Форсована індустріалізація

Стахановський рух — масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажеш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Розкурку́лення — операція експропріації селянських господарств у 30-ті роки XX століття в Україні, складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) СРСР від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (так званих куркулів; в Україні їх було близько 1,5 %), на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.

24 жовтня 2007 року Служба Безпеки України виступила з ініціативою розсекретити справи про розкуркулення українських селян, які є в розпорядженні СБУ та МВС. Прес-секретар Служби Безпеки України також зазначила, що від дій комуністичної влади СРСР, спрямованої на так зване розкуркулення, постраждало близько 500 тис. осіб.

«П’ять колосків», Закон «про п'ять колосків», або просто «Колосќи» (просторіччя, народна мова) — репресивний радянський закон часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Західноукраїнські землі

Оса́дники (пол. osadnicy) — мовне запозичення з польської, термін, яким в радянській історіографії прийнято було називати польських колоністів міжвоєнного періоду — солдатів у відставці, офіцерів польської армії, членів їх сімей, а також цивільних добровольців-переселенців з числа поляків, які проживали на т.зв. «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України і Західної Білорусії.

Пацифіка́ція (лат. pacificatio — умиротворення, замирення, успокоєння) — урядова політика, спрямована на замирення (певною мірою, пацифізм, що впроваджується насильницькими методами) злокалізованих етносів (національних меншин).

Русофільство=Москофилы

Руси́ни або ру́сь — самоназва автохтонного етносу України, переважно християн східного обряду, в 11 — початку 20 століття. Поступово витіснена новим етнонімом — «українці». Найдовше зберігалася на теренах Західної України. Протиставлялася «московитам» — сучасним росіянам, і «литвинам» або «білим русинам» — сучасним білорусам. Вживалася в країнах, які володіли українськими землями — Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві, Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському, Речі Посполитій, Московському царстві, Російській та Австро-Угорській імперіях. Похідні назви — рутени та руснаки, з XVIII ст. поетична — русичі.

Україна під час Другої світової війни

План «Ост», Генеральний план «Ост» (нім. Ost, Generalplan Ost) — секретний план уряду Третього Рейху з проведення етнічних чисток на території Східної Європи, і її німецькій колонізації після перемоги над СРСР.

Варіант плану був розроблений в 1941 році Головним управлінням імперської безпеки і представлений 28 травня 1942 року співробітником Управління штабу імперського комісара з питань консолідації німецького народу, оберфюрером СС Мейером-Хетлінгом під найменуванням «Генеральний план Ост — основи правової, економічної і територіальної структури Сходу».

Новий світовий порядок - конспірологічна теорія, що стверджує та наводить доказову базу керованості сучасного світу з єдиного центру.

Спільним у теоріях про новий світовий порядок є припущення про існування таємної вищої еліти з претензією на світову владу, яка прагне захопити (чи вже захопила...) керування світом через авторитарну систему яка замінить національні державні інститути. Резонансні події в політичній або економічній площині трактуються як ретельно сплановані операції. Історичні та сучасні події подаються у світлі розширення впливу та посилення влади в напрямку світового панування, реалізованого через таємні політичні зібрання та закриті процеси обговорення та прийняття рішень.

Голоко́ст (від англ. holocaust, з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. Під жертвами Голокосту часто розуміються також інші етнічні та соціальні групи, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих груп (цигани, геї, масони, безнадійно хворі тощо)[1]. Тобто, у більш широкому розумінні, голокост — систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Колабораціоні́зм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного політичного лексикону з такими значеннями:

у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

у вузькому змісті — співробітництво французів із німецькою владою у період окупації Франції у ході Другої світової війни.

іноді розрізняють колабораціонізм і кооперування (вимушений колабораціонізм).

Колабораціонізм — це традиційно царина таких істориків, як-от: В. Броккдорфф, І. С. Кісельгоф, А. Даллін, М. І. Семіряга; проте останнім часом інтерес до теми виявляють і політичні психологи. Дослідження колабораціонізму донедавна не практикувалося в Україні, адже тема колабораціонізму довгий час відносилася до заборонених сюжетів радянської історіографії.

Рух О́пору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Тоді діяли також комуністичне підпілля та радянські партизани.

Депортáція — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання. Депортація-вигнання,виселення як засіб кримінального чи адміністративного покарання.

Радяніза́ція — насильницьке насаджування на певній території (в даному випадку — у Західній Україні) норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.

Післявоєнна відбудова та розвиток України в 1945 – початку 1950-х рр.

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні), з використанням збройних сил вказаних країн, українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.

Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянська культурна доктрина, запроваджена секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно з цією доктриною світ був поділений на два табори:

«імперіалістичний», очолюваний США

та «демократичний», очолюваний СРСР.

Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали додержуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.

Космополіти́зм (від давньогрецької κοσμοπολίτης — космополіт, громадянин світу) — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

Поняття космополітизм визначене Діогеном (за іншими даними, слово космополіт вперше вжито Гераклітом), відштовхуючись від Космосу, універсальності, полісу. У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули Св. Павло (еклесія) та Бл. Авґустин (град Божий). Поняття виражає можливість бути жителем певного місця, водночас належачи до універсальності світу, не заперечуючи його партикуляризм та своєрідність. Так, у XVIII ст. виникає термін «громадянин світу». Серед визначних космополітів Нового часу є Гійом Постель, Фужере де Монброн, Монтеск'є, Вольтер, Шефтсбері, Дідро, Шарль Піно Дюкло, князь де Лінь, Ґрім, Ґаліані, Бонваль, Казанова, Караччіолі, Томас Пейн, Кант.

Космополітизм — це співіснування та взаємодія численних ідентичностей і почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим. Не плутати з метисажем, що є змішанням різних культур.

Лисенківщина

Україна в умовах десталінізації

Лібералізація (фітредерство) — політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів, шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі.

Дата добавления: 2015-11-14