Правове регулювання використання земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Стаття 65 ЗК України дає визначення земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Такими землями згідно із законом вважаються землі, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної господарської діяльності. Від інших категорій земель вони відрізняються своїм основним цільовим призначенням, яке й відображається в найменуванні видів цих земель.

Несільськогосподарське використання земель даної категорії – це одна з головних ознак, які характеризують їх правовий режим.

Відмінна риса правового регулювання земель несільськогосподарського призначення полягає у постійній появі під впливом науково-технічного прогресу нових форм їх цільового використання. Так, розвиток науки і техніки привів до появи таких землекористувачів як аеропорти, космодроми, атомні електростанції тощо. У силу цих обставин законодавець залишив перелік видів і форм використання даної категорії земель відкритим, закінчивши його словосполученням „землі іншого призначення”.

Характерною ознакою правового режиму земель несільськогосподарського призначення є та обставина, що вони виступають просторово-операційним базисом для розміщення об’єктів і споруд різного господарського призначення і не є засобом виробництва у сільському господарстві. Це зумовлює необхідність раціонального використання даних земель, тобто максимальної економії земельних площ під час відведення зазначених земель під відповідні несільськогосподарські об’єкти.

Крім того, особливості правового режиму зазначених земель породжуються шкідливим характером виробничої діяльності розташованих на них підприємств, що у багатьох випадках вимагає створення спеціальних захисних зон, що являють собою просторові розриви, найчастіше зайняті багаторічними насадженнями, у межах яких встановлюється особливий режим використання земель.

Правовий режим цієї категорії земель регулюється загальними і спеціальними нормами. До загальних належать норми законів „Про транспорт”, „Про електроенергетику”, „Про охорону навколишнього природного середовища” та інших нормативних актів загального характеру. Вони регламентують загальні вимоги до використання цих земель, відносини, пов’язані із забезпеченням їх охорони тощо. Спеціальними нормативними актами є ЗК України та інші акти земельного законодавства, які регулюють умови і порядок надання земель несільськогосподарського призначення у власність і користування, умови їх вилучення і викупу, права і обов’язки власників землі і землекористувачів.

Промисловими підприємствами, розташованими на землях несільськогосподарського призначення, є підприємства, обов’язковим елементом функціонування яких є виробництво певної продукції, переробка сировини, розробка надр. Залежно від основної діяльності промислові підприємства поділяють на виробляючі, обробні, добувні тощо. Кожне з них має свій правовий статус. Зокрема, землі виробляючої і обробної промисловості призначено для розміщення і експлуатації основних підсобних приміщень – заводів, фабрик інженерних мереж.

Землекористування гірничодобувних підприємств тісно пов’язане з використанням надр землі. Добувна промисловість являє собою сукупність промислових підприємств, що займаються гірничими розробками і гірничим промислом, тобто розробкою і добуванням корисних копалин.

Відповідно до Кодексу України про надра, надра є виключною власністю народу України і надаються лише у користування, у тому числі в оренду. Це не означає, що земельні ділянки, у межах яких знаходяться корисні копалини, не можуть перебувати у приватній власності. Однак самі надра, включаючи корисні копалини, що виходять на поверхню землі, є об’єктами права власності українського народу, який здійснює це право через Верховну Раду України, Верховну Раду АРК, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Використовувані і не використовувані ділянки надр складають державний фонд надр. Управління цим фондом, його використання і охорону здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінпраці, Мінприроди та інші державні органи.

Суб’єктами права користування надрами можуть бути підприємства, установи, організації, а також іноземні юридичні та фізичні особи. Відповідно до ст. 15 Кодексу про надра вони надаються у постійне або тимчасове користування (воно може бути короткостроковим – до 5 років і довгостроковим – до 20 років). Перебіг строку починається з дня одержання ліцензії, якщо рішенням про надання надр у користування не передбачене інше.

Умови користування земельними ділянками, наданими для гірничих розробок, права та обов’язки землекористувачів встановлені нормами ст.ст. 66, 90, 91, 95, 96 ЗК України, главою 3 Кодексу України про надра, Законом України „Про видобування і переробку уранових руд” від 19.11.1997 р., Положенням про порядок надання гірничих відводів.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про транспорт” до земель транспорту належать землі, надані підприємствам і організаціям транспорту – залізничного, водного (морського, річкового), автомобільного, авіаційного, міського електротранспорту, а також трубопровідного, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, удосконалення і розвитку відповідних об’єктів.

Землями залізничного транспорту є землі, надані його підприємствам і організаціям. До їх складу входять землі, що є смугою відведення залізниць, до яких належать землі, надані під залізничне полотно, залізничні станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного. Локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства та інші об’єкти, які створюються для обслуговування залізничного транспорту.

Правовий режим земель залізничного транспорту регулюється ЗК України, Законами України „Про транспорт”, „Про залізничний транспорт”, Статутом залізниць України, затвердженим Постановою Кабміну від 06.04.1998 р. №457, Правилами технічної експлуатації залізниць України, затверджені наказом Мінтрансу від 20.12.1996 р. №411, а також Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженої наказом Міністерства шляхів СРСР від 30.01.1963 р.

Землі водного транспорту залежно від їх виду поділяються на землі морського і річкового транспорту. До земель морського транспорту належать землі, надані під морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуваннями; гідротехнічні споруди і засоби навігаційної обстановки; судноремонтні заводи, майстерні, бази, радіоцентри; службові та культурно-побутові будівлі та інші споруди, призначені для обслуговування морського транспорту.

Правовий режим використання цих земель визначається ЗК України, Законом України „Про транспорт”, Кодексом торговельного мореплавства України, ВК України, а також Правилами охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затвердженими постановою КМУ від 29.02.1996 р. №269.

Земельні ділянки для зазначених цілей надаються у власність, постійне користування та в оренду морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та іншим підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту і виступають суб’єктами права на землю.

Землі річкового транспорту – це землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, призначеними для обслуговування річкового транспорту; пасажирські вокзали, павільйони і причали; судноплавні канали; берегоукріплювальні споруди і насадження; вузли зв’язку, радіоцентри та радіостанції.

Правовий режим земель річкового транспорту визначається ЗК України, ВК України, Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, постановою КМУ від 18.12.1998 р. №2024 „Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів”.

Землі автомобільного транспорту поділяються на землі власне автомобільного транспорту і землі дорожнього господарства.

До перших належать землі, надані під споруди та устаткування енергетичного, гаражного і паливо-мастильного господарств, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, авторемонтні заводи, бази та інші об’єкти, які забезпечують роботу автомобільного транспорту. Землями дорожнього транспорту є землі, надані під проїздну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, мости, тунелі, транспортні розв’язки, водопропускні споруди, підпірні стінки. До складу цих земель входять також землі, які знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг (паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, майданчики для стоянки автотранспорту і відпочинку).

До земель авіаційного транспорту належать землі, надані під аеропорти, аеродроми, вертольоті станції, ремонтні заводи цивільної авіації та ін. Для забезпечення безпеки польотів повітряних суден на цих землях встановлюються спеціальні охоронні зони, що включають при аеродромні території та смуги повітряних підходів. Правовий режим цих земель визначається ЗК України, Повітряним кодексом, Законом України „Про транспорт”.

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями та станціями фунікулерів, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо. Правовий режим цих земель визначається ЗК України, Законами України „Про транспорт”, ”Про дорожній рух”, а також Правилами експлуатації трамвая і тролейбуса, затвердженими наказом Держкомжилгоспу від 10.12.1996 р. №103.

Землями трубопровідного транспорту відповідно до ст. 11 Закону України від 15.05.1996 р. ”Про трубопровідний транспорт” є земельні ділянки, на яких побудовані наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Їх правовий режим визначається ЗК України, ЛК та ВК України, Законами України „Про транспорт” і „Про трубопровідний транспорт” та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Щодо земель енергетичної системи, то вся енергетична система держави є сукупністю електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об’єктів електроенергетики, об’єднаних загальним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної та теплової енергії за централізованого управління цим режимом. Електричними мережами є трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні та підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать. До теплових мереж належить комплекс трубопроводів, насосних станцій та інших споруд, які забезпечують передачу гарячої води і пари від електростанцій та котелень до споживача.

До земель енергетичної системи належать землі, надані підприємствам, установам, організаціям енергетики і громадянам відповідно до земельного законодавства для будівництва та експлуатації енергогенеруючих об’єктів (атомних, теплових, гідроелектростанцій), а також підземних кабельних повітряних, підводних ліній електропередачі.

Суб’єктами права на землю є підприємства, установи, організації та громадяни, які здійснюють будівництво та експлуатацію електричних і теплових мереж. Земельні ділянки надаються у власність, постійне користування і в оренду.

Правовий режим земель енергетики визначається ЗК України, законом України від 16.10.1997 р. „Про електроенергетику”, а також Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою КМУ від 14.03.1997 р. №209.

До земель зв’язку належать землі, які надаються підприємствам, установам, організаціям зв’язку та громадянам відповідно до земельного законодавства для будівництва і експлуатації підземних кабельних, повітряних ліній зв’язку та проводового мовлення, під надземні, підземні підсилювачі та регенераційні пункти та ін.

Володільцям засобів, споруд і мереж зв’язку земельні ділянки надаються у власність, постійне користування (у період експлуатації) чи на умовах оренди (у період будівництва). Уздовж повітряних, підземних, підводних ліній електрозв’язку встановлюються охороні зони. Правовий режим земель зв’язку визначається ЗК України, Законом України від 16.05.1995 р. „Про зв’язок”, а також Правилами охорони ліній зв’язку, затвердженими постановою КМУ 29.01.1996 р. №135, і Правилами користування телеграфним зв’язком, затвердженими постановою КМУ від 04.03.1997 р. №208.

Землями оборони відповідно до ч. 1 ст. 77 ЗК України визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань. Зазначені землі надаються у постійне користування відповідним суб’єктам. Ними є установи, організації та військово-навчальні заклади МО, МВС, Служби безпеки, Управління державної охорони та інших міністерств і відомств.

Правовий режим земель прикордонних військ, наданих для потреб оборони, має деякі особливості. Діяльність по охороні державного кордону здійснюється у межах особливих територій – прикордонних смуг і контрольованих прикордонних районів, розміри і режим яких встановлюється відповідно до вимог Закону України від 04.11.1991 р. „Про державний кордон України” і Постанови КМУ від 27.07.1998 р. №1147 „Про прикордонний режим”.

Дата добавления: 2015-11-14