправлена, підтримана та ушляхетнена ласкою людська природа – безмірно слабка.
А крім цього, і воля твоя у великій мірі хитка! Хоч стільки ласки зазнав ти в минулому, та без дарованої Божої помочі ти можеш миттю звернутися наново до смертного та препоганого гріха та відцуратися любленого всіма силами досі Господа нашого Ісуса Христа.
Ніколи не відкладай з-перед очей цю основну правду. Ця слабосильність душі – докорінна. Та, о жах, – душа майже не боїться її. Навпаки, таємна гордовитість заставляє душу говорити: я не впаду!
Та самовпевненість це, мабуть, єдина поважна перепона на шляху духовного життя. У деяких душах вона так міцно закоренилася, що й по роках натрапиш на її коріння.
Милостивий Бог рятує душу, але й допускає їй часті, іноді й важкі, падіння, поки душа врешті не відкриє в собі нищівного рака гордості. Треба наполегливо умоляти Господа Бога, щоб виявив нам нашу кволість, але не вкинув у пропасть.
4. Тільки поступово привчається душа цуратися гордощів та чванливості. Чимало разів переконалася вона з досвіду, яка слабка вона. Тому й не дивують її власні провини. Та деяким душам потрібно довжезних років, заки здіймуться на цей перший ступінь; такі вони переконані у своєму благочесті.
Та Господь зливає на душу повінь запобіжних ласк. Вона вже не здивована безупинним падінням, навіть не тривожиться з цього приводу. По кожній похибці повертається до Господа Ісуса і завжди однаково по-синівськи висловлює Йому свій довірливий жаль. Ще та ще обіцює Йому рішучу поправу, горнеться до Нього й навіть не подумає, що Господь наш Ісус Христос пом'янув би її невірність.
Раз душа погрузилась до самого дна цього океану, то вже не хвилюється вона та не вдається в тугу, а навіть радується зі своєї малості та безпорадності перед обличчям такого могутнього Бога Вседержителя. По кожному схитненні висловлює небога полум'яну любов до Господа та твердо довір'яється Його ласкавості.
5. От як із глибини своєї нічогості потрапляє душа піднятися до верхів довір'я Богові. Справжня єдина скеля цього уповання – сам один Бог, всемогутній, предобрий та постійний у тому, що пообіцяв.
По-перше, ми – безпорадні зовсім супроти надприродного, тому що безконечна глибина відмежовує його від людської природи. По-друге, рішуче є Боже веління нашої досконалості: щоб ходили ми свято та незаплямлено стежинами в Його приявності. Отже, Він подасть нам, чого треба для догодження Його волі.
Він нам зволив дати це, навіть з обов'язку, бо хто хоче осягнення, дбає про засоби. До цього Господь Бог зобов'язався, навіть дав слово запевнення на сторінках Євангелія, що несхитно виконає обіцяне. Нас же прохає Господь вірити Його слову та Його добрості.
І ще одного хоче Всевишній. Хай нам буде відомо, що не слухає він моління прохачів Своїх за мірою їхніх заслуг, тільки за властивою міццю Божої обітниці. Чим більша безодня нашого нещастя, тим жвавіше і щедріше Господь Бог дає нам підмогу, як тільки почує наш крик, що взиває про порятунок.
6. Згадай, які рясні були для тебе Божі добродійства в минулому, хоч тоді й не шукав ти Бога, навіть утікав геть від Нього.
А який ще милостивий буде Господь для тебе тепер, у пору любові до Нього, коли твоє серце цілою міццю поривається вгору, до Нього? Пригадай також це: твій Спас того тільки й бажає і твій Відкупитель одним тільки трудиться – щоб відпущені були твої проступки і щоб ти міг дістатися на височінь бажаної святості.
Усе настроювало тебе до сприйняття Його дарунків, ввесь подвиг нашого відкуплення, усі невимовні Його жертви: і народження, і безпощадна Його смерть та живе перебування в Тайні Євхаристії.
Тепер же, коли вибила година, і ти дуже хочеш цих Його дарів, благально умолюєш Його не відвернутись від тебе, то чи такий добродушний Господь Ісус не дав би тобі допоміжної руки?
7. Далі поміркуй ще таке: Божому Вчителеві – велика користь із даної тобі святості, бо ти – Його частка та член очолюваного Ним Тіла. Твоя чесність прославляє Його, твоя ж нікчемність – Його принижує. З божественною терпеливістю Він вириває тебе від тебе самого, бо хоче спорудити тебе на власний зразок, перелити в тебе власне життя та, невдовзі, поставити тебе як Свого двійника перед обличчям Небесного Отця. Ще більше: молишся ти Богові, щоб Він помилував тебе – то це не ти молишся, а молиться Сам Ісус, Ісус тобою й у тобі. А чи можливо уявити собі, щоб Його молитва була неприйнята?
Хай ці радісні істини полонять твій розум та сколихнуть твоє серце. Тоді зі ще небаченою досі натугою, по-геройському, покладися на Нього.
8. Погрузися в бездонність твоєї нікчемності та уяви собі виразно, який ти гидкий та поганий в очах пречистого Господа Бога. Тоді зразу з довір'ям та впевненістю дитятка піднеси голову вгору й проказуй: «Владико Господи Ісусе, на стежках духовного життя – я справжнє немовля! Одначе як дуже хочеться мені здійнятись на самі вершини Любові і любити так, як тільки найбільші святі любили Тебе. Так дуже полюблю я Тебе, що колись насмілюся в Раю сісти на трон у почеті найвидатніших святителів. Отак молитимусь Тобі невтомно, буду просити наполегливо, вистоюватиму біля Твоїх теремів сміливо й довірливо, доки не вдієш у мені великих див.
Упродовж усієї довгої вічності буде видно, хто був сильніший: чи Ти, всемогутній Володарю, у Своїй любові, чи Твоє хирляве сотворіння.
Так, Ти зволиш мене освятити, Господи, адже прикро є розчарувати надію щирій та довірливій душі. Ні, Господи Ісусе, Ти не вдієш такого перед лицем ангелів та святих!»
Отже, рішуче поселись на цих верхів'ях довір'я. Умоляй теж Спасителя безустанно: хай вдержить у тобі прагнення святості, хай відбере від тебе самовпевненість, а тоді хай собі мудрагелі мелють язиками різні дива про твою «дитячу буйність».
Радше згоріли б небо з землею, ніж не збулося б слово возлюбленого Господа Ісуса: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви тільки попрохали в Мого Отця в Ім'я Моє, Він дасть вам».
9. Тоді ці ж почуття безумовної надії на Бога та суцільного недовір'я до тебе хай просякнуть собою ввесь твій труд над освяченням.
Найперше, у духовному житті дій, керований радше любов'ю, ніж острахом. Насильство – це спустошлива стихія. Воно витісняє, ломить, нищить, але не направляє, не будує. Насильство – стихія перехідна, що дотикає тільки поверхні речей. Навпаки, ласкавість – триває, досягає осередок душі аж до коренів почувань, зворушень та рішень. Лагідність – це добротворча олія – масть, що втишує біль, лікує та зміцнює. Вона знаменито лікує недуги людського серця. Людина насторожується проти запальної лютості, а здобувається її добрістю.
Цю саму засаду приміни до твоїх взаємин із ближнім, зокрема ж до свого власного серця. Не лютуй жорстоко на себе, якщо довелось тобі схибити. Смирись перед іконою Спасителя, прохай Його пробачити тобі в Його добрості, а тоді відважно підіймайся! Господь наш Ісус Христос дасть тобі підтримку.
10. Для швидкого просування вперед шляхами святості більше вартісна є витримка, ніж поспіх. Шляхи ці стеляться далеко, від колиски по саму могилу! І завжди треба йти, завжди прямувати. Поспішна квапливість не скорочує верстового шляху, а навпаки, втомлює та зневірює. Той, напевно, доб'ється кінця дороги, хто після кожного падіння зі спокоєм піднімається на ноги та й іде далі вперед. Якщо потрапить душа щадити сил своїх, помірковує свій порив та гамує жар, то довше вона зможе маршувати.
Навпаки, хто поспішає, задихається та слабне, паде на шляху і не має сили продовжати мандрівку. Він понад міру розраховував на свої сили.
Тому завжди будь чинний, але не поспішай! Хай розум твій буде завжди збуджений, та не заклопотаний. Хай серце твоє бадьориться, та не хвилюється серед метушні.
11. Дозволь переконатися: на шляхах духовного життя Господь Бог розраховує багато більше на те, що в тебе будуть безмежно розлогі прагнення, аніж що твої діла будуть досконалі. Ти ж переводи в діло свої добрі плани: працюй завзято, немов би все залежало тільки від тебе, та опісля признавай без досади, що зроблене тобою – зовсім непригоже. Міць людини – в її бажаннях, і Господь Бог так високо цінує їх, якби вони були вже здійснені.
Накреслюй собі величні плани, та їхнє здійснення довіряй Господеві Ісусові. Якщо ці плани придатні для Його слави, то Господь здійснить їх тобою, або й ким слабшим від тебе.
Господеві Богові непотрібно твоїх діл. Він хоче тільки твоєї щирої готовості зробити для Нього те, що Він звелів. Як треба буде Господеві людей для будови великих підприємств, то Він створить собі таких людей. Але Він добере їх серед тих, які не послуговуються самовпевнено власними засобами, потужністю або заслугами. Отож, пора тобі, душе, геть відкласти самовпевненість. Люби Господа Ісуса Христа, укривайся у Його серці, хай зробить із тебе величну святиню. Це Він зробить без труду.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав