Чинники та основні демографічні показники громадського здоров’я

Стан здоров’я або захворювання пов’язують з дією чинників захворювання (порушення здоров’я) або факторів ризику. Фактором ризику виникнення захворювання або смерті є несприятливі впливи на організм, які підвищують імовірність виникнення захворювання або смерті. Ці фактори досить численні. Умовно їх розподіляють на ендогенні та екзогенні.

Фактори ризику (чинники захворювань)*
Ендогенні	Екзогенні
Керовані	Некеровані	Керовані	Некеровані
Артеріальна гіпертензія, порушення обміну речовин, порушення менструального циклу та ін.	Вік, стать, спадковість	Стан довкілля, спосіб життя, недосконалість медичної допомоги	Клімат, природні умови

*Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф., 2000, с. 97

За Роббінсом (1990) всі чинники порушення здоров’я можни розділити на чотири великі групи:

- біологічні (генетичні)

- стан навколишнього середовища

- стан та якість медичної допомоги (забезпечення)

- спосіб життя

Внески основних чинників у здоров’я населення (за Ю.В. Вороненком, 2002)

Відповідно до цієї класифікації (Вороненко, 2000, 2002), перше місце за впливом на здоров'я населення посідає спосіб життя (близько 50%). До цього відносяться: куріння, зловживання алкоголем, вживання наркотиків та інших ПАР, гіподинамія, погані матеріально-побутові умови, шкідлив умови праці тощо.

На другому‑третьому місці за силою впливу на здоров'я знаходяться біологічні фактори (вік, стать, спадковість, конституція тощо) і фактори навколишнього середовища (стан повітря, води, продуктів харчування, рівень радіації тощо). На них припадає приблизно по 20 %.

І четверте місце посідають суто медичні фактори ‑ лікувально-профілактичні та санітарно-протиепідемічні заходи (щеплення проти інфекційних захворювань, якість надання медичної допомоги тощо). Ці фактори лише на 10% визначають стан здоров'я.

Є дещо інші класифікації чинників здоров’я и хвороби (факторів ризику). Так, Ю.М. Комаров (1998) виділяє п’ять категорій основних чинників здоров’я населення:

- соціально-економічні 16‑17%

- екологічні 11%

- генетичні (біологічні) 7%

- медичні 12‑17%

- спосіб життя 47‑53%

Внески основних чинників у здоров’я населення (за Ю.М. Комаровим, 1998)

Відповідно, найголовнішим напрямком зусиль зі збереження та зміцнення здоров'я населення є покращання способу життя. Важлива роль належить також поліпшенню стану навколишнього середовища. Таким чином, «охорона здоров’я» не може зводитись лише до діяльності системи охорони здоров’я; вона потребує міжсекторної взаємодії на державному рівні і особистої активності кожної людини.

Фактори (чинники) здоров’я і відповідні їм хворобливі стани

Комплексні фактори	Основні чинники	Стани, що переважно пов’язані з дією цих чинників
Соціально-середовищні та соціально-економічні	Соціальний статус Рівень життя Прожитковий мінімум та платіжеспроможність	Соціально-значуща патологія: - хвороби системи кровообігу (ХСК), - хронічні неспецифічні зазворювання легень (ХНЗЛ); - захворювання органів травлення (ЗОТ); - інфекційні хвороби (ІХ) - інші. Социально обумовлені хвороби та стани: - туберкульоз; - алкоголізм; - самогубства; - наркоманії (токсикоманії); - вади розвитку; - інші
Экологічні	Фізичні фактори Техногенні забруднення	Хвороби високого екологічного ризику: - алергічні захворювання та стани; - хвороби крові; - онкологічні захворювання; - ХСК, ХНЗЛ, ЗОТ - інші.
Професійні (виробничі)	Дефекти системи безпеки праці Шкідливі фактоир професійної діяльностіта та небезпечні види робіт	Виробничий травматизм Професійні захворювання Наибільш поширена патологія внутрішніх органів
Індивидуальні фактори	Спосіб життя (в т.ч. шкідливі звички) та побутові фактори Психологічні (конституціонально-психологічні, система мікросоціальних взаємовідносин) Генетичні та іммуногенетичні особливості Набуті порушення обмену речовин	Наибільш поширена патологія внутрішніх органів Травми та їх наслідки; ІХ Психосоматичні розлади     Генетичні та генетично зумовлені захворювання Порушення і патологія іммунної системм Хвороби обміну речовин
Медичні фактори	Глобального рівня: - рівень науки і медичної техніки Державного рівня: - законодавча база ОЗ - концепція та національні програми поліпшення здоров’я населення; - належне фінансування ОЗ Відомчого та регіонального рівнів - якість підготовки медичних працівників - організація профілактики та лікування різних рівнів - стан ресурсного забезпечення - якість лікування	Різноманітні (в тому числі соціально значущі, соціально обумовлені, професійні та ін.) захворювання

Фактори ризику різних груп захворювань (за Ю.В. Лісіциним, 1992)

Захворювання	Внескі факторів (у %)
Спосіб життя	Зовнішнє середовище	Генетичний ризик	Діяльність системи охорони здоров’я
ІХС
Онкологічні
Діабет
Бронхіальна астма
Пневмонія
Цирроз печінки
Транспортні травми
Самогубства

Основні демографічні показники громадського здоров’я

Громадське здоров’я – це сукупне здоров’я людей, що проживають на даній території (області, країні, континенті та ін.). Громадське здоров’я характеризує життєздатність суспільства, тому концепції підтримки (охорони здоров’я, підтримки або збереження здоров’я) мають бути пріоритетними інтересами та завданнями держави.

В практиці діяльності систем охорони здоров’я традиційно використовуються такі показники стану здоров’я населення:

1) демографічні (народжуваність, смертність, очікувана тривалість життя та ін.)

2) захворюваності (загальної, інфекційної, на психічні розлади та ін.)

3) фізичного розвитку (морфо-функціонального, біологічного розвитку, гармонійності та ін)

4) інвалідності (первинної та загальної)

5) донозологічного стану (характеру імунітету, опірності систем, активності ферментів та ін.)

Однак, це більшою мірою показники порушення здоров’я, що ніби визначають стан громадського здоров’я «від противного». Згідно з новою стратегією ВООЗ «Здоров’я для всіх в ХХІ столітті» для характеристики громадського здоров’я обрані кілька нових показників («критеріїв належного рівня здоров’я популяції), досягнення яких мають прагнути всі країни:

- % ВНП, що йде на охорону здоров’я (має бути 7‑8%, в Україні не більше 5%)

- повна доступність первинної медико-санітарної допомоги

- рівень забезпечення населення безпечним водопостачанням (в Україні 3% жителів не мають доступу до очищеної води)

- % населення, імунізованого проти інфекційних захворювань

- частка дітей, які народились з низькою масою (менше 2,5 кг), має бути не більше 3,5%

- рівень смертності немовлят (має бути не більше 9 на 1000 живих народжених, в Україні коливається в межах 14‑10)

- середня тривалість життя (має бути не менше 75, в Україні близько 68 р.)

- позитивний приріст населення (в Україні загалом він є негативним. Лише на початку цього року в окремих областях він має тенденцію до позитиву).

- рівень грамотності дорослого населення.

Здоров’я населення характеризують різноманітні демографічні показники. Демографічні дані використовуються для планування заходів охорони здоров’я, обгрунтованого прогнозування змін стану здоров’я та потреб в медичній допомозі.

Важливими для оцінювання стану здоров’я і планувнаня заходів його підтримки є дані про співвідношення міського і сільського населення, його статєву і вікову структуру.

Кількість міських жителів в Україні більш як вдвічи перевищує кількість сільських. Міських нині близько 68,5%, сільських – 31,5%. За останні 10 років є стала тенденція до зміньшення частки сільських жителів. Отже, в Україні спостерігається процес урбанізації (особливо це помітно в промислових східних Донецькій. Дніпропетровській, Луганській областях). Для урбанізації характерно зростання числа великих міст і підвищення щільності населення, зміна способу життя, підвищення темпу життя та тиску інформаційного навантаження. Для здоров’я людей урбанізація має як позитивні, так і негативні наслідки. До негативних її сторін слід віднести забруднення атмосфери, гіподинамію, зміну характеру харчування, нервово-психічне навантаження, загострення санітарно-гігієнічних проблем. З дією цих чинників пов’язують зростання сміртності від серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворень, травм (виробничих та внаслідок ДТП).

Статева структура населення України є доволі стабільною – нині частка жінок становить 53,7%, решта чоловіки. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше. Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок. Це пов’язано із тим, що у жінок більша тривалість життя. Пік смертності у чоловіків настає після 40 років, а жінок після 50 років. Також на це впливають спосіб життя, умови праці. Диспропорція між чоловіками і жінками у старшому віці посилюється ще й тим, що у ньому перебувають люди, які пережили Другу світову війну, а серед загиблих у ній переважали чоловіки.

Характерною рисою статево-вікової структури населення України є постійне збільшення частки людей старшого віку. Нині вона вже переважає частку дітей (23.9% проти 18.1%). Такий процес називається “старінням” населення. Він особливо інтенсивний в останньому десятилітті. За 1989‑2004 рр. частка людей пенсійного віку збільшилась на 5.3%. Якщо у міських поселеннях частка людей у віці понад 60 років становить близько 19%, то у селах – близько 25%.

Велике значення для оцінки здоров’я має природний рух населення – зміна його чисельності внаслідок основних демографічних явищ: народжуваності і смертності. Різниця між показниками народжуваності та смертності має назву природний приріст.

Для того, щоб чисельність населення не зменшувалась, народжуваність повинна перевищувати смертність, тобто повинен мати місце позитивний приріст населення. Як сказано вище, Україна протягом багатьох років має негативний приріст населення.

Загальний показник смертності характеризує частоту випадків смерті за рік на 1000 населення (отже, його вираховують в промиле). Можна розрахувати також спеціальні показники смертності – смертність за статтю (у чоловіків, жінок), за віком (в окремих вікових групах) і за причинами (від окремих категорій захворювань).

Показники смертності в Україні змінюються не настільки значно, як показники народжуваності. Порівняння 1940 і 2002 р.:

смертність 14.3 %о у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.

народжуваність 27.3 %о у 1940 р. до 9.6 %о у 2002 р.

Народжуваність також розраховується в проміле (на 1000 населення за рік) і характеризує кількість дітей, народжених за рік живими.

Як наслідок, показник природного приросту населення змінився з позитивного на негативний. Однак, 2008 року ця тенденція почала змінюватися.

Важливим показником стану здоров’я населення є смертність немовлят (дітей до 1 року), що розраховується на 1000 народжених живими. Цей показник розраховується за спеціальною формулою ВООЗ за період в 1 рік.

На смертність немовлят надзвичайно сильно впливає рівень соціально-економічного розвитку, що, в свою чергу опосередковує спосіб життя, доступність і рівень медичної допомоги в період вагітності, народження дитини і ранньому періоді її розвитку. Показники немовлячої смертності в світи коливаються від нижчих за 9 «критичних» промиле в економічно розвинених до 75‑130 в африканських країнах.

В Україні певне зменшення рівня немовлячої смертності відбувається за рахунок зменшення смертності від хвороб дихання, інфекційних і паразитарних захворювань. Рівень смертності підтримуєтсья за рахунок вроджених вад, хвороб ендокринної та нервової системи. Деякі дослідження свідчать про те, що збільшення смерті немовлят від цих причин є наслідком впливу Чорнобильської катастрофи – показано, що з 1986 по 1997 рр. число народжених з вродженими аномаліями збільшилось майже в 1,7 раз.

Надзвичайно важливим напрямом попередження ранньої дитячої смертності є підготовка сім’ї до народження дитини, свідоме прийняття рішення про вагітність, здоровий спосіб життя і жінки, і чоловіка в період підготовки до зачаття, підготовка до народження дитини протягом всієї вагітності, сучасне ведення пологів, дотримання температурного режиму після народження дитини, спільне перебування матері та дитини, раннє прикладення до грудей, грудне вигодовування принаймні до 1 року.

Наступний важливий демографічний показник, що характеризує громадське здоров’я – середня очікувана тривалість життя. Це середня кількість років, яку належить прожити поколінню (ровесникам, народженим в один час) за умови, що протягом їх подальшого життя показники смертності лишатимуться не змінними порівняно з роком, в який робились розрахунки. За останніми даними, нині середня очікувана тривалість життя в Україні складає 68,2 років, тоді як у переможниці цього року ‑ Норвегії ‑ даний показник перевищує 80 років. 8,4% ризикують не дожити до 40 років. Середня очікувана тривалість життя є більшою для жінок – близько 74 років, для чоловіків – близько 64 років). Цей показник варіює залежно від регіону. Промисловий схід (особливо міста Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ) вважаються регіоном «вічно молодих чоловіків» ‑ тут їхнє життя найкоротше. Найдовше жінки живуть в Західному регіоні, в Києві, а найкоротше – в Одеській області.

В цілому демографічна ситуація в Україні може бути оцінена як незадовільна. Основні причини її погіршення в 90-ті роки:

економічна нестабільність

деградація соціальної сфери

зниження рівня життя основної маси населення

погіршення стану довкілля

Дата добавления: 2015-11-14