Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Бойові дії Війська Запорізького в 1650 — 57рр.

Читайте также:
  1. Заняття 4. Організація митної справи в Гетьманщині та на території Війська Запорозького
  2. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України

Річ Посполита, продовжуючи проводити антиукраїнську політи ку, намагалася укласти військовий союз з молдавським господарем В. Лупулом. Тому восени 1650 р. Б. Хмельницький здійснив похід у Молдавію, внаслідок якого встановився військово-політичний союз двох держав. За традиціями того часу він мав скріпитися шлю бом сина Хмельницького Тймоша та донькою Лупула Розандою. Б. Хмельницький також сподівався забезпечити цим визнання серед європейських правителів своєї спадкової влади.

Зміцнення Української держави розглядалося у Варшаві як загро за інтересам Речі Посполитої. Весь 1650 р. Польща готувалася до війни з Б. Хмельницьким. На початку лютого 1651 р. польське військо вторглося на Правобережну Україну та розпочало облогу Вінниці, але протягом лютого-березня зазнало низку поразок від полковника І. Богуна і відступило до Кам'янця.

Б. Хмельницький, готуючись до війни, провів загальну мобілі зацію і рушив на захід. Вирішальна битва відбулася 18—ЗО червня 1651 р. під Берестечком (тепер Горохівського району Волинської області), де 150-тисячна українсько-татарська армія зустрілася з польською (120 тис). Козаки успішно почали битву, але у вирі шальний момент татарські загони, які очолював хан Іслам-Гірей III, не витримавши артилерійського обстрілу поляків, втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького (він був звільнений через декілька днів за викуп). Втеча хана відіграла фатальну роль у ході битви. Українська армія опинилася в катастрофічному стані — оточенні і 10 днів героїчно відбивала атаки ворога. Козаки на чолі з наказним гетьманом І. Богуном з боями через переправи вирва­лися з оточення і відступили на Київщину.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що у липні 1651 р. в Україну вторглися литовські війська Я. Радзивілла, які, захопивши Київ, пограбували його та вирушили на з'єднання з польською армією.

Звільнившись з полону, Б. Хмельницький зібрав нову армію, яка зупинила польсько-литовські війська під Білою Церквою. За таких умов гетьман був змушений підписати у вересні 1651 р. невигідний для України Білоцерківський мирний договір.

Договір обмежував територію козацького управління тільки Київським воєводством (у Брацлавське і Чернігівське повертала ся польська адміністрація, магнатам і шляхті поверталися їх маєт ки), козацький реєстр скорочувався з 40 до 20 тис. осіб («випи-щики» повинні були повернутися до своїх колишніх панів як кріпаки), гетьман зобов'язувався розірвати союз з Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземни ми державами.

Білоцерківська угода була значно важчою, ніж Зборовська, вона зводила нанівець автономію України. Негативним наслідком Берес тецької трагедії та Білоцерківського договору було переселення ко заків, міщан, селян у Московську державу, на Слобідську Україну. Це була вже друга масова хвиля переселення (перша відбулася після поразок повстань 20—30-х рр.), яка значно послаблювала селянсько-козацьке військо Б. Хмельницького.

Невдоволення народних мас і запорозьких козаків Білоцерківським миром призвело до відновлення воєнних дій.

Оскільки після невдачі української армії під Берестечком В. Лупул відмовився від своїх зобов'язань, навесні 1652 р. українське військо на чолі з Б. Хмельницьким вирушило в Молдавію. Польський уряд Яна II Казимира, намагаючись перешкодити йому, вислав 30-тисяч-не військо М. Калиновського, яке стало табором під Батогом (зараз поряд із с. Четвертинівка Тростянецького району Вінницької облас ті). У травні—червні головні сили Хмельницького після запеклого бою увірвалися в укріплення поляків і розгромили шляхту. У Батозькій битві загинуло близько 8 тисяч поляків, в тому числі Калиновський. Ця перемога дозволила поновити контроль над частиною українських земель Правобережжя та вступити у Ясси, столицю Молдавії, де було укладено шлюб Тимоша з Розандою.

З лютого 1653 р. польські загони продовжили спустошливі рейди на козацьку територію, а влітку на чолі з королем Яном II Казимиром виступили в похід на Україну.

Одночасно Річ Посполита з метою послаблення позицій України у Молдавії, разом з Валахією та Трансільванією, сформувала анти українську коаліцію, яка у квітні 1653 р. захопила Ясси і усунула від влади Лупула. Останній звернувся за допомогою до Б. Хмельни цького. Гетьман відрядив у Молдавію сина Тимоша з загоном (8 тисяч), який повернув владу тестеві, але у ході сутичок з волосько-польським військом загинув в Сучаві у вересні 1653 р. Із його загибеллю зазна ла краху династична політика Б. Хмельницького.

Армія гетьмана та татарське військо у цей час взяло в облогу під Жванцем (нині с. Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) військо Яна II Казимира. Облога тривала два місяці. Над королем і польською армією нависла загроза полону. Але й цього разу їх врятував Іслам-Гірей III. У грудні 1653 р. хан уклав з королем перемир'я. Внаслідок переговорів польської та української сторін було скасовано Білоцерківську угоду 1651 р. та поновлено чинність Зборовського договору 1649 р. Але це вже не мало значення.

Московська держава, яка вичікувала остаточних наслідків багато річної українсько-польської війни, зважаючи на численні звернення Б. Хмельницького за допомогою до царя Олексія Михайловича, вре шті-решт пішла на рішучий крок. Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. ухвалив просити царя прийняти Україну «під свою государе ву високу руку».

Для проголошення рішення Земського собору та грамоти царя в Україну було направлено посольство, яке очолив боярин В. Бутур лін. Наприкінці грудня 1653 р. посольство прибуло до Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький Київської області), де його вже чекала полкова старшина. Б. Хмельницький з генеральною старшиною прибув сюди тільки на початку січня 1654 р., оскільки був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимоша.

8 січня 1654 р. на раді гетьмана з генеральною старшиною та пол ковниками було вирішено прийняти протекцію (захист, покрови тельство) московського царя. Того ж дня на переяславському майдані зібралася Генеральна рада, на якій Б. Хмельницький у своїй промові закликав піти під руку московського православного царя. Всі при сутні вигуками схвалили промову гетьмана. Потім в Успенській церкві повинна була відбутися присяга Б. Хмельницького і старшин на вірність цареві. Але гетьман запропонував, щоб і В. Бутурлін з по слами присягнули від імені Олексія Михайловича в тому, що він не по рушатиме права і вольності української шляхти, козаків, міщан та буде захищати Військо Запорозьке від агресії. Для Б. Хмельницького та старшини взірцем були договірні політичні і правові традиції Речі Посполитої між королем і підданими, які передбачали взаємні права та обов'язки.

В. Бутурлін у відповідь заявив, що у Московській державі цареві самодержцю присягають тільки піддані, але запевнив Хмельницького, що цар буде боронити Україну і додержувати «царського слова». Кон флікт завершився поступкою гетьмана послам. Не бажаючи зірвати переговори, до яких він ішов довгі роки, Б. Хмельницький прийняв присягу з присутніми у церкві в односторонньому порядку. Пізніше московськими представниками було складено присягу у більшості полків та сотень. Але запорозькі козаки, частина старшин, духовенство на чолі з митрополитом С. Косівим відмовилися від неї.

Усний договір, яким було рішення Переяславської ради 8 січня 1654 р., не задовольняв Б. Хмельницького і старшину ні формою, ні змістом (він стосувався тільки загальних положень входження Ук раїни у підданство до Росії, не конкретизуючи їх). Тому під керівни цтвом Б. Хмельницького були вироблені письмові умови договору з Московською державою — «Просительні статті» з 23 пунктів.

У березні 1654 р. українське посольство на чолі з генеральним суддею С. Зарудним і переяславським полковником П. Тетерею по везло пропозиції української сторони до Москви. Посольство уро чисто прийняв цар Олексій Михайлович, після чого почалися двотиж неві переговори, результатом яких було затвердження так званих Березневих статей (або Переяславсько-Московського договору, або «Статей Богдана Хмельницького»), Ці «Статті» встановлювали:

• підтвердження прав, привілеїв та вільностей Війська Запорозько го, української шляхти та міщан;

• укладення реєстру у 60 тис. осіб;

• збереження місцевої адміністрації та збирання нею податків, які повинні були надходити до царської казни під контролем мос ковських урядовців;

• обрання Військом Запорозьким гетьмана;

• право гетьмана зноситися з іноземними державами за умови повідомлення царя та заборону зносин з Річчю Посполитою та Туреччиною без царського дозволу;

• боротьбу Московської держави проти Речі Посполитої та татар;

• збереження прав київського митрополита.

Незважаючи на деякі обмеження суверенітету, «Березневі статті» надавали Україні широку автономію під протекторатом Росії, «Стат ті» привели до юридичного розриву Гетьманщини з Річчю Посполи тою. Україна здобувала сильного союзника в боротьбі з Польщею.

Однак кожна зі сторін вбачала у Переяславсько-Московському договорі засіб для реалізації власних планів. Чигирин прагнув вико ристати Московію для остаточного виходу українських земель зі складу Речі Посполитої та збереження і розширення автономії, Мос ква — «третій Рим» — прагнула часткову залежність України з часом перетворити на цілковиту, зробити з неї провінцію Московської держави. Так, вже у 1654 р. московський уряд поставив у Києві вій ськовий гарнізон з воєводою, який став безпосереднім представником царської влади в Україні.

Історики по-різному оцінюють «Березневі статті». Одні вважають їх персональною унією (це були незалежні держави, які мали власні уряди та визнавали владу одного монарха), інші оцінюють їх як ва сальну залежність України від Росії (сильна сторона захищає слаб шу), треті — як автономію України у складі Московської держави, четверті — як військовий союз між Росією і Україною, яка уклала його тимчасово з метою боротьби проти Речі Посполитої.

Встановлення протекторату Росії над Україною не відповідало інтересам Речі Посполитої, Туреччини та Кримського ханства.

Навесні 1654 р. Московська держава, згідно зі «Статтями», розпо чала війну проти Речі Посполитої. Війна була ще й слушною нагодою для продовження «збирання руських земель». Російська армія (100 тис. осіб) нарешті повернула Смоленщину, яку втратила на початку XVII ст. Ареною бойових дій стали Білорусія та Литва. На допомогу союзни кам Б. Хмельницький вислав 20-тисячний корпус на чолі з І. Золота-ренком. До осені 1654 р. українсько-московське військо звільнило від поляків та литовців Білорусію. Спроби Б. Хмельницького вклю чити до складу Війська Запорозького прикордонні землі, заселені білорусами і українцями, викликали невдоволення царя, який мав намір приєднати білоруські землі до своїх володінь. Це викликало тертя у московсько-українських стосунках.

Влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписали до говір про взаємодопомогу. Наслідком союзу Москви з Чигирином став союз Варшави з Бахчисараєм. Українсько-російське військо під проводом Б. Хмельницького повело запеклі бої проти польсько-та тарських загонів, які восени вдерлися на Брацлавщину, винищуючи мирне населення. Одним із центрів опору стала Умань, яку обороня ли козаки на чолі з І. Богуном. Йому на допомогу вирушив гетьман. У січні 1655 р. під Охматовим (тепер село Жашківського району Черка ської області) відбулася битва, в якій козацькі полки Б. Хмельницько го та російське військо під командуванням В. Шереметєва спинили просування польсько-татарських загонів і завдали їм значних втрат.

У травні 1655 р. Б. Хмельницький разом з російським військом звільнив Брацлавщину та Поділля і почав на західноукраїнські зем лі похід, який завершився розгромом поляків під Городком та обло гою Львова. Але звістка про наближення татарських орд змусила гетьмана відступити і відвести свої війська у Подніпров'я. Поляки також покинули територію України.

Поразками Речі Посполитої скористалася Швеція, яка значно зміцнила свої позиції внаслідок Тридцятилітньої війни. Шведський король Карл X Густав (1654—1660) претендував на польський престол та закріплення Швеції на Балтійському морі. У 1655 р. почався швед ський «потоп»: до кінця року більша частина Польщі була окупована, а Ян II Казимир втік до Сілезії.

Блискучі успіхи Швеції, яка прагнула витіснити Росію з Литви, Білорусії та України й не допустити її до Балтійського моря, привели до загострення шведсько-російських відносин. У квітні 1656 р. уряд Олексія Михайловича припинив воєнні дії проти Речі Посполитої, а у квітні розірвав дипломатичні відносини зі Швецією, оголосивши війну Карлу X. Влітку Росія почала наступ проти Швеції у Прибал тиці, що змусило шведського короля припинити окупацію Польщі та перекинути війська у Прибалтику. Це врятувало Річ Посполиту під повного розгрому.

За цих умов виснажена війною Польща звернулася до Москви;і пропозицією про перемир'я, обіцяючи Олексію Михайловичу піс ля смерті бездітного Яна II Казимира польську корону. Цар, не ба жаючи посилення Швеції та спокусившись польською короною, пішов на

цю пропозицію, уклавши в жовтні 1656 р. у Вільно (тепер Вільнюс, Литва) перемир'я з Річчю Посполитою. При цьому Московія не до пустила українську делегацію до участі у переговорах.

За Віденським перемир'ям між Польщею та Московською держа ною припинялися воєнні дії, сторони зобов'язувалися не вступати у переговори зі Швецією та почати проти неї спільні дії.

Зближення Речі Посполитої і Московської держави, суперечності між Чигирином та Москвою призвели до загострення українсько московських відносин. Б. Хмельницький розцінював Віденське перемир'я як порушення Москвою Переяславсько-Московської уго ди, оскільки цар припиняв війну проти Польщі. Воєнний союз між Україною і Московією, спрямований проти Польщі, втрачав силу.Віленська угода руйнувала плани гетьмана, нехтувала найважливі шими інтересами козацької держави. Московія-союзник і Польща-порог за спиною гетьмана визначали долю України.

Але Б. Хмельницький не поспішав розривати з Москвою, прагну чи знайти нових союзників та утворити антипольську коаліцію єв ропейських держав, куди б входили Україна, Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія. У жовтні 1656 р. гетьман уклав угоду з трансільванським князем Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі. Трансільванське військо у 1657 р. із загоном українських козаків на чолі з А. Ждановичем здійснило похід у Польщу, але він закінчився невдачею.

Б. Хмельницький у цей час тяжко хворів. Дізнавшись про невдачу трансільвансько-української коаліції у Польщі, він дістав удар і помер у липні 1657 р. Поховали гетьмана в Іллінській церкві милого його серцю Суботова. Смерть Б. Хмельницького — видатного політика, дипломата, полководця, керманича нації стала поворотним моментом в історії національно-визвольної боротьби українського народу.

Історики вважають, що народне повстання, яке почалося у січ ні—лютому 1648 р. і охопило велику частину території та населення України, переросло у Національно-визвольну війну 1648—1657 рр., а потім — у революцію. Доказом на користь оцінки подій середини та другої половини XVII ст. як революції називають зміни в Україні, які мали революційний характер: створення та розвиток української національної держави; прихід до влади нової еліти — національної за складом козацької старшини; скасування кріпосного права, лікві дацію земельної власності польських та полонізованих українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю, звільнення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти та католицького духовенства.

У сучасній літературі розповсюдженою є така періодизація Української національної революції:

I етап (лютий 1648 р. — серпень 1657 р.) — період найбільшого піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби;

II етап (вересень 1657 р. — червень 1663 р.) — період громадян ської війни, результатом якої став поділ України на два гетьманства;

III етап (липень 1663 р. — вересень 1676 р.) — період боротьби за об'єднання Української держави.

Існують також розбіжності у хронологічних рамках Національ но-визвольної війни як складової частини Української національної революції. Якщо її початок не викликає суперечок — це лютий 1648 р. — захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання гетьманом Б. Хмельницького, то закінчення датується або 1654 р. — Переяславською радою (Березневими статтями), або 1657 р. — смертю Б. Хмельницького, або (прибічниками оцінки Визвольної війни як революції) 1676 р. — падінням гетьмана П. Дорошенка.

...Наприкінці життя гетьман намагався добитися консолідації суспільства, стабілізації держави, збереження широкої автономії України. На думку Б. Хмельницького, цього можна було досягти «становленням монархії. Він бачив, що козацька старшина значною мірою діяла розрізнено, часто ставила свої станові та майнові інте реси понад інтереси держави. Тому саме сильна монархічна форма правління могла об'єднати навколо гетьмана всі стани суспільства. І намагаючись встановити спадковість влади, Б. Хмельницький керу вався не власним інтересом зберігти її у роду Хмельницьких, а інте ресами держави — справою всього життя гетьмана. Загибель Тимо-ша, здавалося, перекреслила ці плани.

Але у квітні 1657 р., за декілька місяців до смерті, Б. Хмельни цький скликав старшинську раду, на якій зміг добитися ухвалення нею рішення про проголошення гетьманом свого молодшого сина, 16-літнього Юрія.

 


Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)