Т.Г.Шевченко і його роль в українському національному русі

Незмірно глибокий, безперечно вирішальний і визначальний вплив на національно-культурне відродження і формування та розвиток національної самосвідомості українського народу, на весь подальший шлях України справила художня творчість і вся діяльність великого національного поета Тараса Григоровича Шевченка.

Народився Т.Шевченко 25 лютого (9 березня) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині (тепер Звенигородського району Черкаської області), в сім’ї селянина-кріпака. Сповненим страждань, мук і злигоднів були дитинство і юність Тараса. Матір Тарасову “ще молодую – у могилу нужда та праця положила”, а “батько, плачучи з дітьми…, не витерпів лихої долі, умер на панщині…”. Діти ж кріпака, а серед них і малий Тарас, - “розлізлися межи людьми, мов мишенята…”. 1829 року Шевченко став “козачком” у покоях пана Енгельгардта, а в 1832 р. пан віддав його у науку до кімнатного маляра Ширяєва в Петербург. І тільки тут, познайомившись із передовими людьми – І.Сошенком, К.Брюлловим, В.Григоровичем, В.Жуковським, Є.Гребінкою та ін. і, завдяки їм, Шевченко став вільною людиною. У 1838 р. друзі викупили Шевченка з кріпацтва і він почав навчатися в Академії мистецтв під керівництвом Брюллова. Тут же, в Петербурзі, в 1840 р. вийшла перша збірка поезій Шевченка під назвою “Кобзар”. У 1841 р. була опублікована поема “Гайдамаки”, присвячена великому народному повстанню 1768 р. – “Коліївщині”. У 1843 р. Шевченко приїжджав в Україну, потім, повернувшись у 1844 р. до Петербурга, закінчив в 1845 р. Академію мистецтв, діставши звання “некласного художника”. А після цього в 1845 – 1847 рр. Шевченко працював у Київській комісії для розгляду давніх актів, багато їздив по Україні, вивчав пам’ятники старовини, змальовував їх, збирав народні пісні. У 1846 р. ввійшов до Кирило-Мефодіївського товариства, за що й був жорстоко покараний царем.

Світогляд Шевченка формувався передусім на основі тодішньої кріпосницької дійсності, на грунті народного життя, народного горя, народної боротьби, народної творчості – пісень, дум, переказів і легенд.

Піднявшись до вершин світової культури, Тарас Шевченко став основоположником нової української літератури, української літературної мови, національним поетом і пророком українського народу. У своїх безсмертних творах – віршах, повістях, поемах та ін. – у високохудожній формі він відбив усі кращі риси нашого народу – його багатий духовний світ, вільнолюбність, його ліричність і мужність, його нездоланну волю до боротьби за краще майбутнє.

Шевченко, як ніхто інший, з неперевершеною художньою силою змальовував минуле й сучасне життя українського народу, відтворював справжнє історико-культурне обличчя України, пробуджуючи й розвиваючи національну свідомість, виховуючи національну гідність і волю до визволення від усякого гніту.

Таким чином, Т.Г.Шевченко, вийшовши з кріпосного селянства і піднісшись до вершин людської цивілізації, ввібрав у собі всі найпотаємніші думи, болі і прагнення народні, став великим національним поетом, пророком і добрим генієм українського народу. “Для України, - писав дослідник української літератури Сергій Єфремов, - вага Шевченкового генія переходить ті межі, які поставлено навіть великим письменникам у їхній батьківщині: він сам був для неї тим сонцем, що “за собою день веде”, - день нового народження на світ великим культурним народом; його поезія стала найкращим виразом національної самосвідомості на Україні, як його особисту долю можна вважати за символ долі всього українського народу”.

Дата добавления: 2015-11-16