Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

7 страница

1 страница | 2 страница | 3 страница | 4 страница | 5 страница | 9 страница | 10 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

Маржиналізм виражає охоронну щодо буржуазного суспіль­ства позицію, втілену в небажанні обговорювати соці­альні аспекти капіталістичної економіки. Теорія маржиналізму є економічним аналізом переважно з точки зору психології залученого у господарські відносини окремого індивіда. Він керується в основному власни­ми оцінками граничних вигід і граничних витрат (збит­ків) від участі чи неучасті в економічному процесі. На основі таких оцінок пояснюються витрати виробництва, попит і пропозиція, ціни тощо.

Для течії маржиналізму характерна нова методологія, яка відмінна від марксистської і основні риси якої можна визначити:

ü психологізація економічного аналізу – це участь індивіда у економічних процесах обумовлюється психологічними об’єктивними чинниками і оцінками;

ü суб’єктивно-ідеалістичний підхід – це погляд на систему вільного підприємництва очами ізольованого господарчого суб’єкта;

ü принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб’єктивних уявлень;

ü позаісторичний підхід – предмет дослідження однаковий і вічний для будь-яких суспільств це раціональний розподіл обмежених ресурсів;

ü домінування обміну та споживання над виробництвом – користь благ може оцінити лише споживач;

ü принцип рідкості – це обмеженість пропозиції того чи іншого блага, внаслідок чого ціна потрапляє у повну залежність від попиту, який пов’язаний з суб’єктивними оцінками;

ü оперування граничними величинами – граничною корисністю і граничною продуктивністю;

ü ідеологічна нейтральність економічного аналізу – це спроба побудови теорії чистої економіки без урахування політичних чинників.

Поява маржиналізму порівнювалась з революцією в економічних поглядах і була названа – “маржинальна революція” - різкий перехід від дослідження переважно політико-економічних питань (політекономія) до дослідження переважно господарських проблем із застосуванням граничного аналізу (економікс). Вона склад. з декількох етапів: 70-ті роки ХІХ ст. – виникла математична школа економічної науки.

Тюнен відкрив закон граничної корисності: “найбільш чистий доход може бути отриманий, якщо сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде дорівнювати граничній цінності продукту”.

Гессен сформулював два маржинальні закони: 1) “Із збільшенням кількості даного блага гранична корисність того блага зменшується”. 2) “Рівновага споживача досягається при рівності граничної корисності всіх благ, які споживаються”.

Курно одним з перших спробував застосувати математику в економіці, його називають “дідусем економетрики”. Він ввів поняття “еластичності”, і вперше показав попит як падаючу функцію ціни.

120. Австрійська школа (теорії “граничної корисності”)

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалася у 70-ті роки ХІХ ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк.

Її теоретичними принципами були об’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях “Основи політичної економії” та “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” розвинув ідею попередників маржиналізму про “граничну корисність” у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.

Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія “граничної корисності”. Прийняті в політекономії категорії “товар” і “вартість” були замінені поняттями “благо” і “цінність”. К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільне необхідної праці, а праця – її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб’єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. За Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв’язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Теорія Менгера виходить з того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції.

Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визнаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Менгер абстрагувався від того факту, що суб’єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність блага за Менгером визначається розмірами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) корисність за даних обставин. Менгер наголошував на важливості елементу часу.

Другий авторитетний представник австрійської школи Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях “Походження й основні закони господарської цінності”, “Природна цінність”, “Закон влади”, використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю граничного споживчого блага. Вартість товару він виводив з його із його корисності, вказуючи, що корисність товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності потреб і можливості товару ці потреби задовольнити.

Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Баверк у працях “Основи теорії цінності господарських благ”, “Капітал і прибуток” доповнив теорію граничної корисності суб’єктивістською концепцією процента. Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розділяв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну).

Отже, новим елементом, який австрійська школа внесла в теорію корисності було те, що за основу цінності товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що задовольняє мінімальну потребу людини.

 

121. Лозаннська школа (“теорія загальної рівноваги”)

Проблема рівноваги – не лише теоретична проблема. Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважається Леон Вальрас - великий французький економіст-математик, основоположник Лозаннської школи. Хоч його і називають інколи “чистим теоретиком”, Вальрас не обмежився теоретичними дослідженнями, а застосував свої розробки на практиці. В центрі уваги Вальраса знаходилася загальнотеоретична проблема – проблема загальної економічної рівноваги. Її основний зміст можна звести до відповідей на три питання:

ü Чи досягається рівновага насправді?

ü Чи є ця рівновага (якщо вона досягається) стійкою?

ü Які умови стійкості рівноваги?

У своїх дослідженнях, Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуто за допомогою математичного апарату. Рівновагу Вальрас характеризував як “стан, за якого ефективний попит і пропозиція виробничих послуг є рівними, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя – до рівноваги виробництва”. Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаємозв’язаних систем рівнянь. Побудувавши досить складну систему взаємозв’язаних рівнянь, він доводить, що система рівноваги може бути досягнута як якийсь “ідеал”, до якого прагне конкурентний ринок.

Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий спосіб. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів і з певним бажанням реалізувати їх за різними цінами. Якщо всі товари пощастило реалізувати за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це і є загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії.

Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:

По-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни;

По-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін;

По-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

В основу теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом) покладені наступні принципи:

ü Всяке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;

ü Існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, який забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;

ü Вихідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здійснюється на основі взаємовигідності та еквівалентності.

Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута лише через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі є ціна. На теорію загальної економічної рівноваги опираються вчення про динаміку економічного росту, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків. Створена Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображує взаємозв’язок ринків готової продукції з ринками факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання з досконалою конкуренцією, яка призводить до загальної рівноваги ринків.

Внесок Вальраса в економічну науку великий. Йому ми завдячуємо концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, який вперше в історії економіки охопив логіку взаємозв’язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників.

122. Англо-американська школа (теорії “часткової рівноваги”)

Англо-американська (Кембриджська) школа отримала свою назву тому, що вона поєднала близьких за поглядами англійських економістів У. Джевонса, А. Маршалла з їх послідовниками – Е. Еджуорта, А. Пігу та американського економіста Дж. Б. Кларка.

Представники названої школи традиційно займалися аналізом попиту і пропозиції в межах так званої “часткової економічної рівноваги” на відміну від прибічників теорії “загальної рівноваги”. В основі досліджень представників Кембриджської школи лежав “маржиналізм” з його принципом “граничної корисності” і математичні методи.

Однією з провідних ідей дослідження економічних процесів лежав принцип “взаємодіяння”. Принциповою особливістю методології Маршалла можна вважати також “еволюціонізм”, тобто розгляд соціально-економічних процесів в еволюційній формі. Особливий наголос було зроблено на виявленні кількісних взаємозалежностей між окремими елементами. До особливостей школи також слід віднести широке використання економічних моделей, графіків, схем як інструменту теоретичного аналізу.

На відміну від класиків, які головну увагу приділяли “теорії вартості”, “неокласики” зосередили увагу на законах ціноутворення, взаємозалежності попиту і пропозиції.

В історії економічної думки У. Джевонс по праву займає місце одного з трьох “батьків-засновників” маржиналізму як методологічної основи усього подальшого розвитку економічної думки. Його головні твори: “Теорія політичної економії” та “Принципи науки”. Величезним був внесок у. Джевонса в “теорію обміну” і “теорію капіталу”. Джевонс глибоко дослідив проблему індексів і вперше побудував індекс цін, зважений за показниками базового року. Вчений сформулював закон “спадаючої граничної корисності” та “рівняння обміну”. Логіка Джевонса така: витрати виробництва визначають пропозицію, вона визначає “останній ступінь корисності”, а він, своєю чергою, визначає “цінність”.

А. Маршалл увійшов в історію економічної науки як визнаний глава так званої Кембриджської школи і засновник напряму в економічній теорії під назвою “неокласицизм”. Серед важливих творів Маршалла “Економіка промисловості”, “Принципи економікс”, “Промисловість і торгівля”.

Маршалл намагався створити універсальну економічну концепцію, поєднати теорію “трудової вартості” з теорією “граничної корисності”. Економічну діяльність людей він досліджує з позицій “чистої” економічної теорії та ідеальної моделі господарювання. Центральне місце в дослідженнях Маршалла займає проблема “вільного ціноутворення на ринках”, що характеризується на ринках як єдиний механізм “рівновагової економіки”. Незаперечним внеском Маршалла в економічну теорію слід вважати введення ним у оборот поняття “еластичності попиту”, під чим він розумів залежність попиту від зміни ціни. Маршалл систематизував усі розробки попередників, “теорію вартості” трансформував в “теорію ціни”, оригінально виклав “теорію факторів виробництва” і теорію “граничної корисності”.

А. Пігу – це видатний і оригінальний економіст, з ім’ям якого пов’язують створення теорій “загального добробуту” та “економічного оптимуму”, які увійшли до скарбниці економічних знань. Головний твір Пігу – “Економічна теорія добробуту” присвячено концепції добробуту суспільства. Неабияку увагу Пігу приділив проблемі зайнятості населення, яку він пов’язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю.

Дж. Б. Кларк увійшов в історію економічної науки як засновник американської гілки “неокласицизму”. Головні його праці “Філософія багатства”, “Розподіл багатства”, “Проблеми монополій”, “Суть економічної теорії”. Кларк вводить такі поняття як статика та динаміка. Під статикою розуміли певні умови, необхідні і достатні для встановлення ринкової рівноваги. Це такі умови: - відсутність механічного прогресу; - відсутність всіляких приміщень праці і капіталу між сферами виробництва; - панування вільної конкуренції. Якщо не виконується хоча б одна умова, то рівновага порушується і на зміну приходить динаміка. Динаміка була представлена повільним без кризовим переходом від одного стану рівноваги до іншого. Вважалося, що існує лише два фактори виробництва: праця і капітал. А земля, це один із специфічних різновидів капіталу.

123. Шведська (Стокгольмська) школа

Значний внесок у розвиток економічної науки зробили шведські вчені, представники стокгольмської школи. Її засновником був Кнут Вікссель, праці якого заклали основи багатьох нових напрямів у західній економічній думці, зокрема вчення про “недосконалу конкуренцію”, теорії кредитно-грошового регулювання циклу, теорії цін та ін.

Найбільш відомі праці Віксселя “Цінність, капітал і рента” та “Проценти на капітал і ціна товарів”. За своїми поглядами Вікссель найближче стояв до австрійської школи. На його думку головним фактором, що визначає вартість є гранична корисність. За умов досконалої конкуренції і ринкової рівноваги ціни товарів мають бути пропорційними граничним корисностям цих товарів. Головна проблема, на якій зосереджував свою увагу Вікссель – це проблема динаміки цін.

У теорії Віксселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення якогось процесу). Причини кумулятивної зміни цін полягає у русі позичкового процента, у незбігові “грошової” і “природної” процентних ставок. “Грошова ставка” відповідає ставці на ринку позичкового капіталу, “природна” – відбиває дохідність капіталу,котрий реально функціонує. Рівновага досягається лише у разі рівності “грошової” і “природної” ставок.

Аналіз кумулятивних процесів та проблем порушення рівноваги капіталу призвели Віксселя до створення теорії економічного циклу. Механізм циклічного розвитку він пов’язував із процесом нагромадження капіталу. Процес нагромадження капіталу розглядався як нагромадження все більшої кількості інвестиційних благ певного виду внаслідок відмови від поточного споживання факторів виробництва. В періоди піднесення нагромадження капіталу підтримується низьким рівнем процентних ставок. Водночас відбувається поступове поглинання реальних заощаджень поточним споживанням. Цей процес в економічній літературі дістав назву “ефект Віксселя”. Можливість виходу із депресії Вікссель бачив у споживанні нагромадженого капіталу.

Погляди Віксселя справили значний вплив на його наукових однодумців зі стокгольмської школи. До цієї плеяди вчених належали Г. Мюрдаль, Б. Олін, Е. Ландаль, Е. Лундберг та ін.

Основне коло питань, що досліджувалося представниками цієї школи визначила “Велика депресія” та її наслідки. Проте на відміну від інших напрямів економічного аналізу стокгольмська школа не запропонувала єдиної аналітичної моделі. Вона узагальнила рід ідей та позицій інших течій, які мали спільні риси.

 

124. Кейнсіанська традиція в економічній науці. Суть “кейнсіанської революції”

У 1929-1933 рр. вибухнула світова економічна криза, яка охопила США, Німеччину, Францію. Криза економіки породила і кризу неокласичної теорії.

Нову теорію створив англійський економіст Джон Кейнс. Він написав головну працю “Загальна теорія зайнятості проценту та грошей”. Він заявив про нездатність ринкової економіки самостійно справитись з кризами і безробіттям, тобто необхідне втручання держави. Але це втручання повинно відбуватись тільки для досягнення трьох цілей:

- досягнення стабільності;

- досягнення повної зайнятості всіх економічних ресурсів;

- забезпечення економічного зростання.

Він ввів принципово нову методологію: переніс область досліджень економічних процесів і явищ на макрорівень. Поклав початок новій науці – “макроекономіка”.

На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат. Інвестування, за Кейнсом, значить придбати якесь благо заради прибутку, який чекають від нього в майбутньому. Держава повинна регулювати ціну грошей (ставку процента). Здійснює вона це за допомогою 3-х інструментів грошово-кредитної політики: облікова ставка, резервна норма, операції на вторинному ринку державних зобов’язань (купівля-продаж облігацій, державні позики).

У центрі уваги Джона Мейкарда Кейнса – проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, який визначається величиною національного доходу, що розпадається на споживання та заощадження. Споживна частина, яка і визначає ефективність попиту, має традиційно відставати від тієї, що зберігається через властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їх дохід. Звідси – постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Кейнс вважав, що якби вдалось спонукати отримувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати у виробництво проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це було складно, через зниження граничної ефективності капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими, а також через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій формі за мотивами ризику. Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкоджало перетворенню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефективності гострішою.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці.

Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

125. Кейнсіанство, неокейнсіанство, посткейнсіанство

Кейнсіанство – одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка отримала свою назву від автора її основних концепцій Кейнса. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку є настільки великим, що це вчення розглядають як кейнсіанську революцію в економіці.

Кейнсіанство стало реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої кризи і до яких належав Кейнс, як учень Маршалла і Кембріджської школи.

Кейнсіанство – метод стабілізації економіки за допомогою посилення державного фінансово-кредитного регулювання, в т.ч. фіскальної політики.

На перше місце Кейнс висунув проблему ефективного попиту. Виникнення криз та безробіття він пояснював недостатнім сукупним попитом. Згідно його теорії: кількість вироблених товарів та послуг і рівень зайнятості знаходяться прямо в залежності від рівня загальних або сукупних витрат.

Розв’язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державного економічного життя, і зокрема, процесу капіталовкладень. Головним об’єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидією перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей, що повинно було стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Але цього виявилось занадто і тому вирішальне значення Кейнс надає бюджетній політиці.

Державі рекомендувалось здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того змінюючи податкові пільги держава може впливати на розмір і попит капіталовкладень, на рівень цін. Також серед рекомендацій з керування попитом було відновлення від безумовного додержання принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності, так як заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.

Неокейнсіанство – вчення економістів, які значною мірою доповнили та інтерп­ретували ідеї Кейнса, лишаючись в руслі його основоположної док­трини. Він виник як наслідок трактування теорії Кейнса його послідовниками – відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном.

Посткейнсіанство – вчення економістів, що продовжува­ли “кейнсіанську традицію”, але багато в чому заперечували його основоположні принципи. До посткейнсіаців належать Р. Клауер, А. Лейонхувуд, Р. Берроу, Дж. Робінсон, Г. Шен та інші.

Розвиток ідей Кейнса у вигляді “кейнсіанства”, “неокейнсіанства” та “посткейнсіанства” був пов’язаний цілком і повністю з кар­динальними змінами, які відбувалися в світі напередодні і після другої світової війни: зміна політичної карти світу, протистояння двох принципово різних соціально-економічних систем, війни, ре­волюції та колоніальні перевороти, світові, регіональні, національні та галузеві кризи, страйки і заколоти та безліч інших подій. Кейнс як справжній вчений, прискіпливий і допитливий, надзвичайно су­воро ставився до своєї власної творчості.

126. “Класична традиція”: неокласицизм, неокласичний синтез (від “недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон до “неокласичного синтезу” П. Самуельсона)

Можна штучно відокремити дві великі течії – “кейнсіанську традицію” та історично першу “класичну традицію”.

Основоположний вихідний принцип “класицизму” (класичної традиції) – принцип “лібералізму” – “вільне ціноутворення на вільних ринках” врівноважує попит і пропозицію, а ринковий спосіб розподілу доходів зумовлює прийняття економічними суб’єктами оптимальних господарських рішень. Цьому основоположному принципу у 30-ті роки було завдано відчутного удару “кейнсіанством”, з його головним постулатом про необхідність державного втручання і регулювання. Але зі зміною соціально-економічної ситуації та новими умовами змін зазнавала і “класична традиція”.

Консервативна (ортодоксальна) течія “неокласицизму” в основу покладає саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку.

Неолібералізм – течія в “неокласицизмі”, яка вже визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку.

Засадничі методологічні позиції у Джоан Робінсон все ж з арсеналу “неокласиків” - граничні доходи, еластичність попиту і пропозиції, принципи ринкової поведінки фірм тощо. Її головна праця “Економічна теорія недосконалої конкуренції” - конкуренція за умов монополії зберігається, але видозмінюється. Вона розглядає ситуації “чистої монополії” (наявність одного продавця певної продукції на багато покупців), “монопсонії” (протилежність монополії), “олігополії” (на ринку діє кілька товаровиробників, які можуть контролювати ринок), що призводить до різних форм монополізації ринків. Вона досить докладно проаналізувала механізми і форми “недосконалої конкуренції”, а зокрема: лідерство в цінах, угоди виробників і постачальників сировини, практику цінової дискримінації за допомогою поділу ринку збуту, практику зняття вершків. Цінова конкуренція за умов “недосконалої конкуренції” не припиняється: товари модифікуються, запроваджуються нові форми торгівлі, поліпшується реклама, обслуговування, форми надання кредиту.

Теоретична система, яка склалася на основі поєднання “кейнсіанства та неокласицизму”, отримала назву “ неокласичного синтезу” - це поєднання в одній теорії кейнсіанської ідеї регулювання економіки через державний вплив /“ефективний попит”/ з неокласичною концепцією, згідно із якою темпи зростання визначаються факторами самого конкурентного механізму. Довершеного вигляду теорія “неокласичного синтезу” набула в працях першого американського лауреата нобелівської премії – П. Самуельсона, якого вважають одним з найвпливовіших економістів-теоретиків другої половини ХХ ст. Завданнями економічної теорії він вбачає в тому, щоб спочатку кейнсіанськими заходами домогтися “оптимальної” зайнятості всіх ресурсів, а потім з істотного скорочення втручання держави шляхом “вільного ринкового руху” цін та доходів домогтися оптимального використання цих ресурсів.

“Неокласичний синтез” виявляється логічно суперечливою системою, що складається з двох несумісних концепцій. Якщо в неокласичній частині “синтезу” відтворюються всі всі основні постулати “класичної традиції”, то у “кейнсіанській його частині” - кожний з них спростовується.

127. Лібералізм, неолібералізм: центр (Чиказька школа), “праве крило” (Мізес, Хайек), “ліве крило” (Фрайбурзька школа)

Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечити умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років ХХ ст. Причиною його краху стала економічна криза 29-33 рр. Неолібералізм базувався на основних рисах класичного лібералізму, а саме:


Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 89 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
6 страница| 8 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.016 сек.)