Заходи боротьби з забрудненням атмосфери

Основними й найбільш дієвими засобами боротьби із забрудненням атмосфери є економічні. В розвинутих країнах (Франції, Швеції, Швейцарії та ін.) діє продумана система заохочувальних і заборонних заходів, що допомагають уникнути забруднень. Фірми, які впроваджують безвідходні технології, найновіші системи очищення й т. п., мають істотні податкові пільги, що дає їм перевагу над конкурентами. Водночас фірми і підприємства, які забруднюють атмосферу, змушені платити дуже великі податки й штрафи. В багатьох країнах, крім державних санітарно – епідеміологічних служб, за станом атмосфери слідкують також численні громадські організації («зелені» товариства). В Швейцарії, наприклад, власник фабрики може одержати таке повідомлення: «Ваша фабри­ка забруднює повітря понад встановленої норми. Якщо Ви не встановите очисні фільтри й не ліквідуєте забруднення, наша екологічна організація розпочне в пресі кампанію проти Вашої продукції, в результаті чого Ваші збитки пе­ревищать ті витрати, які Вам потрібні для встановлення си­стеми очищення». Як правило, такі попередження діють ду­же ефективно, тому що для будь-якої фірми ярлик забруд­нювача навколишнього середовища рівноцінний швидкому економічному краху.

Величезна увага на Заході приділяється також виховній і просвітницькій роботі. У тій же Швейцарії, наприклад, дітям із самого раннього віку пояснюють, що для їхньої країни, де практично немає ніяких корисних копалин, чисте повітря, чисті озера й річки є основним національним багатством. Усьому світові відомі гірські швейцарські курорти з їхнім кришталево чистим повітрям, сліпучо – білими лижними трасами, гірськими озерами небесної блакиті. Кожний швейцарець буквально з молоком матері всотує любов до своєї прекрасної країни й для нього блюзнірством є навіть сама думка про це, що можна зазіхнути на цю кросу й чистоту.

Існують також організаційні, технологічні й інші методи боротьби з забрудненням атмосфери.

1. Зменшення кількості ТЕС за рахунок введення в дію більш потужних, забезпечених ефективними системами очи­щення й утилізації газових і пилових (аерозольних) від­ходів. Спостереження свідчать, що одна потужна ТЕС за­бруднює повітря набагато менше, ніж сотня котельних тієї ж сумарної потужності. Гази ТЕС очищаються в спеціаль­них установках — циклонах тощо. У деяких країнах не лише майже повністю очищають гази ТЕС від шкідливих домі­шок, але й одержують з цього економічну вигоду. Напри­клад, Франція забезпечує свої потреби в сірчаній кислоті за рахунок утилізації газів ТЕС (родовищ сірки у Франції немає).

На деяких ТЕС налагоджено виробництво брикетів з уловленого пилу, які використовуються як будівельний матеріал.

Свого часу на Заході, а потім і в нас пропагувалася хибна ідея спорудження на ТЕС надвисоких (300—500 м) димових труб. Цей захід дійсно знижував забруднення повітря в околицях ТЕС, проте забруднювалися більш від­далені райони, причому шкода від забруднення зростала,, тому що аерозоль у верхніх шарах атмосфери утримується дуже довго (роками) й випадає в районах, дуже далеких від забруднювача.

2. Очистка мінерального палива від піриту (сірчаного колчедану) до його надходження в топки ТЕС. Цей захід стає дедалі необхіднішим у зв'язку з тим, що якість вугіл­ля, яке використовується на ТЕС, з року в рік погіршуєть­ся (багатозольне, з підвищеним вмістом піриту). Ефектив­не очищення вугілля від піриту зменшує вміст сірчаних оксидів у димах ТЕС на 98—99 %.

3. Заміна вугілля та мазуту на ТЕС екологічно чистішим газовим паливом; ТЕС, що працюють на природному газі, крім СО2, не викидають у повітря інших забруднювачів.

4. Регулювання двигунів внутрішнього згорання в авто­мобілях, установка на них спеціальних каталізаторів для допалювання пального, заміна етильованого бензину на екологічно менш шкідливий, впровадження електронних систем для регулювання надходження пального.

5. Збільшення обсягів озеленення міст і селищ.

6. Правильне планування розташування житлових і про­мислових районів у містах. Вони мають знаходитися якомо­га далі одне від одного, а між ними обов'язково повинна створюватися зони зелених насаджень.

7. Використання під час будівництва звукопоглинаючих матеріалів.

8. Ізоляція джерел шуму кожухами, ковпаками, застосу­вання пристроїв, які зменшують шуми, та глушників (особ­ливо електронних).

9. Застосування на особливо шумних виробництвах за­собів індивідуального захисту (навушників, антивібраційного взуття тощо).

Запитання для самоконтролю.

1. Визначити основні джерела антропогенного забруднення.

2.Показади джерела та наслідки забруднення атмосфери.

3.Пояснити, що таке парниковий ефект. Причини його виникнення та наслідки.

4.Пояснити причини виникнення озонових дір в атмосфері. Як можна цьому запобігти?

5. Пояснити, як утворюються кислотні дощі і де вони завдають найбільшої шкоди.

6.Визначити найбільш ефективні заходи боротьби із забрудненням атмосфери.

7. Тютюновий дим та його вплив на здоров’я людей.

8. Пояснити причини виникнення смогів.

Семінар №2

Тема: Забруднення гідросфери.

План

1. Споживачі та користувачі прісної води.

2. Забруднення води.

3. Проблеми стічних вод.

4. Охорона підземних вод України.

5. Охорона вод Світового океану.

6. Стан водних басейнів України.

Реферати

7.Природні особливості і проблеми Карпат та Чорного моря.

8. Використання і охорона ресурсів Чорного і Азовського морів.

9.Вода, що ми п'ємо.

10.Вимоги до якості питної води та проблеми забезпечення людства питною водою.

11.Проблеми нестачі прісної води і шляхи її вирішення (На прикладі України чи іншої країни світу).

12. Екологічні проблеми Десни і Дніпра.

Література

1. Білявський Г.О, Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології.- К.іЛибідь, 1995.

2. Запольський А.К., СалюкА.І. Основи екології.- К: Вища школа, 2001.

3. Джигирей В. С Екологія та охорона навколишнього природного середовища.- К.: Знання, 2000.

4. Лук 'янова Л.Б. Основи екології.- К.: Вища школа, 2000.

5. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології.- Львів: Афіша, 2000.

1. СПОЖИВАЧІ ПРІСНОЇ ВОДИ

Проблема забезпечення людства чистою водою нині надзвичайно загострилася, оскільки наявні ресурси прісної води в багатьох районах є недостатніми для задоволення всіх споживачів не лише на перспективу, але й на сьогодні.

Усі галузі господарства за відношенням до водних ре­сурсів поділяють на дві групи: споживачі й корис­тувачі води.

Споживачі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової й сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але вже в іншому місці, в

іншій кількості та іншій якості.

Користувачі воду з джерела не забирають, а використо­вують її як середовище (водний транспорт, рибальство, порт тощо) або як джерело енергії (ГЕС). Проте і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транс­порт забруднює воду).

Вода може використовуватися з різною метою: для по­треб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту та для господарсько-питиих потреб тощо.

Промисловість використовує близько 20 % загального рівня прісної води й її споживання. Кількість води, що споживається тим чи іншим промисловим підприємством, 1.1 лежить від типу продукції, що випускається, технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточ­ної чи оборотної), кліматичних умов тощо.

У разі застосування проточної системи вода з водного джерела подається на промисловий об'єкт, використовується в процесі виробництва продукції, потім надходить чи очисні споруди й після відповідного очищення скидається в водойму. При такій системі використовується велика кількість води, але частка необоротного споживання невелика.

При оборотній системі водопостачання відпрацьована вода після відповідної очистки не скидається у водойму, а багаторазово використовується в процесі виробництва. Витрати води у цьому разі набагато нижчі. Наприклад, як­що ТЕС потужністю 1 млн. кВт при прямоточному водопос­тачанні щорічно споживає 1,5 км³ води (головним чином для охолодження агрегатів), то при оборотній схемі ли­ше 0,12 км³, тобто в 13 разів менше.

Для оцінки обсягів промислового водоспоживання ви­користовується термін водоємність виробництва. Під нею розуміють кількість води (м³), необхідну для виробництва 1 т готової продукції. Водоємність різних видів продукції дуже різниться.

Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика — АЕС використовують у середньому вдвічі більше води на 1 кВт виробленої електроенергії, ніж ТЕС.

Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70 % усього її використання). Це зумовлено в першу чергу збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зро­шувані землі дають набагато більше продукції, ніж незрошувані (богарні). Так, у світі нині зрошується близько 15 % площ усіх сільськогосподарських угідь, проте вони дають понад 50 % усієї продукції (за вартістю).

Площа зрошуваних земель у світі швидко зростає: на початку XX ст. вона становила 40 млн. га, в 1970 р.— 235, а в 2000 р. за прогнозами досягне 420 млн. га.

Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду сільськогосподарських культур, фізико-географічних умов району, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Наведемо норми зрошення різних культур, м³/га:

Зернові — 1 500—3 500 Багаторічні трави — 2 000—8 000

Цукровий буряк —2500—6000 Рис —8000—15000

Втрати води під час зрошення (за рахунок випаровування) досягають великих значень (від 20 до 60 % водозабору). Деяка кількість води після зрошення повертається у водойми у вигляді зворотних вод, які, як правило, за сво­їм хімічним складом значно відрізняються від води, що використовувалася для зрошення, вони мають великий вміст солей.

Водопостачання населення задовольняє потреби в чистій воді й комунально-побутові потреби (робота підпри­ємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зеле­них насаджень, протипожежні заходи тощо). Існує поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об'єм води в літ­рах, що необхідний для задоволення всіх потреб одного жителя міста чи села. Питоме водоспоживання в містах більше, ніж у селах і значною мірою залежить від ступеня благоустрою (наявності водопроводу, каналізації, центра­льного водяного опалення тощо). У великих містах земної кулі питоме водоспоживання нині становить, л/добу на од­ну людину: Нью-Йорк і Москва — 600, Київ — 515, Париж і Луганськ — 500, Вінниця і Ужгород — 305, Лондон — 263, Івано-Франківськ — 230.

Дата добавления: 2015-11-14