Читайте также: |
|
Якщо ви самі маєте високий рівень чутливості, то вам відомий стан, при якому ви більше „не можете цього витримати”: раптово вимикаєте радіо чи телевізор, тікаєте з вечірки або починаєте переставляти меблі на роботі.
Спілкуючись з дитиною, важливо помітити, що вона почала реагувати на якийсь подразник, і зробити перерву раніше, ніж вплив подразника стане для неї нестерпним.
Наприклад, ви зібралися стригти дитині волосся, чого вона не любить. Попрохайте дитину (якщо вона старша за 3 роки) казати вам „стоп” і відпочивати, коли процедура буде дуже їй не подобатися. Таким чином, бодай довше, ніж ви планували, але дитина буде гарно підстрижена, а не втече на двір напівобстрижена з криком, що вона більш ніколи та нізащо на це не дасться.
Йдучи кудись з дитиною, подумайте, чи буде там можливість перепочити у тиші.
Важливо також, щоб занадто чутлива дитина не сприймала себе дуже „особливою”, не реагувала на свою чутливість як на хворобу. Допомагає в цьому, якщо ви будете розповідати їй про свої власні прояви чутливості та такі ж особливості й інших родичів.
– О, ти так само не любиш пінки, як і я в дитинстві.
– Так, музика грає дуже голосно, іноді надто. Твоя бабуся так само швидко втомлюється на святах.
Подивимося, як інші батьки використовують ці заходи, щоб полегшити життя собі та дитині.
– За кілька днів мало відбутися весілля моєї сестри. Всі в домі нервувалися, готувалися до свята. На ньому мала бути присутня моя восьмирічна дочка Клава. Я почала приміряти на неї сукню, яку нещодавно взяла в своєї подруги, у неї донька старша і вже виросла з цієї сукні. Сукня коротка, біла, з великою кількістю мережива та воланів. На мій погляд – якраз для такого свята. Але Клава навідруб відмовилася йти у ній і запропонувала як святковий одяг свої старі латані джинси!
– Ця сукня тобі не подобається, а що саме тобі здається особливо огидним?
– Вона закоротка, вітер її надимає, я відчуваю вітер на ногах!
(Клава чутлива до дотиків).
– А ще?
– А ще до неї ти обов’язково начепиш мені у волосся той бант, що смикає мене. (Тут вона вгадала вірно, великий бант дуже пасує до цієї сукні і їй давно не подобається).
– Так, доця, ти така ж вибаглива з одягом, як і наша наречена – тьотя Наташа. Ти не любиш короткі сукні і бант у волоссі. Давай подумаємо, що нам краще зробити:
– не йти на весілля взагалі;
– йти у цій сукні, але не з бантом, а з віночком, і у колготах або гольфах, щоб не відчувати вітру на ногах;
– пошукати й купити нову святкову сукню, яка б тобі подобалася.
– Ой, мамо! Хочу нову сукню, але довгу!
Ми пішли на ринок і знайшли їй довгу, шовкову світло-зелену сукню і до неї – стрічку у волосся.
Весілля пройшло чудово, Клава не вередувала, бо я помічала, коли вона стомлювалася, і виходила з нею з ресторану на свіже повітря своєчасно.
Проаналізуйте таким чином власний спосіб виходу з кризової ситуації.
– До яких речей ваша дитина надто чутлива?
– Що викликало її реакцію саме зараз?
– Чи змогла дитина повідомити вас, а ви – уважно вислухати?
– Які заходи ви вжили, щоб зменшити проблему:
· прибрали цей стимул взагалі,
· зробили його вплив меншим,
· зробили перерву?
– Чого навчилися ви, знаходячи вихід з цієї ситуації?
– А чого навчилася ваша дитина?
Коротко про головне
· Чутливість притаманна кому більше, кому – менше.
· Можна „вирахувати”, які саме стимули подразнюють вашу дитину:
Ø зорові
Ø смакові
Ø звукові
Ø дотикові
Ø пахощі
· Ці подразники треба:
Ø назвати і обговорити
Ø позбутися
Ø зменшити їх вплив (якщо неможливо позбутися)
Ø давати дитині можливість перепочити від подразників
Уважність
Скільки разів ви скаржилися на те, що дитина неуважна – не чує, як її кличуть до столу чи кажуть збирати іграшки; тільки сіла за уроки – і вже грається з кицькою, почала прибирати – і розсілася посередині кімнати, читаючи книжку. Багатьом батькам зрозуміла ця проблема.
Але чи дійсно ці діти не уважні? Навпаки, їхньої уваги забагато і вона привертається до будь-яких зовнішніх стимулів. У цих дітей досить добре розвинуті як концентрація, так і переключення уваги, але їх увага є мимовільною. Це не вони дивляться на предмет, а предмет „кидається” їм у вічі. тому через різноманіття стимулів дитині важко виокремити ті, що є зараз важливими. Послухаємо батьків:
– Так, це про мого 7-річного сина! Його збори до школи – це телесеріал! Я його піднімаю за півтори години. Він викидає на підлогу ВСЕ – одяг, шкільне приладдя, фізкультурну форму – і починає збиратися: одягне одну шкарпетку, потім кине зошит у сумку, потім 15 хвилин міряє бейсболку... Усе це супроводжується моїми криками:
– Колю, швидше!
– Колю, йди снідати!
– Коля, часу лишилося 5 хвилин!
І його:
– Де мій зошит з малювання?
– Ой, а нам на сьогодні треба кольоровий картон!
Нарешті ми виходимо з дому, а він пригадує, що ще щось забув!
– Та сама проблема і в моєї шестирічної Наталки. Не злічити, скільки носовичків, шапочок, шкільного приладдя вона загубила. А домашнє завдання простіше дізнаватися не за записами у її щоденнику, а подзвонивши вчительці.
– Як моя дочка була менше, то я сумнівалася, чи вона не глупа. Якщо покликати її з сусідньої кімнати – то не зверне ніякої уваги.
– А я й сама була такою „уважною” дитиною. Одного разу так захопилася спогляданням жука на столі, що загубила маму на ринку. Та й зараз, можу ввімкнути комп`ютер на роботі і раптово „заслухатись” передачею по радіо. Тому я намагаюся зробити так, щоб нічого не відволікало – поставлю суп чи молоко на газ і сиджу поруч, бо як піду – то можу про них геть забути.
Як бачимо, діти з такою особливістю уваги виростають та успішно адаптуються у навколишньому світі. Але за поведінкою вони можуть бути дуже схожими на дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, синдромом гіперактивності. Діти, в яких це – особливість характеру, легко запам`ятовують та звертають увагу на те, що їм справді важливо, і „пропускають повз вуха” те, що їм здається другорядним. Тоді як діти з органічним ураженням взагалі не можуть сконцентрувати свою увагу.
Більш чітко розбіжності між цими станами може визначити лікар-психоневролог.
В усякому разі, якщо ви скористаєтесь наданими тут рекомендаціями щодо дитини з гіперактивністю, то гіршою її поведінка не стане (але навряд чи й покращиться без відповідного лікування).
Такі риси характеру і поведінки як уважність до дрібниць навколишнього середовища, повільність у виконані якоїсь роботи, здатність реагувати на кілька речей водночас можуть стати дитині у пригоді, як вона подорослішає.
1. Прочитайте та доповніть цей перелік.
Поведінкова ознака | Користь від неї у майбутньому |
Може годинами дивитись на якусь комаху | Майбутній дослідник |
Звертає увагу на оформлення приміщення, відволікається на яскраві пакунки в магазині | Майбутній художник чи дизайнер |
Робить все повільно | Прагне до ретельного виконання дій |
Задає по 100 запитань на день | Проявляє допитливість, що допоможе в навчанні та науковій діяльності |
Коли ми стали менше нервувати через особливості уваги дитини, то можна звернути увагу на кілька принципів, які допоможуть покращити життя дитини.
1. Привести до ладу навколишнє середовище.
2. Дивитися в очі дитині, коли ви щось від неї хочете.
3. Казати, „що робити ”, а не „чого не робити ”.
4. Вживати менше слів за раз.
5. Не лише говорити, а й надавати наочний приклад.
6. Хвалити за прояви довільної концентрації уваги.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав