|
Читайте также: |
- Хвалити Бога! - вигукнув журналіст. - Рана наскрізна, і нам не доведеться витягувати кулю.
- А серце? - запитав Сайрес Сміт.
- Серця не зачепило, інакше Герберт був бя вже мертвий.
- Мертвий!.. - закричав Пенкроф і відчайдушно заридав.
Моряк почув лише останнє слово.
- Ні, Пенкрофе, ні! - відповів Сайрес Сміт. - Вія не помер! Пульс у нього б'ється! Він навіть щойно застогнав! Заспокойтеся, хоча б заради Герберта! Крім мужності, нам перш за все потрібен холодний розум! Допоможіть нам зберегти його!
Пенкроф замовк, але через душевне потрясіння у нього по щоках і досі текли сльози.
Тим часом Гедеон Спілет намагався пригадати, як треба діяти в таких випадках. Судячи з огляду, журналіст не сумнівався, що куля, увійшовши в груди, вийшла через спину. Але що вона могла пошкодити? Які життєві органи порвала? На це питання важко було б відповісти й професійному хірургові, а тим паче журналісту.
Проте він твердо знав одне: найперше треба запобігти запаленню в пошкоджених тканинах, а потім уже боротися проти місцевого запалення й гарячки, яку повинна була викликати рана, можливо, смертельна рана! Але як це зробити? [414]
Які антисептичні й протизапальні засоби він має? Як уникнути ускладнення?
Принаймні треба негайно перев'язати обидві рани. Гедеон Спілет побоявся промивати їх теплою водою або стягувати їхні краї, аби не викликати знову кровотечі. Герберт і так утратив забагато крові й тому дуже ослаб.
Журналіст вирішив обмежитися тільки промиванням обох ран холодною джерельною водою.
Герберта поклали на лівий бік і залишили його в цьому положенні.
- Не дозволяйте йому ворушитися, - сказав Гедеон Спілет. - Це положення найзручніше, щоб заживали рани на грудях і на спині, бо з них вільно може виділятися гній. Крім того, хлопцеві потрібен спокій.
- Як? Ми не зможемо перевезти його до Гранітного палацу? - запитав моряк.
- Ні, Пенкрофе, - відповів Гедеон Спілет.
- Прокляття! - закричав моряк, піднявши вгору кулаки.
- Пенкрофе! - докірливо промовив Сайрес Сміт. Гедеон Спілет ще раз пильно оглянув юнакові рани. Герберт лежав такий блідий, що журналіста опанував страх.
- Сайресе, - сказав він, - адже я не лікар... Я зовсім не впевнений в тому, що роблю... Ви мусите допомогти мені порадами, у вас великий досвід!..
- Не хвилюйтесь, друже, - відповів інженер, тиснучи йому руку. - Спокійно обміркуйте все... Думайте тільки про одне: як урятувати Герберта!
Інженерові слова повернули журналістові спокій, на хвилину втрачений через свідомість величезної відповідальності. Він сів поруч із ліжком, на якому лежав Герберт. Сайрес Сміт став поруч. Пенкроф розірвав на собі сорочку і машинально став висмикувати з неї корпію.
Тоді Гедеон Спілет виклав свій план лікування: він вважав за необхідне спочатку зупинити кровотечу, але не перев'язувати ран, щоб не закрити вихід гною, який міг утворитися в грудях через запалення пробитих кулею тканин.
Сайрес Сміт підтримав журналістів план; вирішено було не тампонувати ран, а дати їм можливість самим зарубцюватися, не допускаючи лиш їхнього забруднення. На щастя, хірургічного втручання рани не потребували.
Але чи був у колоністів засіб від можливого запалення?
Так, принаймні один засіб вони мали, бо природа безмежно щедра. Вони мали холодну воду, а вода знімає гарячку, знеболює й належить до дійових ліків, визнаних лікарями [415] всього світу при лікуванні найтяжчих ран. До того ж холодна вода має ще одну велику перевагу: завдяки їй рана може залишатися у спокої і не потрібна невідкладна перев'язка, а це має величезне значення, бо, як свідчить досвід, у перші дні хвороби контакт повітря з раною смертельний для пораненого.
Отож Гедеон Спілет і Сайрес Сміт міркували, керуючись здоровим глуздом, і, вибравши як ліки холодну воду, зробили те саме, що зробив би і досвідчений хірург. До обох Гербертових ран приклали змочені холодною водою компреси з полотняної тканини, які вони міняли через кожні три - п'ять хвилин.
Моряк розпалив у пічці; на щастя, в Айртоновому житлі не бракувало різних припасів. Із кленового цукру й лікарських трав, які сам Герберт збирав на берегах озера Гранта, зварили освіжаючий напій і влили кілька ложечок у рот досі ще непритомного юнака. У того почалася сильна гарячка, він не приходив до тями цілий день і всю наступну ніч. Гербертове життя висіло на тоненькій волосинці, яка щомиті могла урватися.
Наступного дня, 12 листопада, у Сайреса Сміта і його друзів з'явилася малесенька надія на щасливий кінець хвороби. Герберт нарешті опритомнів. Він розплющив очі, пізнав Сайреса Сміта, журналіста, Пенкрофа і навіть вимовив кілька слів. Він не пам'ятав, що з ним сталося. Йому про все розповіли, і Гедеон Спілет лагідно попросив юнака не ворушитися, бо хоча небезпека минула, потрібен ще не один день, поки рани зарубцюються. Втім, Герберт майже не відчував болю, бо холодна вода, якою раз у раз змочували хлопцеві рани, знімала запалення. Гній виділявся рівномірно, температура не піднімалася, і можна було сподіватися, що страшна рана заживе без ускладнень. Пенкроф уперше відчув, ніби з його серця спав камінь. Він доглядав Герберта, як сестра милосердя, як мати рідну дитину. Герберт знову заснув, але цього разу вже спокійним сном.
- Повторюйте мені, що ви не втрачаєте надії, пане Спілете! - просив журналіста Пенкроф. - Кажіть, що ви врятуєте Герберта!
- Так, ми врятуємо його! - відповів журналіст. - Рана небезпечна, куля могла навіть пробити легені, але пошкодження цього органу не смертельне.
- Ох, ваші б слова та Богові у вуха! - побивався Пенкроф.
Цілком природно, що цілу добу, відколи колоністи були [416] в загоні для худоб», вони не думали ні про що, крім юнакової хвороби. Вони навіть не дбали про свою безпеку, хоча пірати могли наскочити з хвилини на хвилину, і не вживали ніяких заходів, аби захистити загін для худоби.
Але того дня, поки Пенкроф сидів поруч із ліжком хворого, Сайрес Сміт і журналіст вирішили поміркувати, що робити далі.
Перш за все вони обійшли весь загін для худоби, але ніде не виявили й сліду Айртона. Невже бідолаху забрали його колишні поплічники? Невже вони заскочили його зненацька? Чи, може, він одбивався й загинув? Це припущення здавалося вірогіднішим. Перелазячи через паркан, Гедеон Спілет устиг помітити, як один із піратів кинувся бігти до південного відрогу гори Франкліна, і вірний Топ погнався за ним. То був один із тих заброд, чия шлюпка розбилася об скелі в гирлі річки Вдячності. А втім, пірат, убитий інже-неровим кинджалом, пірат, тіло якого було знайдено за частоколом, також належав до зграї Боба Гарвея.
Проте в загоні для худоби не лишилося ніяких слідів боротьби. Його ворота були зачинені, вся худоба зосталася на місці. Колоністи не виявили також жодних слідів боротьби або пошкоджень ні в хижці, ні в самому частоколі. Зникли лише Айртон та набої, які той брав із собою.
- Очевидно, на бідолаху напали несподівано, він не захотів здатися без опору, і його вбили, - сказав Сайрес Сміт.
- Боюся, так воно й було, - відповів журналіст. - Потім, певне, пірати оселилися в загоні, де всього вдосталь, і втекли звідси тільки тоді, коли побачили нас. Очевидно також, що, коли ми сюди прийшли, Айртона - живого чи мертвого - тут уже не було.
- Доведеться влаштувати облаву в лісі й очистити наш острів від цих мерзотників! - сказав інженер. - Передчуття не обманули Пенкрофа. Пригадуєте: він вимагав знищити піратів, як хижаків. Якби ми послухались його, то не зазнали б згодом багатьох нещасть!
- Атож, - погодився Гедеои Спілет, - зате тепер ми здобули право не жаліти їх.
- Принаймні, - мовив інженер, - ми мусимо перечекати у загоні, поки з'явиться можливість перевезти Герберта до Гранітного палацу.
- А як же Наб? - запитав журналіст.
- Набові нічого не загрожує.
- А якщо його стурбує наша довга відсутність і він вирішить іти до загону? [417]
- Не можна цього допустити, - швидко відповів Сай-рес Сміт. - Дорогою його можуть убити!
- І все ж таки я побоююсь, що він саме так і зробить!
- Ех, якби працював телеграф, його можна було б попередити! Але тепер це неможливо! А залишити тут самого Пенкрофа з Гербертом ми теж не можемо!.. Мабуть, доведеться мені самому йти до Гранітного палацу.
- Ні, ні, Сайресе, - заперечив Гедеон Спілет. - Ви не маєте права ризикувати своїм життям! Тут сама хоробрість не зарадить! Ті розбійники, звичайно ж, стежать за загоном; вони причаїлися де-небудь у навколишніх хащах, і якщо ви підете, нам доведеться оплакувати двох небіжчиків замість одного!
- Але ж Наб уже цілу добу не має від нас жодної звістки.! Він неодмінно прийде! - повторював інженер.
- До того ж він і не здогадується про небезпеку, і його напевне вб'ють, - додав Гедеон Спілет.
- Невже зовсім немає змоги якось попередити його? Поки інженер подумки шукав ради, його погляд упав
на Топа, що весь час крутився поруч, ніби намагаючись сказати: «А навіщо ж я тут?»
- Топе! - вигукнув Сайрес Сміт. Вірний пес кинувся до хазяїна-
- Справді, хай збігає Топ, - сказав Гедеон Спілет, миттю збагнувши інженерову думку. - Собака проскочить там, де нам не пощастило б і кроку ступити! Він однесе до Гранітного палацу повідомлення про те, що діється в загоні, і принесе нам відповідь!
- Швидше! - відповів Сайрес Сміт. - Швидше! Гедеон Спілет квапливо вирвав із записника аркуш паперу і зразу ж написав на ньому кілька рядків:
Герберта поранено. Айртон зник. Ми в загоні для худоби. Будь пильний. Ні в якому разі не виходь із Гранітного палацу. Чи не помітно піратів у його околицях? Пришли відповідь із Топом».
У тій, стислій записці.було викладено все, про що мусив знати Наб, а також поставлено питання, відповідь на яке так цікавила колоністів. Записку згорнули й прив'язали до Топового нашийника таким чином, щоб вона зразу впала у вічі.
- Топе, любий Топе, - сказав інженер, пестячи собаку. - Біжи до Наба, Топе! До Наба! Біжи! Біжи!
Топ радо загавкав на знак того, що він здогадується, [418] розуміє, чого від нього хоче хазяїн. Дорогу собака знав, і можна було сподіватися, що за півгодини він буде дома, пробігши непомітно лісом і в густій траві там, де не змогли б пройти ні Сайрес Сміт, ні журналіст.
Інженер підійшов до воріт загону, відчинив їх і кілька разів повторив:
- Біжи до Наба! До Наба! До Наба, Топе! - і простяг руку в напрямку Гранітного палацу.
Топ вибіг за ворота і за мить зник.
- Він добіжить! - упевнено сказав журналіст.
- Атож, і принесе нам відповідь, наш вірний друг!
- Котра година? - запитав Гедеон Спілет.
- Десята.
- За годину він може повернутися назад. Треба чекати.
Зачинивши ворота загону, інженер і журналіст повернулися до хижки. Герберт досі ще міцно спав. Пенкроф сидів біля хлопця, безперервно міняючи йому компреси. Гедеон Спілет, бачачи, що хворому поки що нічого не потрібно, взявся готувати обід, не спускаючи очей із краю огорожі, який впирався у відроги гори, звідки можна було чекати нападу.
Колоністи не без тривоги ждали Топового повернення. Близько одинадцятої, зарядивши карабіни, Сайрес Сміт і Гедеон Спілет вийшли до воріт загону, щоб упустити собаку, коли він обізветься гавкотом. Вони не сумнівалися: як тільки Топ добіжить до Гранітного палацу, Наб відразу одішле його назад.
Так стояли вони хвилин десять, аж раптом пролунав постріл, а слідом за ним почувся голосний гавкіт.
Інженер відчинив ворота і, помітивши за сотню кроків у лісі хмаринку диму, вистрілив у тому напрямку.
Майже тієї ж миті до загону вскочив Топ, і Гедеон Спілет зразу ж причинив за ним стулку воріт.
- Топе, любий Топе! - вигукнув інженер, обнімаючи за шию розумного пса.
До Топового нашийника було прив'язано іншу записку, і в ній великими літерами рукою Наба повідомлялося:
«Ніяких піратів у околицях Гранітного палацу ще не було. Я не рушу з місця. Бідний Герберт! Бідний Айртон!» [ 419]
РОЗДІЛ VIII
Каторжани блукають навколо загону для худоби. - Тимчасове пристановище. - Подальше Ґербертове лікування. - Перша Пенкрофова радість. - Спогади про минуле. -Що обіцяє майбутнє. - Міркування Сайреса Сміта а цього приводу.
Отож пірати весь час блукали навколо загону, чигаючи на колоністів, аби повбивати їх поодинці! Справді, іншої ради, як оголосити їм нещадну війну, не лишалося. Але передусім належало не втрачати пильності і бути вкрай обережними, бо розбійники мали ту перевагу, що бачили колоністів, а ті не могли їх бачити, крім того, вони могли несподівано напасти на колоністів, а ті цього ніяк не могли зробити.
Тому Сайрес Сміт вирішив і далі жити в загоні для худоби, де їжі не бракувало на тривалий час. У Айртоновій хатині було вдосталь усього необхідного, а пірати, налякані колоністами, не встигли її пограбувати.
Очевидно, як уявляв собі Гедеон Спілет, усе відбувалося таким чином: шестеро каторжан, що висадилися на острові, пішли вздовж південного узбережжя, обігнули Зміїний півострів і, не боячись заглиблюватися у дрімучі ліси Далекого Заходу, дійшли до гирла Водоспадної річки. Ідучи далі, вздовж правого берега річки, вони дісталися до відрогів гори Франкліна. Тут у пошуках якогось природного прихистку, вони, напевне, надибали загін для худоби, де на той час не було нікого з колоністів, і, мабуть, вичікуючи на спрятливий час для здійснення своїх злочинних задумів, вирішили влаштувати в ньому кипіло. Айртонове повернення мало бути для них неприємною несподіванкою, але, скориставшися чисельною перевагою, вони напали на нього і... подальші події не важко було вгадати!
Тепер каторжани - їх, щоправда, зосталося тільки п'ятеро, зате вони були добре озброєні - блукали навколо лісом, і з загону не можна було й носа виткнути, не діставши кулю в спину з якоїсь засідки.
- Треба чекати! Нічого іншого нам не лишається! - казав Сайрес Сміт. - Коли Герберт видужає, ми організуємо на острові облаву за всіма правилами і жоден із розбійників від нас не втече. Покарання піратів буде нашою метою нарівні з... [420]
-...пошуками нашого таємничого заступника, - підхопив журналіст. - Треба признатися, дорогий Сайресе, що нам дуже бракує підтримки тієї таємничої сили, хоч тепер вона потрібна, як ніколи!
- Хто його знає, - відповів інженер.
- Що ви хочете сказати? - здивувався журналіст.
- Що ми іще не випили до дна чашу випробувань, дорогий Спілете, і у нашого таємничого заступника ще буде можливість втрутитися. А втім, не варто про це говорити. Для нас найважливіше зараз - урятувати Гербертові життя!
Це справді було найважливішою турботою колоністів. Минуло кілька днів, і стан здоров'я бідного хлопчини, на щастя, не погіршився. А для людини у його становищі кожний виграний день - додатковий шанс на порятунок. Компреси з холодної води, що їх весь час міняв Пенкроф, не дали викликати запалення. Журналіст навіть думав, що джерельна вода з деякими домішками сірки сприяла зарубцюванню ран. Виділення гною майже припинилося, і завдяки невпинним турботам Герберт поступово повертався до життя, а його гарячка потроху спадала.
Треба сказати, що юнака тримали на суворій дієті, а це, звичайно, не могло сприяти швидкому відновленню сил; зате лікарські настоянки і цілковитий спокій були йому дуже корисні.
Сайрес Сміт, Пенкроф і Гедеон Спілет посягли високої майстерності в перев'язуванні ран. Гербертові рани, на які накладали компреси й корпію, перев'язували не надто туго і не надто вільно, а це прискорювало їхнє зарубцьову-вання, не викликаючи запального процесу. Журналіст приділяв надзвичайну увагу ранам свого пацієнта, весь час нагадуючи друзям, що досвідчені лікарі надають правильному догляду за хворим не меншого значення, ніж вдало зробленій операції, недаремно кажуть: легше зробити вдалу операцію, ніж вдале перев'язування.
Через десять днів, 22 листопада, Гербертові стало набагато ліпше. Він почав краще їсти. Щоки його зарожевіли, і він уже всміхався своїм «медсестрам». Попри Пенкрофові протести він навіть потроху розмовляв. Тоді славний моряк, аби не дати розтулити йому рота, сам став без упину говорити і не змовкав з ранку до вечора, розповідаючи йому всілякі дивовижні історії.
Герберт запитав у Пенкрофа, де Айрток; не бачачи його в хижці, хлопець дивувався, бо вважав, що Айртон має бути разом з усіма. Аби не завдавати йому прикрощів, моряк [421] у двох словах сказав, що Айртон вирушив до Гранітного палацу, аби охороняти його разом із Набом.
- Бачиш, Герберте, - зауважив він, - я таки мав слушність, коли радив знищити отих піратів, як хижаків!.. А пан Сміт думав: з ними можна ладком, по-доброму!.. Я їм по-доброму всадив би по кулі в лоба, та ще й найбільшого калібру!
- Пірати більше не приходили? - запитав Герберт.
- Ні, синку, - відповів моряк. - Але ми знайдемо їх, коли ти видужаєш. Тоді побачимо, чи посміють ті боягузи, що стріляють із-за рогу, битися з нами лице в лице!
- Але я ще дуже слабий, Пенкрофе!
- Ет, потроху сила повернеться до тебе! Що таке рана в груди навиліт? Дрібниці! В мене були й важчі рани, а зараз, бачиш, я здоровий, як грім!
Зрештою, здавалося, все йде на краще, і якщо не виникне ніяких ускладнень, здоров'ю Герберта не загрожуватиме небезпека. Але в якому жахливому становищі опинилися б колоністи, якби куля застрягла в його тілі чи довелося б відрізати йому руку або ногу!
- Ні, - не раз казав Гедеон Спілет, - у мене аж у душі хололо, коли я думав що б ми робили у такому випадку!
- І все ж таки, якби вам довелося робити ампутацію, ви не завагалися б? - якось запитав його Сайрес Сміт.
- Ні, Сайресе, - відповів Гедеон Спілет. - Та, дякувати Богу, нас минуло це випробування!
Отож і цього разу колоністи керувалися здоровим глуздом, який завжди допомагав їм вибратися з безвиході, і знову завдяки знанням вони здобули ще одну перемогу! Та чи не настане такий час, коли всі їхні знання, вся їхня логіка виявляться безсилі? Адже вони самі-самісінькі на цьому острові! А в суспільстві одна людина доповнює зусилля іншої, люди не можуть обійтися одні без одних. Сайрес Сміт чудово це знав й іноді стривожено думав про те, що можуть виникнути обставини, за яких вони виявляться геть безпорадні!
Йому навіть здавалося, що його друзі та й він сам, досі живучи так щасливо, тепер вступили у фатальну смугу небезпек і бід. Протягом двох з половиною років, відтоді, як їм пощастило вирватися з Річмонда, все складалося якнайкраще. Надра острова були багаті на мінерали, ліси й рівнини - корисні рослини й дичину, і якщо природа незмінно пропонувала їм свої дари, то люди завдяки знанням і праці вміли користуватися її щедрістю. Матеріальний добробут колонії, так би мовити, був цілковитий. До того ж [422] якась таємнича сила завжди приходила їм на допомогу в тяжкі хвилини! Але ніщо не триває вічно!
Одне слово, Сайрес Сміт невиразно відчував, що щастя відвернулося від них.
І справді, всі невдачі почалися відтоді, як піратський корабель з'явився у водах острова Лінкольна; хоч завдяки втручанню їхнього заступника бриг затонув, забравши на дно моря всю команду, шестеро піратів урятувалося. Навіть більше, вони висадилися на берег, і п'ятеро з-поміж них, що лишилися живі, тепер майже невловні. Айртона, без сумніву, було вбито озброєними до зубів негідниками, які на ньому випробували влучність своїх рушниць; Гербертові вони також завдали чи не смертельної рани. Випадкові були події останніх днів, чи то тільки початок усіх нещасть? Ось яке питання хвилювало Сайреса Сміта. Ось про що він не раз заводив мову з Гедеоном Спілетом, і часом їм обом здавалося, що вони втратили підтримку незбагненного, але могутнього захисника. Невже той таємничий їхній заступник, - а в тому, що він існував, ніхто з колоністів не сумнівався, - покинув острів? А може, його теж убито?
Всі ці запитання лишалася без відповіді. Але не треба думати, що Сайрес Сміт і Гедеон Спілет, які нерідко розмовляли на цю тему, впадали у розпач. Аж ніяк! Ці люди не боялися глянути правді в очі, зважуючи свої шанси вийти переможцями в суворій боротьбі з життєвими знегодами, сміливо дивилися в майбутнє й ладні були відбити будь-які удари, які їм готувала доля.
РОЗДІЛ IX
Від Паба немає жодної звістки. - Пропозицію Пенкрофа й журналіста відхилено. - Вилазка Гедеона Спілета. - Шматок тканини. - Повідомлення. - Поквапливий від'їзд. - Прибуття на плоскогір'я Широкий Обрій.
Герберт хоч і повільно, але видужував. Троє його старших друзів тепер тільки бажали, щоб стан хлопця якомога швидше дав змогу перенести його до Гранітного палацу. Добре була збудована і забезпечена всім потрібним Айрто-нова хатина, та вона, звичайно, не могла зрівнятися зі зручностями просторого приміщення в Гранітному палаці. До того ж там було й безпечніше, бо у загоні для худоби [423] мешканцям хатини весь час доводилося стерегтися несподіваного нападу каторжан, їхнього зрадницького пострілу з-за рогу. А там, у непристуиному надійному житлі, створеному природою в гранітному масиві, їм нічого було боятися, - навпаки, будь-яка спроба нападу закінчилася б для каторжан нищівною поразкою. Отож усі нетерпляче чекали дня, коли можна буде без ризику для Гербертового здоров'я перевезти юнака, хоча чудово уявляли, як важко буде перетнути ліс Жакамара.
Від Иаба не було жодної звістки, але це не турбувало колоністів. У Гранітному палаці.хоробрий негр перебував у безпеці і не дав би змоги піратам заскочити себе зненацька. Топ залишався у загоні для худоби - колоніста не хотіли ще раз піддавати небезпеці свого вірного помічника й ризикувати, що його наздожене піратська куля.
Хоч колоністи прагнули скоріше повернутись до Гранітного палацу, доводилося чекати далі. Інженера турбувало те, що їхні сили розколені, - він боявся, щоб цим не скористалися пірати. Відтоді, як зник Айртон і поранено Герберта, колоністів було тільки четверо проти п'яти піратів, і ця обставина гнітила хлопця, який вважав себе причиною теперішніх нещасть.
Двадцять дев'ятого листопада, коли Герберт серед дня заснув і не міг чути друзів, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф вирішили обміркувати, яких заходів належить ужити проти піратів.
- Друзі, - сказав журналіст, коли розмова зайшла про те, що всі вони відрізані від Наба й не мають змоги з ним спілкуватися, - так само, як і ви, я переконаний: вириватися в дорогу до Гранітного палацу - це підставляти себе під кулі, не маючи навіть можливості відповісти пострілом на постріл. Та чи не думаєте ви, що настав час улаштувати справжнє полювання на тих мерзотників?
- І я про це вже думав, - відповів Пенкроф. - Ми не з тих, кого злякають кулі! Як на мене, коли пан Сайрес згоден, я ладен хоч і в цю хвилину кинутися в ліс! Якого біса! Сам на сам я їм ще покажу!
- А сам проти п'ятьох? - запитав інженер.
- Нас буде двоє проти п'ятьох, - відповів журналіст. - Я міду з Пенкрофом, і ми прихопимо з собою Топа...
- Дорогий Спілете і ви, Пенкрофе, - мовив Сайрес Сміт. - Поміркуймо не гарячкуючи. Якби каторжани жили в якомусь певному місці, якби те місце ми заздалегідь знали і варто було б тільки вирушити туди, аби їх вигнати з лігва, [424] я згоден був би атакувати їх у лоб. Але чому ви переконані, що не вони перші побачать нас і обстріляють?
- Ет, пане Сайресе, - вигукнув Пенкроф, - не всяка куля знаходить ціль!
- Та, що поцілила в Герберта, не заблудилася, Пенкрофе! - відповів інженер. - До речі, зауважте: якщо ви удвох підете із загону, я залишуся сам-один. Чи ви ручаєтеся, що пірати, простеживши за вами, не пропустять вас у глиб лісу і за вашої відсутності не нападуть на хижку, знаючи, що тут зостався тільки один чоловік, а другий лежить поранений?
- Ваша правда, пане Сайресе, - погодився Пенкроф, у якого гнів аж клекотів у горлі. - Ваша правда! Вони на все підуть, щоб знову захопити загін для худоби; вони знають, що тут усього вдосталь! А ви сам, звісно, проти них не вистоєте! Ех, були б ми у Гранітному палаці!
- Були б ми у Гранітному палаці, - відповів інженер, - то й становище було б іншим: я не побоявся б залишити Герберта на одного з нас, а решта троє пішли б прочісувати ліси. Але поки що ми в загоні для худоби і зостанемося тут доти, аж доки зможемо всі разом вийти з нього!
Було б безглуздо заперечувати інженерові - його товариші чудово розуміли це.
- Якби хоч Айртон був із нами, - сумно сказав Гедеон Спілет. - Бідолаха! Недовго ж йому судилося пожити по-людському!
- Якщо тільки він помер!.. - досить дивним тоном відповів Пенкроф.
- То ви, Пенкрофе, гадаєте, що ті головорізи пожаліли його? - запитав Гедеон Спілет.
- Атож! Вони в ньому зацікавлені!
- Як, невже ви підозрюєте, що Айртон забув, чим зобов'язаний нам, і, зустрівши своїх колишніх поплічників...
- Хто зна... похмуро сказав моряк, якому не легко було висловлювати таке припущення.
- Пенкрофе, - мовив Сайрес Сміт, беручи за лікоть моряка. - Це лиха думка; ви завдали б мені великих прикрощів, якби й далі говорили таке, підозрюючи Айртона у зраді! Я переконаний у Айртоновій вірності!
- Я також, - гаряче підтримав інженера Гедеон Спілет.
- Авжеж, авжеж, пане Сайресе, - зніяковіло відповів Пенкроф. - Зізнаюся: це справді лиха думка і до того ж безпідставна. Але що зробиш? У мене голова паморочиться... [425] Оце ув'язнення в загоні для худоби жахливо мене гнітить. Я місця собі не знаходжу, зі мною ще ніколи не було так, як тепер!
- Потерпіть, Пенкрофе, - мовив інженер. - Дорогий Спілете, як вн гадаєте, коли можна буде перевезти Гербер-та до Гранітного палацу?
- Важко сказати, Сайресе, - відповів журналіст. - За такого стану будь-яка необачність може мати непоправні наслідки. Та зрештою, якщо його одужання триватиме так само, як тепер, днів через вісім можна буде ще подумати!
Вісім днів! Таким чином, повернення до Гранітного палацу відкладалося до перших чисел грудня.
На той час минуло вже два весняних місяці. Весна буяла, наставала спека. Ліси пишалися в зелених шатах; наближався час сівби. Отож після повернення на плоскогір'я Широкий Обрій треба зразу ж почати польові роботи, які триватимуть аж до задуманої експедиції до острова Табор.
Можна уявити, якої шкоди завдавало колоністам ув'язнення в загоні для худоби. Хоч вони й мусили скоритись необхідності, проте їх мучила тривога.
Разів зо два журналіст усе ж таки ризикнув вийти із загону і обійшов навколо огорожі. Гедеон Спілет брав із собою Топа і, тримаючи напоготові карабін, чекав найгірших несподіванок.
Проте ніхто не зустрівся йому дорогою й ніяких підозрілих слідів він не побачив. Собака, звісно, попередив би його про небезпеку, але Топ мовчав; поки що, очевидно, небезпека їм не загрожувала - піратів поблизу не було; мабуть, на той час ті перебували в іншій частині острова.
Проте 27 листопада, під час другої вилазки, зайшовши на чверть милі в глибину лісу, Гедеон Спілет помітив, що Топ занепокоївся. Собака бігав туди й сюди, обнюхував траву й кущі, ніби чуючи щось підозріле.
Гедеон Спілет побіг за Топом, став його нацьковувати, посилаючи собаку вперед, а сам,тримаю чи карабін напоготові та ховаючись за кожним деревом, як за природним прикриттям, пильно дивився навкруги. Навряд чи Топ чув людину, бо в таких випадках він, розлючений, починав уривчасто й глухо гавкати. А тепер він навіть не гарчав, тож близької небезпеки не було.
Так тривало хвилин п'ять; Топ нишпорив у лісі, журналіст, сторожко оглядаючись, ішов за ним. Раптом собака кинувся в густі чагарники і повернувся звідти, тримаючи в пащі клапоть матерії. [426]
То була порвана брудна шматина одягу, і Гедеон Спілет поквапився віднести її до хатини в загоні для худоби.
Там колоністи уважно роздивилися її і впізнали в ній шматок Айртонової куртки, яку було пошито з грубої вовни, виготовленої в майстерні при Гранітному палаці.
- От бачите, Пенкрофе, - зауважив Сайрес Сміт, - бідолашний Айртон відбивався від піратів; нашого друга тягли кудись усупереч його волі. Невже ви й досі сумніваєтесь у його чесності?
- Ні, пане Сайресе, - відповів моряк. - То я так, необачно ляпнув і вже давно покаявся. Але із цього відкриття, по-моєму, треба зробити один висновок...
- Який? - запитав журналіст.
- Що Айртона не було вбито в загоні для худоби! Він опирався, отже, звідси його тягли живим. А коли так, він живий і досі!
- Може, й так, - задумливо промовив інженер.
І справді, знахідка давала колоністам слабку надію на те, що їхнього товариша не вбито. Досі їм здавалося, що Айртона підстрелили в загоні для худоби з-за рогу, як і Герберта. Але якщо розбійники не вбили його відразу, а потягли кудись, то були всі підстави допустити, що він живий і тепер перебуває в полоні у піратів. Можливо навіть, вони пізнали в ньому свого поплічника по австралійських оборудках - Бена Джойса, ватажка колишніх каторжан? Хто знає, може, вони не втратили надії знову заманити Айртона до своєї зграї? Адже він був би дуже корисним тратам, якби їм пощастило схилити його до зради!..
Так чи інакше, колоністи пожвавішали, і в них зародилася надія, що їм удасться знайти Айртона. Якщо він у полоні, можна було не сумніватися, що він докладе всіх зусиль, аби вирватися на волю і повернутися до друзів!
- У всякому разі, - зауважив Гедеон Спілет, - якщо Айртонові пощастить утекти з полону, він піде до Гранітного палацу; адже він не знає про замах на Герберта і не здогадується, що ми обложені в загоні для худоби.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав