Читайте также:
|
Як ми схожі були на людину земську, так уподібнимось до небесної.
1. Щира любов до Господа – це наслідувати Його, відтворювати Його в собі, ототожнюватися з Його думками, Його поривами та почуваннями, занехаяти своє власне життя та почати жити по-новому, життям самого Господа Ісуса. Чим більше потрапить душа замінити себе Господом Ісусом, тим краще, глибше та правдивіше наслідує Його. А звершеності досягає тоді, коли Божа Любов неподільно оволодіє душею та й викине з неї всі залишки самолюбства.
Завжди покірливо проказуймо дану самим Господом Ісусом молитву: «Да прийдет Царствіє Твоє». Нехай прийде Твоє Царство та утривалиться в моєму серці.
2. І справді душу перебудовує Господь Ісус. Душа ж співпрацює, якщо не виявляє спротиву дії Божественного Вчителя та співтрудиться з Ним за мірою дарованої благодаті.
Господь наш Ісус Христос неминуче довершить Свою працю в кожній душі, під умовою, що вона буде слухняна й терпелива. Він бо – незрівняно високий Мистець, Він – найвищий Мистець; Він – вірний Друг та й всемогутній Бог.
Але в деяких душах Господеві Ісусові вдається відтворити тільки деякі риски Своєї Божественної досконалості. Вони, ці душі, живуть Христовим життям лиш день, годинку, одну-одніську хвилину! Іншим вдається досягти повноту Христового віку.
3. Багато-хто йдуть за Господом тільки до ясел, інші – аж до прилюдної діяльності. Лише дехто здіймається з Ним на Голготу та дозволяє дати розп'ятись з Ним на хресті.
Чимало-хто залюбки наслідують Ісуса Христа ззовні, радо товаришать Йому в апостольських мандрівках. Інші любуються Вчителевою душею, Його пориваннями та чутливістю. Ніжно тулять голову при грудях Спасителя та й разом із Ним проводять дозвілля у скиті своєї душі, серед священних міркувань.
Багато тільки похапцем зайняті Вчителем. Вони запрошують Його до свого столу, зустрічаються з Ним на вулиці, подивляють та слухають Його тільки мимохіть. Зате інші довідуються, де живе Вчитель, не відступають від Його стіп за прикладом апостолів та єрусалимських дівиць, дають Йому приміщення у своєму домі, як Марія та Марта, й гостять у вільному та безгрішному серці, як Йосиф з Ариматеї.
4. Щасливий такий, хто віддав Господеві Ісусові все своє: майно, душу й тіло та всі побажання, гадки та почування, собі ж не залишив нічого, хіба тільки турботу неподільної любові до Нього та виконування Його волі! Щасливий той, хто позбувається задля Господа усіх своїх вигод, довіряє невпинно Божому Серцю всі свої злидні й приймає він Нього всі Його заслуги. Блажен, хто безперестанно передає Йому свою волю з усією любов'ю, а Вчитель очищує її, ублагороднює, обожнює та довіряє предвічному Отцеві!
5. Переміна ця доконується лише поступово. Як тільки освячуюча благодать оволодіває душею, Господь наш Ісус Христос починає її перебудовувати.
Душа входить у склад Його таїнственного Тіла, тобто самого Христа, стається поширеним, продовженим Христом, стається другим Христом. «І живу вже не я, а живе у мені Христос».
Господь Ісус проник у душу; не поглинув її, тільки став із нею разом єдиним Єством, єдиним началом надприродного життя і дії.
6. Поміркуй, душе моя, яке глибоке та просторе це з'єднання. У природному ладі найвища Божа влада є всесвітня. Господь Бог, першопричина всього буття, править теж за перше начало всякої дії. Діє розумна істота, це Господь Бог із нею співдіє. Він не тільки помагає Своєму сотворінню, але проникає в його глибинну істоту та властивості, ворушить ним та до спільності стає джерелом його діяльності.
Це з'єднання дуже глибоке: Творець та створіння разом співпрацюють та разом діють. З цієї дії постає єдине діло, що повністю належить до Господа Бога та до сотвореної істоти.
7. Подібно співдіє Господь Бог у надприродному, щоправда, більше приховано та задушевно глибоко.
Своєю всемогутністю Він дає людині участь у власній Божій природі. Ця ж пронизує душу наскрізь, до найдальших закутин. Не поглинає душі, а будує з нею нову надприродну істоту, здатну до божественного життя та дії.
Он де ця дія нествореної Любові, яку Бог перелив на Господа нашого Ісуса Христа та нею освятив Його священну людську природу. Господь же наш Ісус Христос наповнив усі праведні душі цим життям – вже як сотвореним ділом.
8. Ця, отже, Христова благодать, сповнений дух Його любові, Його надприродне життя, проникають у саму істоту нашої душі, ушляхетнюють її, обожують її та до спільності з нею становлять одне начало дії. Кожний надприродний чин: любов, покора, чи послух – це наш чин, а водночас теж чин Христовий. Він повністю – Його власний і повністю – наш. За нього нам – повна заслуга, Господеві Ісусові за нього – повна слава. Одначе – це не два вчинки, а лиш – один і неподільний.
Он як, душе моя, Господь Ісус стає за першопричину всього твого надприродного життя, а ти – другий його спричинник. Перша причина вторгається в тебе та поглинає тебе. Вона так повністю та солодко пригортає тебе, її Божественне серце та твоє власне так невимовно стоплюються в одне, що Господь Ісус і ти одноначально дієте та надприродно заслуговуєте. Наслідок є та залишається твоєю дією і твоїм життям, та водночас він є ділом і життям Господа нашого Ісуса Христа.
Розтягни цю думку, о душе моя, на все твоє існування, на всі твої моління та прагнення, усі твої побажання та душевні дії. Усе йде від тебе, однак від тебе, перетвореної в Нього: «Живу вже не я, а живе у мені Христос».
9. Такий стан вже – спочатку. А чи можна зміряти, якої глибини та задушевності досягне з часом ця спільність Господа Ісуса та душі?
Адже взаємна любов пари сотворених істот така вже сповнена таємності та величі, що розумові неможливо її розкласти та вивчити.
Безумовно, речовина стає тут перепоною та заставою для досконалого сплавлення, однак душі розуміють себе та й любляться. Вони розуміють одна одну та взаємно себе приваблюють. Любляться вони та одна одну проникають. Чим чистіше, досконаліше та більш понадземне це пізнання й ця любов, тим глибше та з більшою насолодою душі проникають у себе.
10. Господь Бог так дуже глибоко з'єднав уже пару сотворених душ, що одна справді живе в одній, уподібнюється до неї, наче увіходить повністю в другу. Якже щільно братаються тоді і по-людському й по-божому, природно та й надприродно двоє душ, із яких одна – Христова душа!
Добросте мого Вчителя, мені важко і думкою зрозуміти, як це Твоя предобра та благословленна душа повністю увіходить у мене, Твій же дух зживається з моїм духом, просвітлює його, збільшує та надихає своїми власними думками. Твоє ж Серце сповиває моє, любо обіймає тисячу разів, ушляхетнює та злагіднює, успокоює та співчуває, переливає в моє серце своє Боже життя, справляє, кормить, та нектаром ласки і своєю істотою піддержує всі клітини мого надприродного буття.
11. Отож, чи тямиш ти слова св. Павла: «Живу вже не я, а живе у мені Христос»?, та слова св. Йоана: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані»?
Ні, не тямиш ти цього і не можеш цього зрозуміти! Якби ти це розумів, то кінець був би тіням, кінець був би коливанню на вітрі, а було б захоплення та тривалий чар, і споглядання лицем-у-лице, це була б батьківщина.
Та тобі треба жити, та й Господеві Ісусові треба ростити в тобі насінину божественного життя, покладену освячуючою ласкою. Йому ж треба готувати для безконечної вічності такий мистецький твір, як твоя душа. Йому треба викінчити в тобі вічні плани невимовного з'єднання. Йому треба полюбити тобою і в тобі, та безконечно прославити Свого Небесного Отця.
12. Якщо Господь Ісус такою мірою оволодіє твоїм життям та дією (ти певний у цьому), то це творить Він не лиш для тебе, жалюгідного сотворіння, але й для Господа Бога, спричинника та завершувача всього.
Він так глибинно єднається з тобою, бо хоче в тобі жити по-Своєму, хоче тобою продовжувати Своє діло відкуплення, Свої страждання, Свою смерть та Свій тріюмф.
Живеш, так радніше це вже Ісус Христос у тобі живе, у тобі працює й молиться, терпить та радіє, спомагає та потішає ближнього. Він же з твоєю підмогою і в тобі рятує грішних, підбадьорює та будує праведників. Твоїми устами говорить Спас, твоєю рукою пише, дивиться твоїми очима, думає твоїм розумом та любить твоїм серцем.
У його руках, ти – тільки кволе та багатогрішне сотворіння, щире, любляче й наполегливо прагнуче повністю перейти на службу Вчителеві.
13. Чи бачиш отже, яке має бути й яке буде твоє життя відтепер?
Воно досконало, аж до уподібнення, наслідуватиме Господа нашого Ісуса Христа, Божественного Вчителя, аж до ототожнення з Ним, «щоб були подібні до образу Його Сина».
У часі цих духовних вправ тим тільки й займайся: люби Господа нашого Ісуса Христа, безустанно висловлюй Йому свою любов, прохай Його перемінити тебе на Його образ, звільнити тебе від всякого самолюбства, оволодіти твоїм розумом, волею та всіми ділами, врешті, щоб Він Сам жив у тобі.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав