Розділ 3. Межі кримінальної відповідальності

Всі, без винятку, науковці, які займалися проблемою меж кримінальної відповідальності, обумовлювали її вирішення через об'єктивний чи суб'єктивний підходи. Існуючу багатогранність думок, ідей та теорій про правову природу меж кримінальної відповідальності можна згрупувати у чотири основні концепції.

У кримінально-правовій науці набула поширення концепція “межі кримінальної відповідальності - межі санкції (покарання)”. Прихильниками цієї концепції є Ю.В. Баулін, М.І. Загородніков, О.Є. Лейст, К.Ф. Тихонов, А.Ф.Черданцев. Однак ця концепція не є загальновизнаною, оскільки чинний КК України розрізняє окремо інститут кримінальної відповідальності та окремо інститут покарання. З позиції законодавця ці інститути не тотожні.

Враховуючи погляди учених - теоретиків концепції “межі кримінальної відповідальності - межі кримінально-правових відносин” (Бажанов М.І., Горбуза А.Д., Ігнатов А.І., Марцев А.І.), Я. Соловій констатує, що кримінально-правові відносини є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність [9, с.6].

Найбільш обґрунтованою є позиція послідовників концепції “межі кримінальної відповідальності - межі обов'язку”, які розглядають межі кримінальної відповідальності крізь призму обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, яких вимушено зазнає особа, визнана винною у вчиненні злочину (Брайнін Я.М., Воробєй П.А., Санталов А.І., Самощенко І.С., Коржанський М.Й., Матишевський П.С., Шаргородський М.Д.). Однак, на думку Я. Солов'я [10, с.6], зведення відповідальності тільки до обов'язку не відображає всієї специфіки меж кримінальної відповідальності, яка реалізується через кримінально-правові відносини.

Поза межами кримінально-правових відносин кримінальна відповідальність відокремлено існувати не може. Кримінальна відповідальність і кримінально-правові відносини взаємопов'язані.

Межі кримінальної відповідальності - це визначені кримінально-правовими нормами об'єктивні та суб'єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов'язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності у зв'язку із вимушеним зазнаванням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків вчиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави. Найбільш важливим критерієм правильного визначення об'єктивних меж кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі є принцип зворотної сили кримінального закону.

Межі кримінальної відповідальності дозволяють не обмежувати протидію злочинності примусовим впливом, переважно у формі кримінальної відповідальності за конкретні злочини, а й з урахуванням усіх важливих аспектів злочинності як соціального явища розробити та застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, правових, виховних та інших заходів.

Об'єктивні межі кримінальної відповідальності за територіальним принципом просторової чинності кримінального закону полягають в тому, що всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права. Певних об'єктивних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального закону стосовно тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом.

Гуманізація кримінально-правової політики держави вимагає подальшого удосконалення норм КК України, що визначають межі кримінальної відповідальності неповнолітніх. Питання про критерії та межі кримінальної відповідальності неповнолітніх тісно пов'язане з аналізом закономірностей розвитку особистості та проблемою диференціації відповідальності в залежності від вікових меж. Визнання неповнолітніх 14-16-ти річного віку кримінально осудними за окремі злочини відповідає їх соціально-психологічному розвитку. Проте в цей період ще не наступає повної соціальної зрілості, що, безперечно, впливає на визначення об'єктивних меж цієї категорії правопорушників у порівнянні з дорослими. В зв'язку з цим, Я. Соловій вважає за доцільне у ст. 22 КК України встановити вікові межі кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 112, 116 КК України (за посягання на життя державного чи громадського діяча, за спричинення смерті в стані сильного душевного хвилювання) - з 16-річного віку, а не з 14-річного, як це передбачено в чинному КК, та доповнити ст. 22 КК частиною третьою такого змісту: „Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка хоча і досягла встановленого законом віку, але внаслідок психофізіологічного розвитку і соціальної незрілості не була здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальний зміст своєї поведінки та її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного чи виховного характеру» [12, с.87].

Цей автор пропонує також закріпити в чинному Кримінальному кодексі України, в розділі «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх», норму про загальні засади призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітнім, що зумовлено значенням і специфікою кримінально-правової боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, необхідністю чітко визначити правову регламентацію відступу від загальних правил кримінальної відповідальності. Регламентація загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітніх в одній нормі дає можливість показати на загальних принципах кримінальної відповідальності особливості кримінальної відповідальності саме цієї категорії осіб та звести в систему всі норми, що регулюють їх відповідальність, більш чітко конкретизувати її правові межі.

Крім того, теоретичний аналіз чинного кримінального законодавства, судової практики, а також теоретичних концепцій вітчизняних науковців дає підстави для висновку про недосконалість правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності при співучасті. В зв'язку з проблемою законодавчого визначення меж відповідальності за співучасть та із міркувань більш чіткої систематизації норм Загальної частини КК України в розділі «Співучасть у злочині» Я. Соловій пропонує зокрема доповнити ч.5 ст. 27 КК України текстом такого змісту: „Відповідальність за пособництво наступає тільки при вчиненні особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості» [11, с.11].

Цей автор пропонує також частину 2 ст. 68 КК України подати в такій редакції: „При призначенні покарання співучасникам злочину суд, крім обставин, вказаних у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує характер (форму) співучасті, а також роль та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину»; доцільно у ч. 2 статті 31 - перше речення, після слів „або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчинюється» доповнити словами: „і якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено нанесення шкоди правоохоронним інтересам. Якщо дії організатора, підбурювача, пособника, направлені на відвернення злочину виконавцем, його не відвернули, суд розцінює ці дії як дійове каяття, а в разі вчинення виконавцем злочину невеликої тяжкості, суд вправі за цих умов звільнити інших співучасників від кримінальної відповідальності» [11, с.11].

Така конструкція норм про межі кримінальної відповідальності за співучасть у злочині, по-перше, дасть відповідь на ряд до сьогодення не вирішених чинним законодавством питань, по-друге, дозволить уникнути неоднозначних доктринальних тлумачень закону і, по-третє, дозволить правозастосовчим органам уникати помилок кваліфікації співучасті за обставин, що законодавчо не врегульовані, що в кінцевому підсумку буде сприяти зміцненню законності в боротьбі зі злочинами, що вчинюються у співучасті.

Характеризуючи в цілому існуючу в Україні законодавчу базу визначення меж кримінальної відповідальності як не цілком достатню для ефективної протидії злочинності, слід підкреслити, що вітчизняному кримінальному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності.

Висновки

злочин кримінальний відповідальність

1. Отже, кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка в юридичної літератури визнається як вид і міра примусового перетерпіння особою, що вчинила правопорушення, певних позбавлень державно-правового характеру, які передбачені законом. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.

2. Кримінальна відповідальність - це вимушене перетерпіння особою, що вчинила злочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майнового або іншого характеру, які передбачені кримінальним законом і покладаються на винного спеціальними органами держави. Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим рисам юридичної відповідальності і разом з тим характеризується своїми видовими рисами.

3. Поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому протікає в межах певних правовідносин, які називаються кримінально-правовими відносинами.

4. Кримінальне покарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їм нових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати дуже строгі заходи кримінально-правового впливу закон передбачає можливість зм'якшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.

5. З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обов'язки. Злочинець зобов'язаний бути засудженим за вчинений злочин, а також перетерпіти позбавлення і обмеження, передбачені кримінальним законом. Держава має право засудити злочинця і вчинений ним злочин, а також обмежити його правовий статус строками давності притягнення до кримінальної відповідальності і строками погашення чи зняття судимості, і зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію скоєного, призначити покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного, особи винного, а також обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, та ін.

6. Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; в формі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.

7. Кримінальний кодекс України визначає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Дата добавления: 2015-11-14