Тієї хвилини, коли полум'яний сніп піднявся в небо на неймовірну висоту, цей вогняний потік освітив усю Флоріду і на мить день заступив ніч на значному просторі цієї країни. Ця велетенська вогняна китиця була помітна в морі, з боку Мексіканської затоки так само, як з Атлантичного океану, на відстані 200 кілометрів, і чимало капітанів відзначили в своїх корабельних книгах падіння гігантського метеора.
Постріл з колумбіади викликав справжній землетрус. Вся Флоріда затремтіла аж до свого нутра. Пороховий газ, розширившись через жару, штовхнув з надзвичайною силою шари атмосфери, і цей штучний ураган, у сто разів швидший за ураган стихійний, полетів, як смерч, у повітря.
Жоден з глядачів не залишився стояти на своїх ногах: чоловіки, жінки, діти – всі полягли, немов колосся під бурею. Виникло страшенне безладдя. Багато людей було тяжко поранено. Дж. Т. Мастон, який всупереч усякій обережності, стояв занадто близько від колумбіади, був відкинутий на 40 метрів і, як снаряд, пролетів над головами присутніх. Триста тисяч людей на мить оглухли й остовпіли.
Атмосферна течія перекинула бараки, розкидала хатини, викорчувала дерева на 40 кілометрів навколо, відштовхнула поїзди залізниці аж до Темпи, ударила, як лавина, на це місто і знищила багато будинків, серед інших і церкву святої Марії та новий будинок біржі, що тріснув по всій своїй довжині. Деякі з портових суден, ударившись одно об одне, пішли сторч на дно, і дванадцять кораблів, які стояли на якорі в рейді, попливли до берега, розірвавши свої ланцюги, немов бавовняні нитки.
Спустошення поширилися далі, за межі Сполучених Штатів. Дію відбою, до якої долучився ще й західний вітер, можна було відчути на Атлантичному океані більш як за 5 000 кілометрів від американського берега. Буря, штучна, несподівана, накинулася на кораблі з нечуваною люттю. Багато суден, захоплених цими жахливими вихорами, не встигли прибрати свої паруси і були перекинуті. Серед інших «Чайлд‑Гаролд» з Ліверпуля; це була сумна катастрофа, яка викликала в Англії багато нарікань і обвинувачень проти Америки.
Нарешті, хоч цей факт не має іншого підтвердження, крім повідомлень кількох тубільців Гореї і Сьєрра‑Леоне, на західному узбережжі Африки чути було глухий струс, останній відгомін звукових хвиль, після того як вони пройшли Атлантичний океан і вщухли на африканському березі.
Але треба повернутися до Флоріди. Після того як перший момент замішання минув, поранені, приглушені, весь натовп разом опритомнів і несамовиті вигуки: «Хай живе Ардан! Хай живе Барбікен! Хай живе Ніколл!» піднялися аж до неба. Багато мільйонів людей, задерши носи вгору, озброєні телескопами, підзорними трубами, біноклями, дивились у простір, забувши за свої контузії і хвилювання, думаючи, лише про снаряд, його вже не видно було і доводилося чекати телеграм з Лонгз‑Піка. Директор Кембріджської обсерваторії Бельфаст був на своєму посту в Скелястих горах. Саме йому, як досвідченому і терпеливому астрономові, були доручені спостереження.
Але несподіване для всіх явище, хоч його і не важко було б передбачити, а, проте, не можна було й усунути, піддало жорстокому випробуванню загальне нетерпіння, Погода, така ясна й чудова досі, раптом змінилася, небо захмарилося. Та хіба й могло бути інакше після страшенного зсуву атмосферних шарів і цього розпорошення величезної кількості пари, яка утворилася внаслідок вибуху 200 тонн піроксиліну? Не було чого й дивуватися, бо під час морських боїв стан атмосфери часто раптово змінюється через гарматні постріли.
Другого дня Сонце зійшло на горизонті, вкрите густими хмарами, важкою й непроникливою заслоною, яка, на нещастя, простяглась аж до краю Скелястих гір. Це була велика перешкода.
Протягом цього першого дня кожен шукав нагоди як‑небудь зазирнути за непрозору вуаль хмар, але кожен тільки марно турбувався і помилявся, скеровуючи свої зори на небо, бо, внаслідок добового обертання Землі, вдень Земля була обернена в бік, протилежний тому, куди прямував снаряд.
Хоч би там як, коли непрониклива і глибока ніч обгортала Землю, і Місяць з'явився на горизонті, його не можна було розглянути. Отже, не було змоги робити якісь спостереження, і телеграми з Лонгз‑Піка підтвердили цей сумний факт.
Проте, якщо спроба мала успіх, то мандрівники, які вилетіли 1 грудня о 10 годині 40 хвилин і 40 секунд, мали прибути на Місяць 4 грудня опівночі. Звідси висновок, що треба було терпеливо ждати цього часу, особливо зважаючи на надмірні труднощі спостереження польоту такого маленького тіла, як снаряд.
4 грудня, від восьмої години вечора до півночі, було б можливо стежити за снарядом, який мав з'явитись у вигляді чорної точки на блискучому диску Місяця. Але погода залишалася безжалісно хмарною. Це спричинилося до того, що розпач публіки досяг свого найвищого ступеня.
Дж. Т. Мастон у розпачі виїхав до Лонгз‑Піка. Він сам бажав спостерігати. Він не мав ніякого сумніву, що його друзі досягли мети своєї подорожі. Крім того, ні звідки не було одержано відомостей, що снаряд упав кудись на острови або континенти, і Дж. Т. Мастон не припускав і на хвилину, що він може упасти в океани, якими земна куля вкрита на три чверті.
5 грудня – така сама погода. Великі телескопи Старого світу, телескопи Гершеля, Росса, Фуко були незмінно скеровані на нічне світило, бо в Європі якраз була чудова погода, але відносно мала потужність цих інструментів заважала зробити корисне спостереження.
Шостого – така сама погода. Нетерпіння терзало три чверті земної кулі. Дійшли до того, що пропонували вжити всяких нерозумних заходів, щоб розпорошити хмари, скупчені в повітрі.
7 грудня небо, здавалося, трохи змінилося. Надіялися, але надія не довго тривала, і ввечері густі хмари закрили зоряне склепіння від поглядів мандрівників.
Тоді справа стала ще серйознішою. Справді, одинадцятого о 9 годині 11 хвилин ранку Місяць мав увійти в свою останню чверть. Після цього він мав дедалі зменшуватися, і навіть, коли б небо проясніло, шанси вдалого спостереження були б зведені майже нанівець. Справді, Місяць показував би дедалі меншу частину свого диска і, зрештою, з'явився б у фазі новомісяччя, тобто він би сходив і заходив разом із Сонцем, проміння якого робило б його абсолютно невидимим. Тоді довелося б чекати до 3 січня 44 хвилин після півдня, щоб він був знову у фазі повного місяця, коли можна було б відновити спостереження.
Газети публікували ці міркування з тисячею коментарів, не ховаючи від читачів, що потрібне незвичайне терпіння.
Восьмого – нічого! Дев'ятого Сонце з'явилося на хвилину, немов, щоб подратувати американців.
Десятого – ніяких змін! Дж. Т. Мастон мало не збожеволів. Побоювалися за мозок цієї поважної людини, який так добре зберігся досі під її гутаперчевим черепом.
Але одинадцятого одна з жахливих бур тропічних країн виникла в атмосфері. Дужий східний вітер, наче мітлою, змів усі хмари, скупчені в повітрі протягом такого довгого часу, і ввечері напіввідгризений диск нічного світила велично пройшов серед ясних сузір'їв.
Розділ XXVII
НОВА ЗОРЯ
Тієї самої ночі животрепетна новина, якої чекали з такою нетерплячкою, спалахнула, як блискавка, у Сполучених Штатах, і передавшись через океан, побігла всіма телеграфними проводами земної кулі. Снаряд був помічений завдяки гігантському рефлекторові на Лонгз‑Пік.
Ось текст повідомлення, яке склав директор Кембріджської обсерваторії. Воно має в собі наукові висновки про велику спробу Гарматного клубу.
«Лонгз‑Пік, 12 грудня.
Членам ради Кембриджської обсерваторії.
Снаряд, кинутий колумбіадою на Стонз‑Гіллі, був помічений пп. Бельфастом і Дж. Т. Мастоном 12 грудня о 8 годині 47 хвилин вечора, коли Місяць увійшов у свою останню чверть.
Цей снаряд не влучив у свою ціль. Він пройшов обіч, але досить близько, проте, щоб бути втягненим у сферу місячного тяжіння.
Там його прямолінійний рух змінився на обертовий запаморочливої швидкості, і він почав обертатися по еліптичній орбіті навколо Місяця, ставши справжнім його супутником.
Дані про це нове небесне тіло ще не можуть бути визначені. Невідома ні швидкість його пересування, ні швидкість його обертання. Відстань, яка відокремлює його від поверхні Місяця, можна визначити приблизно в 5 246 кілометрів.
Тепер можна припустити дві гіпотези:
Або притягання Місяця, нарешті, захопить снаряд, і мандрівники досягнуть мети своєї подорожі.
Або становище залишиться незмінним, і снаряд обертатиметься навколо Місяця до кінця світу.
Ось про що спостерігачі довідаються одного дня, але досі спроба Гарматного клубу не мала іншого результату, крім того, що дала нове небесне тіло нашій сонячній системі.
Дж. Бельфаст».
Скільки питань поставило це несподіване розв'язання! Яке становище, повне таємниць, несло з собою майбутнє для наукових досліджень! Завдяки мужності і відданості науці трьох осіб, ця справа, досить пуста нібито – послати снаряд на Місяць, – по суті повинна була мати дуже важливі наслідки. Мандрівники, замкнені в новому супутнику, якби вони не досягли своєї мети, зробилися б, принаймні, частиною місячного світу. Вони оберталися б навколо нічого світила, і вперше людське око могло б збагнути його таємниці. Імена Ніколла, Барбікена, Мішеля Ардана назавжди залишаться відомими в літописах астрономії, бо ці відважні дослідники, які прагнули збільшити коло людських знань, безстрашно кинулися в простір, жертвуючи своїм життям у найдивнішій спробі сучасності.
Хоч би там як, після того, як повідомлення з Лонгз‑Піка стало відомим, у цілому світі запанували здивовання і жах. Чи була якась змога подати допомогу цим завзятим жителям Землі? Безсумнівно ні, бо вони вийшли за межі людських можливостей, їм могло вистачити повітря на два місяці. Вони мали провіант на рік. Але далі?.. Найчерствіші серця тремтіли перед цим страхітливим питанням.
Лише одна людина не хотіла припустити думки, що становище було безпорадне. Лише одна особа вірила в успіх цієї справи, і це був їх відданий друг, хоробрий і рішучий, як і вони, чесний Дж. Т. Мастон.
Крім того, він не губив їх з поля свого зору. Відтепер його житлом був пост на Лонгз‑Пік; його горизонтом – дзеркало гігантського рефлектора. Тільки‑но Місяць сходив на горизонті, він ловив його в телескоп і не залишав і на хвилину, пильно стежачи за його мандрівкою через зоряні простори. Він спостерігав з постійним терпінням, як снаряд перетинав срібний диск і, справді, ця гідна людина залишалась весь час у єднанні з своїми друзями і не втрачала надії коли‑небудь побачити їх знову колись.
– Ми налагодимо зв'язок з ними, – говорив він тому, хто бажав його слухати, – тільки‑но обставини дозволять нам це. Ми матимемо відомості від них, а вони від нас! Крім того, я їх. знаю, це кмітливі люди. Ці троє понесли з собою в простір усі запаси науки, мистецтва і техніки. З цим можна зробити все, що завгодно, і ви побачите, що вони вийдуть з цього становища!
Кінець першої частини.
ЧАСТИНА ДРУГА
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав