Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін.

Психологія поділяється на такі галузі як: загальна психологія, психологія особистості, вікова психологія, психологія творчості, диференціальна психологія, історія психології, історична психологія, етнопсихологія, психологія культури, соціальна психологія, психологія праці, економічна, політична, юридична, педагогічна, медична психології та інші.

Сама назва науки «Психологія» походить від старогрецьких слів: псюхе – душа, психіка, логос – слово, вчення. Іншими словами, «Психологія» – одна з наук про людину, її життя та діяльність.

Загальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Саме загальна психологія розкриває загальні закономірності психіки людини, досліджуючи її в процесі розвитку психіки спочатку у тварин, потім і в історичному розвитку в людини, у проявах різного виду діяльності.

Загальна психологія вивчає структуру психічної діяльності людини й основні закономірності перебігу психічних процесів (відчуття і сприймання, пам'яті, уваги, мислення та інтелекту, емоцій та вольової діяльності, свідомості, самосвідомості, підсвідомих та несвідомих процесів).

Одним із основних завдань загальної пси­хології є вивчення особистості, її структури та основних проявів. Загальна психологія всі психічні процеси розглядає через при­зму особистості. Психологія також ставить перед собою завдання розкрити закони виникнення, розвитку, перебігу психічної діяльності, дослідити її структуру, основні форми прояву, з’ясувати життєве значення психіки.

Неодмінною умовою сучасних знань про людину є посту­лат про єдність тіла і психіки. Сучасна психологія обов'язково враховує вплив стану тіла на психіку і дію психіки на соматич­ний стан.

Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання.

По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших. Людям властиві якості, що сприяють або заважають у певних життєвих ситуаціях. Імпульсивність, низький рівень самоконтролю можуть ускладнювати стосунки з оточуючими, ставати причиною стресів і хвороб.

Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття і допомогу.

По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може самореалізуватися в суспільстві. Знання психології створює базу для самовиховання та впливу на інших людей.

По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.

Основним предметом психології є перебіг психічних явищ: процесів, станів, властивостей. Предмет – це чітко визначений зміст, якість та закономірність, в яких реальність (дійсність) постає перед дослідником (тобто те, що досліджується).

Друга половина ХХ ст. характеризується значними успіхами в цілісному (халистичному) вивченні і розумінні людини, коли тілесні, соматичні стани і процеси розглядаються в тісній єдності і взаємозумовленості з душевними психічними станами і процесами. Серед наук, які розвивають такі сучасні підходи до пізнання людської особистості, виділяється медична психологія.

Медична психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні аспекти діяльності медичного персоналу і поведінки хворого на різних етапах перебігу патологічного процесу, психологічні фактори етіології та патогенезу хвороби.

Предметом медичної психології є:

а) вивчення особливостей виникнення і розвитку порушень психічної діяльності людини та ролі зовнішніх і внутрішніх факторів в патогенезі та лікуванні цих порушень;

б) дослідження патологічних психічних станів і процесів в їх соматичних проявах;

в) психологічні прояви і наслідки патологічних соматичних процесів і явищ;

г) забез­печення оптимальної системи психологічних цілющих впливів, у тому числі всіх обставин, що сприяють обслуговуванню хворого, які правомірно об'єднують у систему "медик-пацієнт".

Таким чином, медична психологія сприяє не тільки покра­щанню необхідних контактів із хворими, швидшому і найбільш повному одужанню, але й попередженню хвороб, охороні здоро­в'я, вихованню гармонійності особистості.

Медична психологія ставить перед собою наступні цілі:

- вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку та поведінку людини;

- вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток захворювань, їх профілактику і лікування;

- вивчення різних проявів психіки в їх динаміці;

- вивчення порушень розвитку психіки;

- вивчення впливу відносин хворої людини з медичним персоналом і навколишнім мікросередовищем на процес видужання;

- створення і вивчення психологічних методів впливу на психіку людини з лікувальною і профілактичною метою.

Коло перерахованих цілей медичної психології, що виступають в якості її теоретичних проблем, доповнюються завданнями розробок принципів і методів психологічного дослідження в медицині, а також питаннями створення та вивчення психологічних методів впливу на психіку людини в лікувальних та профілактичних цілях.

Сьогодні велика потреба у вивченні медичної психології лікарями, майбутніми лікарями. Обгрунтовуючи необхідність психологічної підготовки медичних працівників, І.П.Павлов вказував: “Благодаря психологии я могу себе представить сложность данного субьективного состояния, посмотреть, войти в субьективное состояние другого, «вчуствоваться», «вмыслиться»”. Хвороба завжди індивідуальна, вона вражає конкретну людину і для того, щоб знайти засоби для її зцілення лікар має уявити собі не тільки зовнішню, але й внутрішню картину хвороби, бачити можливі психологічні передумови і наслідки патологічних процесів, розуміти змінену хворобою особистість пацієнта.

Як зазначав Леонт’єв “Аналіз скарг і збір анамнезу, соматичне психіатричне обслідування, всі види експертиз, призначення і здійснення диференційної терапії, вирішення питань тих, хто виліковується – все це вимагає глибокого проникнення в особистість хворого”.

Про значення психології для медицини, зокрема для вивчення діяльності головного мозку при різних захворюваннях писали І.Сєчєнов і І.Павлов. Є.Шорохова підкреслювала, що як медицина має потребу в даних психології, так і теорія психології збагачується медичною практикою. Медицині і психології властиві спільні методологічні принципи. Властиві і спільні проблеми, які виходять за межі суто медичної проблематики.

Одним із основних методів психологічного дослідження є спостереження, яке полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою вивчення їхніх специфічних проявів у конкретних умовах.

Включеним спостереженням називається такий його вид, при якому дослідник, безпосередньо включений, залучений у досліджуваний процес, контактує, діє разом з учасниками дослідження. В одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виділяють серед інших членів групи, в інших ситуаціях - спостерігач бере участь в досліджуваній діяльності, але при цьому не приховує своїх дослідницьких цілей.

Польовим називається спостереження, якщо воно відбувається в природних для досліджуваного явищах умовах. Іноді необхідною є лабораторна форма спостереження, яка створює можливість направленої організації умов, характеру та специфічних особливостей розгортання досліджуваного явища. Систематичні спостереження проводять регулярно та протягом визначеного проміжку часу. Несистематичне спостереження використовується часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з явищами, що попередньо не очікувалися і не включалися в програму спостереження.

Позитивна якість методу спостереження полягає у тому, що він дає можливість вивчати психічні процеси та явища в природних для них умовах.

У психології експеримент - один із основних, поряд зі спостереженням, методів наукового пізнання. Експеримент відрізняється від спостереження можливістю активного втручання в ситуацію дослідника, який здійснює планомірні маніпуляції однією або декількома факторами та реєструє зміни, що відбуваються з досліджуваним явищем.

Лабораторний експеримент відбувається в штучних (лабораторних) для досліджуваного явища умовах, коли експериментатор спеціально організовує ситуацію для з'ясування явища або окремих його характеристик, ініціює очікуваний процес і моделює штучно всі необхідні для цього умови.

Природний експеримент проводиться не в лабораторії, а в звичайних життєвих умовах; при цьому експериментальному впливу піддаються умови, в яких протікає діяльність, що вивчається, сама ж діяльність піддослідного спостерігається в її природному виявленні.

Дослідження проводиться згідно з підібраними умовами і без втручань експериментатора.

Бесіда в психології - метод одержання інформації на основі вербального (словесного) спілкування.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.

Анкетування - це метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет.

Соціометрія - соціально-психологічний метод, який використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв'язків у групі.

Референтометрія - метод спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу, тобто оцінок, відносин, думок щодо вказаної людини, події.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень.

Сучасна медична психологія в своєму арсеналі також має солідний методичний апарат, який дозволяє отримати надійні практичні рекомендації, що необхідні для ефективної діагностики і лікування різних захворювань, а також для етично і соціально впливу на мислення та поведінку людей з метою їх адаптації до змінних умов життя, нормалізації психологічного клімату в трудових і інших колективах, раціональної організації діяльності.

Підбір необхідних методик здійснюється в залежності від цілей психологічного дослідження, індивідуальних особливостей психічного, а також соматичного стану досліджуваного, його віку, професії, рівня освіти, часу і місця проведення дослідження.

Детальне вивчення поведінки окремої людини на протязі довгого часу називається історією хвороби, або вивченням анамнезу. Цей підхід часто використовують з метою діагностики та лікування людей, які мають психологічні проблеми. Метод вивчення історії хвороби як такої, як правило, застосовують в роботі з психічно хворими або проблемними пацієнтами, історія життя яких вивчається в процесі психотерапії або при постановці діагнозу.

Клінічне інтерв’ю – це метод отримання інформації про індивідуальні психологічні особливості особистості, психологічні феномени, психологічні симптоми і синдроми, внутрішню картину хвороби пацієнта і структуру проблеми клієнта, а також спосіб психологічного впливу на людину, який відбувається безпосередньо на основі особистого контакту психолога і клієнта. Суттєвим для інтерв’ю є виявлення прихованих мотивів поведінки людини і надання їй допомоги в усвідомленні справжніх внутрішніх основ для зміни психічного стану, а також психологічна підтримка клієнта.

Принципами клінічного інтерв’ю є:

1. однозначність, точність, доступність формулювань-запитань;

2. адекватність, послідовність;

3. гнучкість, безпристрасність опитування;

4. перевірка отримуваної інформації.

У процесі біологічної еволюції, що тривала понад мільярд років, відбувся перехід від нижчих до вищих форм життя на Землі: ви­никла і розвинулась нервова система, що стала органом психічної діяльності. Нервова система досягла найвищого ступеня розвитку в людини з її найскладнішою за будовою мозком.

Психіка – це високоорганізована, досконала система відображення суб’єктом об’єктивної дійсності; це функція головного мозку, його здатність відображати об’єктивну дійсність.

Психіка включає психічні явища, котрі присутні в житті людини. Ці явища відомі як:

1. Психічні процеси – різні форми та способи прояву психічної діяльності – пізнавальні – відчуття і сприймання, пам’ять, уявлення та мислення; вольові – мотиви, прагнення, бажання, прийняття рішень; емоційні – емоції та почуття.

2. Психічні стани, що є проявом психічних процесів – пізнавальних (сумнів), вольових (впевненість), емоційних (настрій, афекти).

3. Психічні властивості – якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), стійкі якості почуттів (темперамент).

Досить часто сукупність психічних явищ у їх взаємозв’язку називають психічним життям людини.

У кожному прояві психічного явища існує зв’язок людини із навколишнім світом. Завдяки своїм знанням, свідомості, розуму, почуттям, волі, здібностям, характеру людина пізнає світ, впливає і змінює його предмети і явища відповідно до своїх потреб.

Психіка властива і тваринам. Спостерігаючи за ними можна відмітити, що вони також так чи інакше орієнтуються в своєму середовищі, відчувають, сприймають навколишні предмети і явища, дещо запам’ятовують, дечого навчаються і завдяки цьому пристосовуються до свого середовища.

Приблизно п’ять тисячоліть тому і до початку нашої ери психіка розглядалась як душа. Десятки тисячоліть до н.е. – душа – це двійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, смерті, непритомності. В античну епоху ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям.

У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення про психіку як поведінку – сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники.

Пізніше психіка пов’язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця ХІХ ст.); наприкінці ХІХ ст. - із самосвідомістю; на початок ХХ ст. психіка пов’язується з особистістю.

Зародження і розвиток психіки пов’язуються з еволюційними процесам в природі на стадії виникнення живої матерії. Деякі дослідники вбачають коріння психіки в неживій матерії, інші пов’язують появу психіки з виникненням тварин.

Спираючись на наукові дані, можна стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем. Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання й життєздатність живих істот. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.

Виникнення первісної психіки пов’язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки – так званих тропізмів, або таксисів, найпростіших рослинних і тваринних організмів – до власне психічних, сигнальних форм регуляції тварин. Завдяки тропізмам організм реагує залежно від контакту з середовищем. Коли організм потрапляє у середовище з несприятливими фізичними параметрами, наприклад, дуже високою чи низькою температурою, то він, перегріваючись або переохолоджуючись, намагається відійти у безпечніше місце. Навпаки, потрапляючи в середовище з оптимальним температурним режимом, він залишається там.

Тропізм, таксис – це засоби рухового реагування найпростіших організмів на фактори, від яких залежить їхнє існування; елементарні безпосередні контактні рухові реакції найпростіших організмів.

У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка надає організмам значних переваг у виживанні та розвитку. Це чутливість – здатність реагувати на біотично значущі об’єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані – за допомогою сигналів про них.

Спочатку чутливість регулює найпростіші реакції, на основі яких поступово складаються складні ланцюги дій організму. Закріплюючись при переході від покоління до покоління у генетичному апараті тварин, тобто за законами еволюції (спадковості й мінливості), чутливість сприяє здійсненню інстинктивних форм їхньої поведінки. Фізіологічною основою інстинкту є безумовні рефлекси, які передаються спадково.

Інстинкти – це природжені види реагування на умови середовища. Характерною ознакою інстинкту є його причетність до конкретної ситуації, що приводить у рух весь ланцюг автоматизованих дій тварин.

Формується нервова сітка як об’єднання чутливих до сигнальних подразників клітин. Зароджується нервова система. В ній диференціюються аналізатори, органи почуттів, а серед них – рецептори, центральні нервові механізми переробки інформації та ефекторні механізми дії, що слугує основою сенсорної психіки, здатної до відображення окремих якостей.

Об’єктивна дійсність виступала для живих істот не тільки через окремі властивості, а й через різноманітні предмети. Тому поступово сформувався новий тип цілісного сигнального, психічного відображення предметів у сукупності їхніх якостей – перцептивна психіка як здатність тварин до сприймання, перцепції цілісних предметів і до предметного відображення дійсності.

Здатність до сприймання різноманітних предметів об’єктивної дійсності стимулювала формування ще складніших ланцюгів інстинктивної поведінки тварин як природжених безумовнорефлекторних актів. На базі інстинктів виникають нові форми поведінки, які значно підсилюють можливості адаптації тварин до середовища упродовж життя одного покоління. Одним із видів набутої окремою особиною популяції форми поведінки є навичка, що формується на основі умовного рефлексу.

Навичка – вид поведінки, що набувається твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді.

Розвиток нервової системи, виділення спинного й головного мозку, поглиблення спеціалізації аналізаторів та розширення міжаналізаторних зв’язків створюють мозкові механізми аналізу й синтезу складних предметних ситуацій, підводять тварин до нових можливостей психічної регуляції поведінки при взаємодії зі складним навколишнім середовищем.

Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, який дає змогу відображати не лише окремі якості об’єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають переважно у вигляді наочних образів. Практичний інтелект забезпечує відносно складні види поведінки вищих тварин, такі як маніпулювання предметами. Інтелектуальна психіка притаманна, наприклад, вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам та особливо мавпам.

Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезу пов’язаний із змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Розвиток центральної та периферійної нервової системи, характеризується складними міжаналізаторними зв’язками, що дає змогу здійснювати тонкий аналіз і синтез предметної ситуації, міжпредметних відношень та регулювати складні форми поведінки.

Виготовлення матеріальних знарядь дії на об’єкти середовища приводило до накопичення знань про властивості об’єктів, умінь застосовувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок. Велику роль при цьому відігравало формування різних форм спільної діяльності членів первісних угруповань прадавніх людей. Важливе значення в організації спільної діяльності мала мовленнєва діяльність, яка формувалася у процесі перетворення звукової сигналізації у стаді як засіб означення компонентів діяльності, передання досвіду від одного члена первісних угруповань до іншого, від одного покоління прадавніх людей до іншого.

Відбувається становлення нового типу психіки. Поняття “ інтелект ” (від лат. intellectus – розуміння, осягнення) приналежний кожній людині рівень здатності користуватися операціями мислення. Мислення людини базується на використанні збережених у пам’яті знань та засобів.

Історія вивчення зв’язку психіки й мозку пройшла довгий шлях, що привело до висновку про необхідність докорінного перегляду основних уявлень про природу й будову психічних функцій, а також уявлень про функціонування людського мозку. Складні форми психічної активності почали розглядатися не як успадковані разом з фізіологічними функціями організму, а як набуті в процесі життєдіяльності людини, її активної взаємодії з соціальним оточенням.

Істотний внесок зробили у науку в 2-й половині ХІХ ст. праці І.Сєченова, ідеї якого експериментально розробив і розвинув у ХХ ст. І. Павлов, який разом із своїми учнями створив учення про вищу нервову діяльність тварин і людини.

У своїй книзі "Рефлекси головного мозку" (1863) І. Сєченов висунув і обгрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідо­мої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлексами.

І. Павлов виходив з матеріалістичного положення І. Сєченова про єдність організму і середовища. Взаємовідношення організму із середовищем необхідні для задоволення його потреб, для його життя і розвитку. Нервова система відіграє провідну роль у за­безпеченні відношень організму до середовища. Остання бере участь в об'єднанні (інтеграції) роботи всіх частин організму і регулює його зв'язки із зовнішнім світом, його внутрішню життє­діяльність.

Чим досконаліша, централізованіша нервова система, тим більш провідна роль в її діяльності належить корі великих півкуль головного мозку тим вона більшою мірою є розподільником усієї діяльності організму. Діяльність її має умовно-рефлекторний характер. Кора головного мозку є системою, яка дуже подібна до саморегуляції. Вона – матеріальний субстрат психічної діяльності людини (і вищих тварин), її здатності пізнавати світ, набувати життєвого досвіду, її свідомості.

Мозок є матеріальною основою для виникнення і функціонування психіки, матеріальним містком, що поєднує її з об’єктивним світом. Мозок – лише умова виникнення і функціонування психіки, її розвитку, а також, як це не прикро, - її деградації, патології.

Психічна діяльність є вищим проявом психічної активності, визначається умовами життя людини. В її результатах відображається об’єктивний світ. Чим ширше коло відношень людини до зовнішнього світу, тим повніше і глибше вона цей світ відображає, тим багатший її внутрішній світ. Психічне відображення завжди виявляється назовні в рухах, діях, мовних актах людини, в результатах її практичної, наукової, художньої та іншої діяльності.

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів. Об’єднуючись у структури, вони забезпечують сприйняття і переробку інформації, прийняття рішень та їх виконання, орієнтацію організму в середовищі, його активну поведінку. Тому знання анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи людини необхідні для розуміння матеріальної основи психіки.

Нервова система має центральну та периферійну частини. Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку, розташованих відповідно у черепі та хребетному стовпі. Мозкові структури утворюються з нервових клітин – нейронів, пов’язаних між собою складною системою відростків, волокон. Місця контактів між нервовими волокнами та клітинами називаються синапсами.

Синапси мають велике значення, оскільки утворюють певний бар’єр на шляху збудження, забезпечуючи цим вибірковість напрямку проходження імпульсів. Частина нейронів проводить збудження від рецептора до центральної нервової системи, інша частина – від неї до ефекторів, переважна їх кількість забезпечує зв’язки між різними частинами центральної нервової системи.

Периферійна нервова система складається із спинномозкових та черепномозкових нервів.

Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному каналі. Його довжина у чоловіків у середньому – 45 см, а у жінок – 41-42 см. Він поєднує головний мозок та периферійну нервову систему, його волокна передають інформацію від головного мозку до тіла й назад. Спинний мозок здійснює лише дуже прості рефлекси.

Дата добавления: 2015-11-13