Розділ I. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину. ЇЇ сутність, форми, ступінь та види.

План

Вступ………………………………………………………………….2

Розділ I. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину. ЇЇ сутність, форми, ступінь та види……………………3

Розділ II. Умисел та його види, зміст умисної форми вини…….5

Розділ III. Різновиди умислу………………………………………..7

Розділ IV. Характеристика прямого та непрямого умислу…….9

Розділ V.Відмежування прямого та непрямого умислу………..13

Список використаної літератури………………………………….16

Висновок………………………………………………………………18

Вступ

У зв'язку з ситуацією в Україні виникає необхідність проаналізувати сучасне законодавство з метою виявлення можливих прогалин у кримінальному праві.

Однією з обставин,що спонукала мене до написання даної курсової роботи –це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння,яке вчиняється нею,та його наслідків.

На мою думку, глибоке вивчення суб'єктивної сторони злочину є найбільш складним моментом в осягненні елементів складу злочину. Таке поняття теорії кримінального права як форми вини займають у ній одне з найважливіших місць. Вони мають велике значення для кваліфікації злочину.

Вина особи– це основна,обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і сам склад злочиину.

Саме тому дослідження проблеми умислу як форми вини є актуальним напрямком сучасної правової науки.

Питання умислу як форми вини,зокрема її поняття і значення,поняття прямого і непрямого умислу проводився у працях таких дослідників як М.І Бажанов, П.С Дагель, М.І Хавронюк, Г.А Злобин та інші.

Предмет дослідження – нормативні акти (передусім Кримінальний кодекс України – основний законодавчий акт за яким здійснюється криміналізація діянь), матеріали судової практики та наукові праці провідних вчених.

Об’єктом дослідження є правове регулювання у сфері кримінального права.

Предметом курсової роботи є суспільні відносини,які регулюють умисел як форму вини.

Мета курсової роботи – дослідити правову природу умисної форми вини та її різновидів.

Розділ I. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони злочину. ЇЇ сутність, форми, ступінь та види.

Згідно з Кримінальним кодексом - виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Таким чином законодавчо визначено дві форми вини:

1) умисел (ст.24 КК);

2) необережність (ст. 25 КК).

“ Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь” (ст. 62 КУ). Це конституційне положення уособлює в собі презумпцію невинуватості.

Вина — це обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Сутність вини полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються криміналь­ним законом.

Форма вини — це описане у КК (ст. 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина — це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини:

а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного;

б) визначає кваліфікацію злочину;

в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування;

г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Ступінь виниозначає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і Змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія ступінь вини визначається об’єктивними обставинами злочину, характером суспільно небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом І метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи обумовили зміст необережності, тощо.

Вина у вчиненні злочину існує об’єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі попереднього розслідування і судового розгляду справи.

Прямим (згідно з ч.2 ст.24 КК) є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим, ще його називають евентуальним, (ч.3 ст. 24 КК) є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Дата добавления: 2015-11-14