Захист у деліктних справах. Прийняття на себе ризику, пряма недбалість

та відносна недбалість. “Пряма недбалість” та “прийняття на себе ризику” є

поширеними методами захисту у деліктах, пов’язаних з недбалістю. Побудова захисту

є досить схожою. Захист, що ґрунтується на прямій недбалості, застосовується у

випадку, коли недбалість заявника заподіює шкоду йому самому. Прийняття на себе

ризику настає тоді, коли заявник знає (або повинен був знати) про небезпеку, але

піддає себе цій небезпеці. Історично пряма недбалість та прийняття на себе ризику

були абсолютними або достатніми формами захисту. Якщо вдавалася довести, що

недбалість заявника – незалежно від її ступеня – спричинила шкоду йому самому або

що заявник піддав себе небезпеці, про яку він знав або мав знати, заявник не міг

виграти процес, навіть якщо відповідач сам виявив недбалість. Пряма недбалість та

прийняття на себе ризику більше не є абсолютними та достатніми формами захисту.

У 1980 році у штаті Огайо запроваджено поняття “відносної недбалості”, при

застосуванні якого заявник не одержує компенсацію за спричинену шкоду, тільки

якщо ступінь його власної недбалості перевищує аналогічній ступінь відповідача,

якщо ж такий ступінь менший або дорівнює ступеню недбалості відповідача,

компенсація за спричинення шкоди заявнику буде пропорційно зменшена, але

заявник не буде зовсім позбавлений права на її одержання.

Alternatives to Litigation. Alternative Dispute Resolution. “Alternative dispute reso-

lution” is a phrase used to describe the development and use of various methods or tech-

niques to settle conflict. As used here, the phrase stresses the use of methods or techniques

as alternatives to, or substitutes for, traditional litigation. Alternative dispute resolution can

offer viable substitutes to the expense and stress of litigation. Various methods or tech-

niques can be employed, depending upon the nature of the dispute. Examples are: negotia-

tion; mediation; arbitration; minitrials.

Negotiation is generally part of all attempts at conciliation or settlement. Each attorney

represents her client’s interests in discussions with opposing counsel. The client may or

may not be present, but the client’s concerns and desired resolution of the question must be

considered and advanced. Based on her experience and evaluation of the case, the attorney

should counsel the client on what a reasonable outcome might be.

Mediation requires the use of a neutral third party who guides the parties through the

contested issues, while allowing each side to focus on and define its true interests. A media-

tor is a facilitator and not a judge. The mediator’s responsibility is to maintain a calm en-

vironment which promotes agreement. A mediator does not force the parties to relinquish

their basic concerns, but helps both sides create a workable solution.

Арбітраж також вимагає наявності нейтральної третьої сторони (арбітра).

Арбітр заслуховує всі або окремі спірні питання і, залежно від правил, встановлених

сторонами, висловлює власну думку, що може бути або не бути обов’язковою для

виконання. Арбітр не обов’язково має дотримуватися правової норми, чинної досі,

а може знайти особливе рішення, що максимально враховує особливості конкретної

суперечки.

Міні-суди та суди присяжних за процедурою скороченого судочинства є новими

альтернативами традиційних судів. У міні-суді адвокати сторін подають скорочену

версію спору групі представників, яких обрали сторони. Група звичайно складається

з керівників високого рівня, які можуть забезпечити виконання погоджених рішень.

Після виступу обох сторін нейтральна третя сторона заохочує обговорення справи

представниками і адвокатами, а потім пропонує необов’язкове для виконання

рішення, що ґрунтується на врахуванні можливого результату судової справи, якби

така справа дійсно розглядалася.

У суді присяжних за процедурою скороченого судочинства адвокати

аргументують власні скорочені версії справи перед справжніми присяжними, але без

обмеження формальними правилами подання доказів. Виходячи з оцінки поданих

фактів, присяжні пропонують необов’язковий для виконання вирок і пояснюють

причини прийняття такого рішення.

Classification of Contracts. Unilateral and Bilateral Contracts. In a unilateral con-

tract, there is only one promise, and it is contained in the offer. The offer is accepted by

performance of the thing called for in the offer.

In a bilateral contract, the parties make mutual promises which are sufficient consid-

eration for each other. Offer, acceptance, and consideration are present at the outset, even

though the promises have yet to be performed. Each party may have a cause of action for an

attempted disavowal of the agreement by the other party, or even for an expected (anticipa-

tory) breach of the contract. That is, if it seems clear that a party is not going to perform its

part of the bargain, even though the time for performance has not arrived, the other party

may seek a remedy in court.

Express and Implied Contracts. The terms of an enforceable contract are usually spe-

cific enough that it is an express contract. Sometimes, neither party really specifies what the

terms are, but their actions are such that the conditions of the contract can be inferred. In

such a situation, there may be an implied contract. More often, the contract and some of its

terms will be express, but other terms must be implied. For example, a continuing contract

for certain kinds of supplies may be somewhat vague as to the price for each delivery. As-

sume that a printer regularly buys a specific kind and quantity of paper, but the price of the

paper fluctuates with supply. Because the contract is express in most respects and regularly

performed, there is no doubt that it exists. In a dispute, however, a court may have to decide

whether an implied condition was to continue to deliver the supplies at the original price,

or to make each delivery at the current price without notice.

Written and Oral Contracts. With some important exceptions, it does not matter

whether a contract is written or oral. If the basic elements are present, an oral agreement is

just as valid as a written agreement and enforceable in the same ways.

There are some instances where a contract must be in writing. First, a contract should be

written where the parties have come to an understanding in negotiations that the final agree-

ment will be in writing. (In this situation the contract should be reduced to writing even if it

is a type of contract which would be valid and enforceable even if it was an oral contract.)

Second, the law requires that certain types of contracts be in writing. These are:

(1) contracts to answer for someone else’s debt, default, or wrongful act or omission;

(2) contracts by the executor or administrator of an estate to use his (the executor’s or

administrator’s) own estate to pay for damages attributable to the estate in which he is a

fiduciary; (3) prenuptial agreements or contracts between engaged couples settling various

questions of property and rights in consideration of marriage; (4) contracts for the sale of

land or any interest in land; and (5) contracts which will not be fully performed (by at least

one party) within one year.

There are some other types of contracts which must be in writing. One of the most im-

portant of these is a commercial contract for the purchase and sale of goods involving $ 500

or more. Further, most loan agreements must be in writing and signed by the debtor.

The requirement that a contract be written does not mean that the contract must be

formal. The contract can be plain or fancy. It might be many pages long, and printed or it

might be just a few sketchy notes on the back of an old envelope.

Виконання контрактів. Загалом, кожна сторона, яка уклала угоду, зобов’язана

докладати всіх зусиль, щоб виконати всі її умови. Якщо будь-яка сторона по суті вико-

нала вимоги угоди, то тоді ця сторона може через суд домагатися виконання таких умов

іншою стороною. Однак, стороні, яка по суті виконала умови угоди, певно, вдасться

повернути лише витрати на таке суттєве виконання, але не повну вартість угоди.

Часткове (але не суттєве) виконання умов угоди може призвести до таких ре-

зультатів. Сторона, яка виконала лише частину умов угоди: (1) не зможе одержати

компенсацію за таке часткове виконання; (2) буде нести відповідальність перед ін-

шою стороною за порушення угоди.

Зміст поняття “виконання” угоди. Загалом, кожна із сторін має виконувати

свої зобов’язання у повному обсязі. Якщо вона їх не виконає, вона не може оскаржи-

ти дії іншої сторони, якщо та також не виконає свою частку зобов’язань.

Часом угода передбачає, що будь-яка сторона має виконати свою частину

обов’язків настільки якісно, аби задовольнити іншу сторону або третю особу (на-

приклад, архітектора або інженера). У таких випадках вимагається, аби третя особа

була задоволена, із застереженням, що інша або третя особа не мають безпідставно

висловлювати незадоволення.

Суттєве виконання. Якщо будь-яка сторона не виконає свої зобов’язання у по-

вному обсязі, але виконає суттєву їх частину, інша сторона не матиме виправдання,

аби не виконати свою частку зобов’язань. У таких випадках, сторона, яка викона-

ла суттєву частину власних зобов’язань, може подати позов на іншу сторону щодо

невиконання нею умов угоди. Однак, вона не може вимагати компенсації вартості

угоди у повному обсязі, тому що її власне виконання умов угоди не було повним

або бездоганним. Вона має право одержати компенсацію тільки за ту частину угоди,

умови якої вона виконала.

Часткове виконання. Будь-яке виконання умов угоди, обсяг якого менший за

суттєве виконання, кваліфікується як часткове. З точки зору визначення ступеня

дотримання умов угоди конкретною стороною, часткове виконання умов угоди

прирівнюється до невиконання угоди. Якщо виконання будь-якою стороною не

покриває суттєвої кількості умов угоди, така сторона не може порушити судову

справу щодо іншої сторони, якщо та інша сторона скасує угоду. Більше того, інша

сторона має достатню підставу, аби порушити у суді справу про порушення угоди

першою стороною. Якщо сторона, якій заподіяли збитки, подасть до суду на першу

сторону, відповідач може вирахувати витрати на власне часткове виконання умов

угоди із загальної суми компенсації першій стороні за порушення умов угоди.

Дата добавления: 2015-11-14