|
Читайте также: |
Відомо, яку силу прихильників і друзів зібрав проект Барбікена навколо його автора. Проте, хоч який великий був його успіх, але знайшлась одна єдина людина в усіх Сполучених Штатах, яка протестувала проти цього проекту. Одна людина зухвало і люто атакувала Барбікенове починання, користуючись з усякої нагоди. Цілком природно, що цю опозицію однієї людини Барбікен відчував глибше, ніж безумовну ухвалу всього суспільства.
Проте, він добре знав причину цієї антипатії, знав, відкіля йшла ця поодинока неприязнь, чому вона була особиста і вже давня, нарешті, з якого суперництва вона виникла.
Цього настирливого ворога президент Гарматного клубу ніколи не бачив. І це було щасливим випадком, бо зустріч цих двох запеклих ворогів не дала б добрих наслідків. Цей суперник був так само вчений, як і Барбікен, гордий, відважний, самовпевнений, гарячий – одне слово, справжній янкі. Його звали капітан Ніколл. Він проживав у Філадельфії.
Всі знали про чудне змагання, яке розпочалося за часів війни південних штатів з північними, між снарядами і бронями пароплавів‑броневиків. Перші мали призначення пробити броню других, а завдання броневиків полягало в тому, щоб не припустити цього. Ядра й броні розгорнули боротьбу з нечуваною запеклістю: перші збільшувалися, другі товщали.
Отже, коли Барбікен був найвидатнішим ливарем снарядів, Ніколл був найвидатнішим ковалем бронь. Один удень і вночі виливав снаряди в Балтіморі, а другий так само вдень і вночі кував броню в Філадельфії. Прагнення їх були якраз протилежні. Тільки‑но Барбікен винаходив новий снаряд, Ніколл виробляв нову броню. Президент Гарматного клубу проводив своє життя, пробиваючи діри, капітан – перешкоджаючи цьому. Через це між ними тривала постійна ворожнеча, яка поширювалася навіть на їх особи. Ніколл з'являвся у снах Барбікена у вигляді гігантської непроникливої броні, об яку він мав розбити собі голову, а Барбікен фігурував у снах Ніколла у вигляді снаряда, який пробиває його наскрізь.
Важко було уявити, хто з цих двох вчених переможе. Проте, здавалося, наче броня повинна була підкоритись ядру, хоч дехто ще сумнівався в цьому. Під час останніх випробувань циліндро‑конічні снаряди Барбікена інше встромилися, немов шпильки, у броні Ніколла; цього дня філадельфійський коваль вважав себе переможцем і відчував зневагу до свого суперника. Та коли пізніше Барбікен замінив циліндро‑конічні снаряди звичайними 240‑кілограмовими бомбами, капітан був переможений.
Війна закінчилася в той саме день, коли Ніколл закінчив нову стальну броню. Це був дуже майстерний виріб: він начебто зневажав усі снаряди в світі. Капітан привіз його на полігон[33]у Вашингтоні, пропонуючи президентові Гарматного клубу розтрощити цю непроникливу броню. Але після підписання миру Барбікен не бажав провадити спроби. Тоді розлючений Ніколл запропонував піддати його броню бомбардуванню якими завгодно бомбами: повними, порожніми, круглими чи конічними. Президент відмовився, мабуть, не бажаючи скомпрометувати свій останній успіх.
Ніколл, роздратований такою незрозумілою впертістю, намагався спокусити Барбікена різними вигодами. Він запропонував встановити броню на відстані 200 метрів від гармати. Барбікен відмовився. Ніколл пропонував стріляти на відстані 100 метрів і навіть 70 метрів – знов‑таки відмова.
«Ну, тоді на відстані 50 метрів, – заявив капітан через газети. – На 25 метрів моя броня, і я сам стоятиму за бронею».
Барбікен відповів, що навіть коли б капітан Ніколл став перед бронею, то й тоді він не зробить більше спроби. Не задовольнившись цією відмовою, Ніколл розпочав атаку проти самої особи Барбікена, який хоче битися лише за допомогою математичних формул, замість того, щоб чекати на смерть від снаряда за міцною бронею. Барбікен нічого не відповідав на всі ці наклепи, бо цілком поринув у розрахунки для своєї великої справи.
Коли Барбікен робив свою славнозвісну доповідь у Гарматному клубі, гнів капітана Ніколла досяг найвищої точки. Яку ще вигадати річ, кращу за колумбіаду в 300 метрів? Яка броня устоїть проти снаряда вагою в 10 тонн?
З тим більшою люттю й шаленством атакував шановний капітан праці Гарматного клубу. Він намагався розбити з наукового погляду справу Барбікена, доводячи за допомогою А і В усю помилковість його обчислень і формул. Він закидав Гарматному клубові повне ігнорування основних принципів балістики. Не кажучи вже про цілковиту нікчемність цієї спроби, він вважав її за дуже небезпечну для громадян, які своєю присутністю підтримували цю справу, гідну всякого засудження, і для міста, розташованого поблизу проклятущої гармати. Він звертав увагу й на те, що коли ядро не досягне мети, воно, очевидно, впаде на Землю і заподіє чимало жахливих спустошень. Коли справи так стоять, необхідне втручання самого уряду, щоб не піддавати небезпеці мирних громадян для розваги одного дивака.
Таке й подібне до цього писав капітан Ніколл. Але для переважної більшості, крім невеличкої, мабуть, купки скептиків, було ясно, що капітан перебільшував, і ніхто не вірив його віщуванням. Ніколл залишився самотнім, а Барбікен і не намагався спростовувати його твердження.
Не маючи змоги жертвувати своєю особою, Ніколл наважився жертвувати своїми грошима. Він оголосив у Річмондському «Енкуайрер» («Дослідник») цілу серію парі, причому кожне дальше мало щораз більшу ставку.
Він закладався:
На 1000 доларів,
1) що гроші, потрібні для починання Гарматного клубу, не будуть зібрані.
На 2 000 доларів,
2) що вилити гармату в 300 метрів завдовжки не можна і не вдасться.
На 3 000 доларів,
3) що не можна зарядити колумбіаду і що піроксилін запалиться сам собою під впливом тиску ядра.
На 4 000 доларів,
4) що колумбіада розірветься при першому пострілі.
На 5 000 доларів,
5) що ядро не пролетить навіть 12 кілометрів і через кілька секунд упаде на Землю.
Незважаючи на значну суму парі, 19 жовтня він одержав телеграму дуже лаконічного змісту:
«Балтімора, 18 жовтня.
Прийнято.
Барбікен».
Розділ X
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав