Овочево-фруктові дражнилки.

Діти розбиваються на пари та починають „дражнити” одне одного, використовуючи замість образливих слів назви овочів та фруктів:

– Ти – огірок!

– Сам ти – помідор!

– А ти – слива!

– А ти – зелене яблуко!

– Сам ти, ти – банан!

Вже за 5 хвилин всі сміялися без упину, і ми виробили правило:

Якщо хочеш дражнитися, то лише в такий спосіб і в обидва боки!

Спробуємо все, чому навчилися, звести у табличку, впровадити і перевірити успішність наших заходів.

1. Пригадайте дітей свого класу, до чого вони проявляють чутливість.

Подразники	Діти
Смаки
–
–
Звуки
–
–
Пахощі
–
–
Дотики
–
–
Кольори
–
–
Зображення
–
–
Емоції
–
–

2. Як часто це відбувається і чи заважає цим дітям, вам, оточуючим?

3. Як ви пояснили іншим дітям розбіжності, які спостерігаються, і як вони до цього поставилися?

А тепер заплануємо, впровадимо та перевіримо успішність використання „запобіжників” для чутливих дітей.

1. Відмітьте, чим з цього ви скористалися та з якою успішністю.

2. Додайте власні варіанти.

Заходи	Діти
1. Давати лише ту їжу, що дитина переносить
2. Використовувати „тихі хованки”
3. Прибирати у відсутності дітей у групі
4. Заміняти „знаряддя праці” на ті, що не викликають у дитини негативної реакції
5. Вдале розташування у класі
6. Навички ввічливого прохання
7. Вправи на „відмінності”
8. Вправи проти „дражнилок”

– Так, якщо ми будемо це використовувати, то кількість проблем та непорозумінь з чутливими дітьми зменшиться.

– А я в своїх на початку дня почала тренувати зосередженість на відчуттях:

за секунду звертаємо увагу на те, що бачимо,

за секунду – на тому, що чуємо,

за секунду – відчуття та дотики,

за секунду – емоції.

Після такої „зарядки” діти значно уважніше слухають на уроці і можуть сказати, що саме їм не подобається, коли виникає якийсь зайвий подразник.

Коротко про головне

· Ми не можемо позбавити чутливих дітей усіх подразників, що заважають їм у групі чи в класі, але треба спробувати.

· Діти здатні усвідомлювати свою реакцію на подразники та повідомляти вчителю або вихователю.

· Ці діти – не виняток або відхилення, просто в них краще розвинуті аналізатори, ніж в інших людей.

· З піддражнюванням слід боротися і не лише задля комфорту чутливих дітей.

Неуважні

– Так, це велика проблема на уроці. Вони все забувають, як не вдома – то в школі, кожне завдання доводиться їм повторювати по кілька разів, та й то не будеш упевнена, що почули або запам`ятали.

– Добре, як воно хоч тихо сидить та у вікно дивиться! А й то й само не може зосередитися на уроці, і ще чотирьох сусідів за партою відволікає, і свого, і спереду і ззаду встигає!

– Зробиш зауваження – він стає ніби ще більш неуважним!

– А в нас у садочку з ними особливої проблеми начебто і немає... Хіба що доводиться садити таких дітей під час ліплення або малювання за окремий стіл, бо інакше їх увага буде не на своїй роботі, а на сусідній...

– Ні, коли не зовсім неуважні, вони не до того уважні, до чого нам треба. Ну, от останній випадок у нас на прогулянці. Ми всі вчимо нову гру, а Настя сидить на лавочці з листочком у руці і явно не чує ані слова з того, що ми робимо. Я підійшла, запитала, а вона мені: „Хіба ви не помічаєте, що з одного боку листя зелене, з другого – сріблясте, а жилочки в нього жовтенькі...” От тобі і неуважна.

– А я помітила, що в неуважних дітей у моїй середній групі є така особливість – у них очі не туди дивляться, де руки щось роблять. От робота добре і не виходить.

Неуважність дітей – це та скарга, яку найчастіше чують батьки та психологи від вчителів молодших класів, тоді як вихователів у дитячих садочках ця проблема непокоїть значно менше. Але недостатня концентрація довільної уваги – особливість нервової системи, яку можна помітити і в дошкільному віці. Які ж ознаки недостатнього розвитку довільної уваги можна помітити у дітей 4-6-річного віку?

– Очі не дивляться на руки під час малювання, наклеювання, ліплення.

– Дитина „не чує” висловлювань дорослих, якщо не привертати спеціально її увагу.

– Дитина часто забуває і губить свої речі.

– Не може запам`ятати, що треба принести завтра на заняття.

– Якщо треба зробити кілька дій поспіль, то виконуються не всі, а лише деякі.

– Дитина може „замислитись”, перевдягаючись, і задивитися на щось під час перевдягання з напівзнятим одягом.

При цьому ці самі діти:

– першими помічають котів, собак, горобців на території садочка;

– зміни у зовнішності дітей та дорослих, батьків, що прийшли забирати інших дітей;

– пахощі з кухні і радісно сповіщають, що буде на обід;

– перші краплини дощу і перші сніжинки;

– здатні розглядати щось, що привернуло їх увагу, по декілька хвилин (листя, сонячне проміння, камінець тощо).

Бачимо, що, на відміну від дітей з гіперактивністю, в них порушені не всі функції уваги, а саме її довільна концентрація. Така дитина часто потрапляє у садочку у своєрідне „замкнене коло” – через недостатність уваги їй не дають доручень, пов`язаних із складними діями, вона швидко вибуває з гри, де потрібна увага, і дитина не може натренувати цю функцію. Хоча саме у дитячому садочку існує багато засобів і є достатньо часу для розвитку довільної уваги дітей.

Для зовсім маленьких (3-4 роки) буде корисно скористуватися тими самими порадами, що й для батьків. Коротко їх нагадаємо:

– Дивитися в очі дитині, коли говорите до неї;

– Дозволяти, а не забороняти;

– Вживати менше слів;

– Показувати наочно;

– Хвалити за уважність.

Ці діти погано орієнтуються у просторах дитячого садочку, якщо щось приверне їх увагу – вони можуть звернути не туди і ходити коридорами. тому:

1) Йдучи з прогулянки та на прогулянку, тримати їх за руку;

2) Окремо обладнати „робоче місце” (див. мал.1 і мал.2);

3) Ігри, що підвищують довільну концентрацію увагу: розрізні малюнки, рамки-вкладиші, паззли тощо;

4) Групові та парні ігри на концентрацію уваги:

„ладушки”,

„море хвилюється”,

„резинки”,

„їстівне-неїстівне”

„так і ні не говорити” та інші.

Тут виникає проблема, що неуважні діти часто програють і вибувають з гри „у перших рядах” і охоче дивляться на щось свої. Цьому можна запобігти, якщо „вибулі” об`єднуються у своє коло і продовжують гру, просто фіксуючи кількість помилок.

5) Допомога виховательці у повсякденних речах: розкласти аркуші паперу, допомогти накрити на стіл, полити квіти. Ці доручення спочатку даються окремими кроками:

– Віднеси тарілку на той стіл.

– Молодець!

– А тепер – виделку!

– Добре.

– Подивися, чого не вистачає? Ложки!

– Точно, неси!

6) Малювання „під диктовку”.

– Кого малюємо?

– Кота!

– Що в кота є?

– Хвіст (вихователь малює котячий хвіст).

– А що ще?

– Вуса (малюємо лише вуса).

Малювання продовжується, доки дитина не назве усі частини зображення.

Ці заходи допомагають дитині навчитися самостійно, довільно помічати, що треба зробити, а чого не вистачає.

1. Пригадайте дітей своєї групи у садочку. Хто з них має проблеми з розвитком довільної уваги?

2. Використайте дещо з запропонованого та подивіться на успішність цих заходів щодо кожної окремої дитини.

3. Додайте власні успішні варіанти.

Варіанти дій	Діти
1. Дивитися в очі
2. Дозволяти, а не забороняти
3. Вживати менше слів
4. Показувати наочно
5. Тримати за руку
6. Обладнати окреме „робоче місце”
7. Грати в ігри, що тренують увагу
8. Зробити їх помічниками у повсякденних справах
9. Малювати „під диктовку”
10. Хвалити за прояви довільної уваги!

Неуважна дитина у школі – це постійна проблема для вчительки. Вона має концентрувати власну увагу на тому, щоб „зібрати” дитину, примусити її зайнятися саме уроком, а не будь-чим іншим. Але спробуємо зрозуміти не лише вчителя, а й дитину з такими особливостями уваги. Вона має практично водночас:

– дивитися на дошку,

– дивитися у зошит,

– чути, що каже вчитель,

– підтримувати позу за партою,

– реагувати на поведінку сусіда по парті,

– сприймати інші подразники (голод, шум у коридорі, птахів за вікном).

Кількість подразників стає завеликою, і дитині важко виокремити з них ті, на які варто звертати увагу, та ті, що можна проігнорувати.

До того ж, внутрішній темп дитини може суттєво відрізнятися від темпу уроку – вона або зробила все швидше за інших і розважається як може, або навпаки – її темп є повільнішим, вона тільки розпочала виконувати перше завдання, а вчитель вже пояснює третє...

Допомога цим дітям починається ще з діагностики під час шкільного відбору.

1. У таких дітей часто зустрічається нерівномірне поле слухового та зорового сприймання. Наприклад, дитина легко сприймає слова, якщо людина, що говорить, стоїть справа від неї, і не дуже розуміє зміст, якщо співрозмовник зліва. Те саме стосується й зорового сприймання. Тому під час відбору до школи, щоб обрати найкраще місце розташування такої дитини у класі (так, щоб вчитель, а не сусіди по парті і не горобці) потрапляли до „сектору уваги”, можна провести діагностику цього параметру.

Вчитель сідай навпроти дитини так, щоб їх очі були на одному рівні, і пропонує простежити очима, не повертаючи голови за ручкою, малює, що вийшло.

По тому він пропонує доторкнутися кінчиком ручки, пальчиком і так само перевіряє, у якому місці поля зору це вдається легким, а в якому дитина не потрапляє або взагалі не помічає ручки.

Далі вчитель починає ходити навколо стільця, на якому сидить дитина, і говорити якісь прості речення. Дитина має сказати, звідки їй приємніше чути голос педагога.

Виходить третя карта – слухового сприймання дитини.

Тепер можна з урахуванням цих карт обрати оптимальне місце у класі.

Крім цього, існують ще деякі засоби, що можуть покращити життя дитини з особливостями уваги.

2. Покрокові інструкції.

– Дістали підручник з математики.

– Зошит.

– Лінійку.

– Олівець.

– Відкрили зошит.

Це не завадить і іншим дітям, але значно допоможе „зібрати” увагу.

3. Використання наочних опорних схем.

4. Поєднання пояснення з демонстрацією.

5. Вимога проговорювати власні дії вголос: дитина, сидячи за партою, ніби „керує” діяльністю інших, промовляючи, що саме вона робить.

6. Для дітей першого та другого класу, а для неуважних і надалі - роздруковувати домашні завдання та вимоги щось принести на окремому аркуші та чіпляти до щоденника. Часто там і батьки з такими самими особливостями уваги, тому це може бути низка попереджень:

– У вівторок – фізкультура в басейні, купальник і шапочку!

– Завтра – басейн, усе зібрано?

7. Не сварити за прояви недостатньої уваги – дитина не винна, що в неї така особливість нервової системи! Підбадьорювати і хвалити у випадку, коли ви помітили, що дитина працювала уважно.

8. Частіше використовувати самоперевірки та перевірки завдань інших учнів, навчаючи помічати і обводити „у квіточку” ті слова чи відповіді на приклади, які зроблені вірно.

1. Пригадайте неуважних дітей свого класу.

2. Використайте протягом місяця запропоновані заходи та оцініть, що „працює”.

3. Додайте власні варіанти.

Дії вчителя	Діти
1. Вдале розташування у класі
2. Покрокові інструкції
3. Наочні опорні схеми
4. Пояснення та дія!
5. Проговорювання дитиною власних дій
6. Роздруковані домашні завдання
7. Самоперевірки та взаємоперевірки
8. Робочі зошити, роздатковий матеріал
9. Хвалити за уважність

– Можливо, деякі з цих заходів і допомагають, але не Грицьку. Він зовсім не може зібрати увагу докупи, весь час крутиться, здається, взагалі не розуміє, про що йдеться на уроці. А ви б подивилися, що робиться в нього у зошиті – у строчку не потрапляє, літери потворні. Здається, на уроці щось вивчав – а назавтра й забув!

– Чи показували батьки цю дитину психологу та психоневрологу? Можливо, у даному випадку ми маємо справу не з особливістю характеру, а з неврологічним захворюванням – синдромом гіперактивності. Таким дітям лише педагогічних заходів чи психологічної корекції недостатньо, їм потрібна допомога лікаря.

– Спробую умовити батьків, може, й звернуться...

– А я вирішила проаналізувати „карту сприймання” не лише дітей, а й свою власну, і побачила, що не дуже добре сприймаю звуки і зображення праворуч від себе. Переставила свій стіл на крайній ряд коло вікна і помітила, що працювати стало значно легше.

– А в мене клас важкий. Багато чутливих, емоційних, недостатньо уважних дітей. Попередня вчителька промучилася з ними рік та втекла, а вони мені лишилися. Я вирішила раз витрати цілий урок (однаково вчителя з фізкультури не було) на те, щоб їх найзручніше посадити. Попросила всіх дітей вийти з класу, пояснила, що посаджу їх по-новому. Дала кожному по 3 картки: зелену, червону і жовту. Кожний окремо заходив до класу і пробував посидіти на різних місцях і клас картки: зелену – там, де найбільше хотів би сидіти, жовту – де міг би, червону – де не сів би нізащо. Цікаво, що вони майже не претендували на одні й ті самі місця. Я розсадила їх так, як вони хотіли, і виявилося, що це зручніше і мені.

– Мої, мабуть, ще замалі для цього, а їх взаємоперевірки з „квіточками” чомусь допомогли – діти стали більш уважними і ретельними.

Коротко про головне

· Нема сенсу сварити дитину за її неуважність – це природна особливість її характеру.

· Тренування уваги слід починати ще в дитячому садочку.

· Існують заходи, користуючись якими вчитель може покращити довільну концентрацію уваги учнів. Цікаво, чим для цього користуєтеся ви?

· Характерологічні особливості уваги слід відрізняти від синдрому гіперактивності. У цьому допоможе консультація психолога та лікаря-психоневролога.

Дата добавления: 2015-11-30