|
Читайте также: |
Залишалося вирішити ще одне питання: де саме обрати місце, зручне для спроби. За порадою Кембріджської обсерваторії, постріл треба було спрямувати перпендикулярно до горизонту, тобто у зеніт. Місяць буває в зеніті лише в місцевостях між 0° і 28° північної або південної широти, і тому треба було остаточно визначити пункт, де буде вилита величезна колумбіада. 20 жовтня були скликані загальні збори Гарматного клубу. Барбікен приніс чудову карту Сполучених Штатів, складену З. Белтроппом. Але, не лишаючи йому часу розгорнути її, Дж. Т. Мас‑тон із звичайним своїм запалом попросив слова і сказав:
– Шановні колеги, питання, яке розглядатиметься сьогодні, має надзвичайне національне значення і дасть нам змогу вчинити великий акт патріотизму.
Члени Гарматного клубу подивились один на одного, ще не розуміючи, до чого ця мова.
– Ніхто з вас, – продовжував він, – не бажає принижувати славу своєї країни, і коли ще існує право, яке можуть вимагати для себе Сполучені Штати, то це – право містити в своїх надрах гігантську колумбіаду Гарматного клубу. Отже, зважаючи на ці обставини…
– Молодець Мастон!.. – сказав президент.
– Дозвольте мені розвинути мою думку, – продовжував промовець. – Зважаючи на це, ми змушені обрати місце досить близьке від екватора, щоб випробування відбувалося в хороших умовах…
– Якщо ви побажаєте… – сказав Барбікен.
– Я вимагаю вільного обговорення думок, – заперечив бурхливий Дж. Т. Мастон, – і обстоюю твердження, що територія, з якої буде кинуто наш славетний снаряд, повинна належати Сполученим Штатам.
– Без сумніву, – відповіли деякі члени.
– Гаразд. Але наші кордони не досить широкі, бо на півдні океан ставить нам непоборну перепону; через це нам треба шукати місця поза межами Сполучених Штатів у якійсь лімітрофній[34]країні по той бік 28 паралелі. Отже, ми маємо законний casus belli[35]і я вимагаю оголошення війни Мексіці.
– Ні, ні! – залунало звідусіль.
– Ні? – скрикнув Дж. Т. Мастон: – Мене дивує, що це слово я чую тут.
– Але послухайте…
– Ніколи! Ніколи! – вигукнув палкий оратор. – Рано чи пізно ця війна однаково розпочнеться, і я вимагаю почати її негайно.
– Мастоне, – сказав Барбікен, даючи постріл з свого дзвоника‑револьвера, – я позбавляю вас слова.
Мастон хотів заперечувати, але, дехто з його колег стримав його.
– Я згоден, – сказав Барбікен, – що спроба не може й не повинна провадитись десь інде, крім території Сполучених Штатів, але, якби мій нетерплячий друг дав мені змогу говорити, якби він глянув на карту, він побачив би, що зовсім не треба оголошувати війну нашим сусідам, бо деякі кордони Сполучених Штатів простягаються за 28 паралель. Ось, подивіться, ми маємо в нашому розпорядженні всю південну частину Техаса і Флоріди.
Інцидент був вичерпаний. Проте, Дж. Т. Мастон не без жалю дав себе переконати. Вирішили, що колумбіада буде вилита на території Техаса або Флоріди. Але ця резолюція неодмінно повинна була викликати змагання між містами обох цих штатів.
28 паралель проходить через півострів Флоріду і ділить його на дві майже рівні частини. Далі, перекинувшись за Мексіканську затоку, вона простягається дугою вздовж Алабами, Міссісіпі й Луїзіани; далі йде через Техас, від якого вона відрізує ріг, продовжується через Мексіку, а саме Чіуауа, Сонору, перетинає Стару Каліфорнію і зникає у хвилях Тихого океану.
Отже, тільки частини Техаса й Флоріди, розташовані за цією паралеллю, мали умови широти, рекомендовані Кембріджською обсерваторією.
Флоріда у своїй південній частині не має значних міст. Там розташовані лише форти, побудовані для захисту від кочових індійців. Єдине тільки місто, Темпа‑Таун, могло звернути на себе увагу своїм сприятливим положенням і висунути свої права.
У Техасі, навпаки, міста численніші й важливіші: Корпус‑Крісті в районі Нуесес, всі міста на річці Ріо‑Браво, Ларедо, Комалітес, Сан‑Ігнасіо в районі Веб, Рома, Ріо‑Гранде‑Сіті в районі Старр, Едінбург в Ідальго, Санта‑Ріта, Ель‑Панда, Браунзвіль в Камероні – всі вони утворили міцну спілку проти претензій Флоріди.
Тільки‑но рішення стало відоме, депутати від Техаса і Флоріди негайно прибули до Балтімори. Відтоді на президента Барбікена і впливових членів Гарматного клубу вдень і вночі напосідали з загрозливими вимогами. Обидва штати майже ладні були оголосити війну один одному. Депутатів можна було побачити в місті озброєними. При зустрічах доводилось побоюватись можливих сутичок, які мали б сумні наслідки. На щастя, розважливість та спритність Барбікена не припустили цього.
Газети ставали на бік того чи іншого штату. Наприклад, «Нью‑Йорк‑Гералд» («Нью‑йоркський Вісник») і «Трібюн» («Трибуна») підтримували техасців, тоді як «Таймс» («Час») і «Америкен Ревю» («Американський Огляд») стали на бік флорідян. Члени Гарматного клубу розгубились і не знали, кого слухати.
Техас пишався своїми 330 000 жителів, але менша за Техас Флоріда доводила, що вона порівняно густіше заселена своїми 56 000 жителів. Крім того, вона закидала Техасові його пропасниці не гірші за флорідські.
«Опріч того, – додавали техасці через свій орган «Нью‑Йорк‑Гералд», треба віддати перевагу штатові, в якому зростає найкращий в Америці бавовник, найкращий дуб для суднобудування, – штат, в якому є чудове вугілля і залізні рудники з 50 % чистої руди».
На це «Америкен Ревю» відповідала, що хоч грунт Флоріди не такий вже багатий, проте, він має кращі властивості для формування й виливання колумбіади, бо складається з піску і глини.
«Але, – заперечували техасці, – перш ніж вилити будь‑що, треба прибути в країну. Сполучення з Флорідою утруднене, тоді як береги Техаса утворюють Гавестонську затоку, яка має 28 кілометрів в окружності і в якій вистачить місця для флоту цілого світу».
«Добре! – твердили газети, прихильні до флорідян. – Ви нам пропонуєте затоку, розташовану нижче 29 паралелі, але ми маємо бухту Еспіріту‑Санто, яка лежить якраз при 28° широти».
«Хороша бухта! – відповідали техасці. – Адже вона напівзасипана піском».
«Самі ви засипані піском!» – вигукували флорідяни.
Так війна тривала кілька днів, доки флорідяни вигадали новий маневр. Одного ранку «Таймс» проголосив, що оскільки починання це «справжнє американське», то воно і відбуватися повинно на «справжній американській» території. Від цих слів техасці аж підстрибнули:
«Американській! – скрикнули вони. – А хіба ми не такі самі американці, як ви? Техас і Флоріда, чи не були вони обидва приєднані до Штатів 1845 року?»
«Безсумнівно, – відповідав «Таймс», – але ми належимо американцям від 1820 року!»
«Так, вірно, – зауважувала «Трібюн», – після того, як‑ви належали іспанцям або англійцям протягом 200 років, вас продали Сполученим Штатам за 5 000 000 доларів».
«Це не має значення, – відповідали флорідяни. – Хіба ми повинні через це червоніти? Хіба не купили 1803 року в Наполеона Луїзіану за 6 000 000 доларів?»
«Це ганьба! – вигукнули тоді техаські депутати. – Така мізерна країна, як Флоріда, насмілюється порівнювати себе з Техасом, який, замість того, щоб його продавали, сам зробився самостійним, прогнавши мексіканців 2 березня 1863 року і оголосивши себе союзною республікою. Країна, яка з своєї волі приєдналася до Сполучених Штатів!»
«Бо вона злякалася мексіканців!» – відповідала Флоріда.
Становище дедалі гіршало. Збройна сутичка і, мабуть, справжня війна були неминучі. Доводилося наглядати за депутатами. Президент Барбікен. який, звичайно, зважив усі ці обставини, мусив щось вирішити, бо, справді, шанси обох штатів були однакові. Протягом цієї запеклої полеміки він вже одержав чимало загрозливих листів, незаперечних документів і палких заяв.
Барбікен вирішив якось кінчити цю справу, а тому скликав своїх товаришів і запропонував їм цілком розумне розв'язання цієї проблеми.
– Беручи на увагу те, шо сталося між Флорідою і Техасом, – почав він, – ми повинні зробити висновки, що такі самі чвари виникнуть і між окремими містами обраного штату. Техас має одинадцять міст, які змагатимуться, і через це ми матимемо нові неприємності. У Флоріді лише одне придатне місто. Отже, ми оберемо Флоріду і Темпа‑Таун.
Це рішення, коли воно було опубліковане, довело до нестями техаських депутатів. Адміністрація Балтімори мусила, щоб зберегти спокій у місті, призначити особливий поїзд і з ним спровадити неспокійних техасців, які хоч‑не‑хоч залишили місто з швидкістю 60 кілометрів на годину.
Розділ XI
«URBI ЕТ ОRBI» [36]
Коли астрономічні, технічні й топографічні питання були розв'язані, постало питання грошове. Треба було дістати колосальну суму для здійснення цього проекту. Жодна приватна особа, навіть жодна держава не могли дати відразу необхідні мільйони.
Хоч справа була суто американська, але вона мала цікавити весь світ, і через це була відкрита в Балтіморі міжнародна підписка для всіх охочих. Ця підписка повинна була мати успіх, хоч ішлося про те, щоб жертвувати, а не позичати гроші.
Враження від доповіді Барбікена, не обмежуючись Новим Світом, поширилося на Старий Світ, по той бік Атлантичного океану. Обсерваторії Сполучених Штатів встановили регулярні зв'язки з обсерваторіями інших країн. Деякі з обсерваторій, як‑от Паризька, Пулковська, Капська, Берлінська, Альтонська, Гамбурзька, Баденська, Стокгольмська, Варшавська, Будапештська, Болонська, Малтійська, Ліссабонська, Бенареська, Мадраська й Бейпінська послали свої привітання Гарматному клубові, але інші розсудливо не відповіли нічого, чекаючи результатів спроби. Проте взагалі на вчений світ цей проект справив чудове враження. Від нього воно перейшло на маси, які самs собою вже співчували цьому починанню. Це було дуже важливо, бо маса мусила вкласти величезний капітал.
Президент Барбікен 8 жовтня випустив маніфест, повний ентузіазму, в якому він звертався «до всіх чутливих людей». Цей документ, перекладений всіма мовами, набагато сприяв успіхові справи. Підписка була організована по всіх головних містах Сполучених Штатів, щоб згодом зосередитися в Балтіморському банку. Потім почали приймати підписні внески по всіх державах обох континентів.
Через три дні після маніфесту президента Барбікена чотири мільйони доларів вже були зібрані в різних містах Сполучених Штатів. З таким капіталом Гарматний клуб вже міг братися до справи. Ще через кілька днів телеграми сповістили Америку, що іноземна підписка проводиться дуже успішно. Звичайно, деякі країни давали з більшою охотою, інші утримувалися.
Ось які суми, за офіціальними відомостями, мав Гарматний клуб після закінчення підписки.
Росія послала на цю справу величезну суму в 368 733 карбованці. У цьому, звичайно, не було нічого дивного, бо відомо, як цікавляться росіяни наукою і як вони сприяли прогресові астрономічних досліджень, завдяки своїм численним обсерваторіям, що з них головна коштувала два мільйони карбованців.
Франція спочатку глузувала з американців. Місяць подав привід до різних недосить дотепних каламбурів і водевілів, де був і поганий смак і неуцтво. Але, пожартувавши й посміявшись, французи, проте, сплатили 1 258 930 франків.
Австрія показала себе дуже щедрою, дарма що зазнавала фінансових ускладнень. Австрійці дали разом 2 156 000 флоринів.
Пожертви Швеції і Норвегії становили разом 53 000 рікдалерів.
Прусія, надіславши 250 000 талерів, виявила свою зацікавленість у цій справі. Численні німецькі обсерваторії охоче дали значні суми і дуже щиро підбадьорювали Гарматний клуб.
Туреччина була дуже щедра, хоч і не без натиску в цій справі султанського уряду на своїх підданців. Вона дала 1 372 640 піастрів.
Бельгія, дарма що розміри її невеликі, дала 513 000 франків або приблизно 12 сантимів на кожного громадянина.
Голландія з своїми колоніями показала зацікавленість справою, давши 110 000 флоринів і вимагаючи лише 5 % скидки, бо внесок був зроблений готівкою.
Данія дала 9 000 дукатів, що довело любов данців до всяких наукових справ.
Хоч і бувши в великій скруті, Італія знайшла 200 000 лір у дірявих кишенях своїх дітей. Коли б вона мала ще і Венецію, то й більше знайшла б, але Венеція на той час належала Австрії.
Іспанія не змогла зібрати більш як 110 реалів. Вона посилалася на те, що їй треба закінчити будування залізниці. Крім того деякі іспанці, і не з найменш освічених, не могли собі уявити діяння снаряда на Місяць. Вони побоювалися, що снаряд порушить рух Місяця, і супутник Землі ще, чого доброго, впаде на Землю. Тому вони вважали за краще не давати коштів на цю справу.
Португалія виказала свою прихильність до науки, давши 30 000 крузадо.
Скромна пожертва Швейцарії становила тільки 257 франків, бо швейцарці мали сумнів в успіху цієї справи і не бажали витрачати свої гроші на таку непевну річ. Проте може вони й мали рацію.
Мексіка дала занадто скромну суму в 86 піастров, бо імперії в занепаді мають завжди «фінансові ускладнення».
У Південній Америці – Перу, Чілі, Бразілія, республіка Ла‑Плата й Колумбія дали разом 300 000 доларів.
Залишалася тільки Англія. Але відомо, з якою зневагою й недоброзичливістю поставилися англійці до пропозиції Барбікена. Вони дали зрозуміти, що проект Гарматного клубу суперечить їх «принципові невтручання» і, крім цього, не дали нічого.
Так утворився капітал:
З підписки Сполучених Штатів 4 000 000 доларів
З іноземної підписки 1 446675 «»
Разом…. 5 446 675 доларів
Така значна сума не повинна нікого дивувати. Витрати на виливання, свердління, бетонування, найми робітників, їх переселення до майже безлюдної країни, будування ливарних печей, устаткування майстерень, порох, чавун тощо – все це коштувало, за розрахунком, ніяк не менше. Деякі постріли під час війни північних штатів з південними коштували тисячу доларів; природно, що постріл Барбікена міг обійтися в 5 000 разів більше.
20 жовтня був підписаний договір з заводом Голдспрінга коло Нью‑Йорка, який за часів війни постачав найкращі чавунні гармати. На підставі договору завод Голдспрінга зобов'язувався перевезти в Темпа‑Таун, у Південній Флоріді, всі матеріали, необхідні для виливання колумбіади. Всю роботу треба було закінчити не пізніш 15 жовтня наступного року; інакше довелось би сплачувати неустойку 100 доларів щодня доти, коли Місяць знов перебуватиме в таких самих сприятливих умовах, тобто протягом 18 років і 11 днів. Компанія Голдспрінга мусила найняти робітників, сплачувати їм платню і покласти на себе всі турботи. Цей договір був підписаний Барбікеном, президентом Гарматного клубу, і Мерчісоном, директором заводу Голдспрінга, які засвідчили два примірники й обмінялися ними.
Розділ XII
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав