Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 3 страница

Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 1 страница | Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 5 страница | Причини виникнення та суть глобальних проблем. |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

82. Підприємництво в державному секторі.

Підприємництво в державному секторі розвивається за умови постійного регулювання всіх процесів державою. Умови вільного вибору форм господарювання також контролюються державою

83. Економічні функції держави.

Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, іключаючи економічні. Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об”єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільності території держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої та внутрішьної безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо.

Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати прогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб”єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв”язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб”єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.

Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет; побудову цивілізованого суспільства.

Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах – забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення.

84. Роль держави в кругообігу продукту Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виобництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо.

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

85. суспільний продукт та його форми. Методи обчислення суспільного продукту.

Суспільний продукт – це результат суспільного виробничого процесу, який слугує для задоволення побажань та потреб суспільства. Може бути як матеріального, так і не матеріального виду. Суспільний продукт являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях вир-ва за певний проміжок часу (за рік).

За своєю натурально-речовою структурою сусп. продукт поділяється на засоби вир-ва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення - це частина сусп. продукту, яка йде на відновлення зношених засобів вир-ва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці. Фонд споживання - це частка сусп. продукту, яка йде на задоволення матер. та духовних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина нац. доходу йде на особисте споживання, а інша на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів вир-ва, на розвиток технологічного способу вир-ва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах вир-ва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт - v, а додатковий - m, то за своєю вартісною будовою сусп. продукт (W) визначається за формулою: W=c+v+m.

86. Валовий внутрішній продукт, його суть та відтворювальна структура.

Важливе місце в системі національних розрахунків займає показник ВВП, який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжкового споживання. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільш загальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не лише вітчизняні товари, а й іноземні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на спожиивання, нагромадження та експорт за вирахуванням вартості імпорту.

Структура: витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, ринкова вартість послуг, умовна плата за житло, валові приватні інвестиції, державні закупівлі товарів та послуг тощо.

87. Чистий національний продукт. Національний дохід. Концепції національного доходу.

Національний дохід – знову створена в сфері матеріального виробництва вартість або відповідна їй частина сукупного суспільного або національного продукту в натуральній формі, яка отримується за вирахуванням всіх матеріальних витрат на його виробництво. Національний дохід в натурально-речовому виразі складається з засобів виробництва та предметів споживання. При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету.

88. Продуктивність сусп. Праці Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов”язані в єдиному процесі та перебувають у постійному економічному кругообігу.

Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Отже, як бачимо, відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури країни.

89. Суть і види економічного відтворення: просте та розширене.

Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відьворення певних економічних виробничих відносин між людьми.

Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту.

Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.

90. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі відтворення. Відтворення всіх елементів економічної системи.

Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов”язані в єдиному процесі та перебувають у постійному економічному кругообігу.

Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. вСі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Отже, як бачимо, відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури країни.

91 Тіньовий сектор в ек-номц відтворенні. Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб”єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 23% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галезуй народного господарства.

Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продрвжує укріплюватись.

92. Національне багатство та його структура.

Національне багатство складається з двої частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів НТП – посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів. В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров”я. Постійно прискорюється залучення в господарське використання природних багатств.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній, культурний та морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей.

94. Суть розподілу національного доходу.

Витрати державного бюджету тісно пов”язані з національним доходом.

Найбільшими є витрати бюджету на фінансування народного господарства, яке включає розвиток пріоритетних галузей та структурну перебудову економіки. Також до цього додаються витрати на стабілізацію економіки та розвиток підприємництва у вигляді державних субсідій, субвенцій, бюджетних кредитів. В умовах ринку з”явився специфічний вид витрат – виділення бюджетних коштів на придбання акцій діючих підприємств.

Значні кошти щорічно направляються на фінансування соціально-культурних заходів та науки. Вони дозволяють державі фінансувати та розвивати систему народної освіти, культуру.

Частина коштів виділяється на оборону, основне місце серед витрат на яку займає купівля озброєнь та військової техніки; утримання армії та флоту; фінансування науково-дослідних робіт.

Також фінансуються програми соціального захисту населення, державного регулювання цін, ліквідацію наслідків стихійних та виробничих лих тощо.

95. Диференціація доходів населення. Проблема багатих та бідних. Межа бідності; абсолютна і відносна.

Доходи пов”язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дикримінація на ринку робочої сили – підприємці не бажають брати на роботоу певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотньо відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти.

Бідність не піддається точному визначенню.

Бідність – це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум. Як визначається межа бідності? В США ця межа визначається на основі оцінки доходу, необхідного для підтримання та забезпечення людського існування на мінімально допустимому рівні. При цьому це вираховується на основі мінімальних цін. Потрібно вирахувати мінімум для пропитання людини та примножити його втричі – ось ми і отримуємо межу бідності. Абсолютна межа бідності – це мінімальні кошти, які отримує родина для свого проживання (але їх їй не вистачає). Відносна межа бідності для різних людей може бути різною. Адже, наприклад, одні люди не можуть жити без м”яса, а інші – без фруктів. Відносна межа бідності вимальовується у відносних показниках доходів.

93. Економічні функції держави На практиці можуть застосовуватися моделі розподільних відносин, що зводяться в основному до наступних форм: цінова, нормативна і змішана. Цінова чи затратно-технологічна система розрахунків будується по стадіях технологічного процесу від виробника до переробника. Розрахунки можуть здійснюватися: а) прямим шляхом через ціни (закупівельні, розрахункові й ін.); б) двоетапним способом: спочатку здійснюється авансування в розмірі 50-60%, а потім виробляється заключний розрахунок за допомогою прямого розподілу прибутку. Ціновий спосіб розрахунків. У залежності від характеру виробничих зв'язків і ступеня господарської самостійності підприємств розрахунки за цінами між учасниками АПФ можуть будуватися по декількох схемах. 1. Якщо сільськогосподарські підприємства займаються вирощуванням і відгодівлею тварин і самостійно реалізують худобу на м'ясокомбінат, то розрахунки ведуться за цінами домовленості, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися до моменту висновку договорів. Рада може переглядати ці ціни в міру необхідності (наприклад, у зв'язку з подорожчанням тарифів на паливно-енергетичні ресурси й ін.). При висновку договорів необхідно обмовити умови зміни цін закупівель худоби і свиней на базі поточних витрат. У договорі повинні бути зазначені: елементи витрат, по яких відбувається подорожчання, індекс подорожчання і верхня границя можливого росту цін закупівлі худоби. Застосування мінливих у такий спосіб закупівельних цін дозволить сільськогосподарським підприємствам захистити свої інтереси в прибутку, а м'ясокомбінату мати гарантії від завищення цін на сільськогосподарську сировину, оскільки умови закупівлі худоби в договорі будуть обговорені заздалегідь. 2. Якщо вирощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней спеціалізовані по технологічних стадіях і відбувається в умовах міжгосподарського кооперування, то в цьому випадку розрахунки можуть проходити в такий спосіб: - за розрахунковими цінами, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися до моменту висновку договорів. Рада інтегрованого формування може переглядати ці ціни в міру необхідності; - по базисним (чи орієнтованим) цінах, розрахованим на основі середньої фактичної собівартості вирощування молодняку великої рогатої худоби в господарствах за останні 6 місяців. У цьому випадку в договорах господарств і комплексу передбачаються виплати компенсацій у випадку відхилень цін від фактично сформованих ринкових. Якщо останні вище базисних, то різниця направляється в компенсаційний фонд, якщо нижче - оплачується з засобів компенсації. Допустимо, господарства поставляють молодняк на заключну відгодівлю за ціною 9,2 руб. за кг живої маси, а фактична ціна закупівель на м'ясокомбінаті - 9,5 руб./ кг, тоді різниця між базисною і фактичною ціною, що складає 0,3 руб./кг, направляються в компенсаційний фонд. Якщо базисна ціна установлена вище ціни закупівель, скажемо 9,7 руб./кг, то різниця 0,2 руб./кг відшкодовується за рахунок засобів компенсаційного фонду. Двухэтапный спосіб розрахунків. На першому етапі, у момент передачі продукції для подальшої її переробки здійснюється авансування, на другому - послу одержання кінцевих результатів - заключний розрахунок за допомогою прямого розподілу прибутку. При визначенні конкретних співвідношень варто керуватися загальним правилом: чим вище ступінь господарської самостійності учасників інтеграції, тим вище частка прибули, реалізована підприємствам у момент передачі продукції. Необхідно враховувати і характер інтеграційних зв'язків, об'єктивну можливість виявлення всіх економічних наслідків від каналів реалізації продукції. Система розрахунків здійснюється шляхом розподілу грошового виторгу від реалізації кінцевої продукції по нормативних співвідношеннях, розрахованим за визначеними показниками (чисобівартості ресурсоемкости). Нормативи розраховуються по ресурсоемкости виробництва м'яса і продукції його переробки. Для цього суммируются в грошовій оцінці усі види виробничих ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві і переробці, і визначається частка кожного учасника.

96.Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення.

Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій – являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу грунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, невторгнення держави в цей процес або значне скорочення, також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів – це явища макрорівня.

97. Роль державного бюджету у перерозподілі національного доходу.

Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. З бюджетом тісно переплютаються позабюджетні фнди – кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету.

Перше місце у бюджетному перерозподілі національного доходу займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров”я.

У видатках на господарські потреби виділяються бюджетні субсидії с/г, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість.

Видатки на охброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати – визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої політики та внутрішньої політики, впливають на попит на споживчі товари.

Кон”юктурним цілям бюджетного перерозподілу національного доходу служать видатки по внутрішьнодержавному боргу, розміри витрат та субсидій приватним і державним підприємствам, с/г, на створення і вдосконалення об”єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.

Важливе місце займає зовнішьноекономічний аспект політики бюджетних витрат – видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу тощо.

98. споживання і заощадження. Доходи населення та споживання. Схильність до споживання та заощадження.

В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов”язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов”язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов”язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі.

Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів.

Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).

99. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.

Прожитковий мінімум – це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо.

Соціальний захист – це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії – це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць.основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов’язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визнчення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.

100. Заощадження та інвестиції.

Економічне зростання характеризує цілі економічної системи. Головна увага приділяється таким показникам як валовий продукт, національний дохід, зайнятість, суспільний капітал.

Економічне зростання – це регулярне розширення масштабів діяльності державної системи, яке визначається у збільшенні розмірів предметів суспільної праці виробленого товару. Загальні фактори: територія та природні ресурси, народонаселення, накопичення тощо.

Економічний розвиток – збільшення ролі та частини виробництва.

101. Ек-не зростання та ек-ний розвиток Найбільш поширені два шляхи використання вільних коштів – вкладення їх в банк під проценти або покупка цінних паперів. В сучасних умовах можливість отримати прибуток на вкладена гроші значно розширилась, бо вже виникла ціла низка комерційних банків, страхових компаній тощо.

Прийняття будь-якого інвестиційного рішення неможливе без оцінки інформації, яка характеризує суть проблеми найбільш вигідного вкладення грошових коштів.

В умовах інфляції найбільш прийнятними є умови поквартальної виплати відсотків у банку.

103=102. Економічне зростання та економічні цикли.

Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.

Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва.

Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двума черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.

Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішня структура циклів мають різні тлумачення. Так:

Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.

Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.

Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль – кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

104. Економічні кризи та їх причини.

Економічні кризи та кризові явища супроводжують людство чи не з перших років його існування. Розвиток економіки не може проходити гладко, без будь-яких коливань та відхилень. Отже, економічні кризи необхідні.

В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними. Наприклад, в країнах з розвинутою економіко. Може спостерігатись перевиробництво товарів, що звичайно веде до економічної кризи. У суспільствах, що розвиваються, та перехідних економіках, навпаки, до економічних криз призводять продовольчі, ресурсні та виробничі проблеми. Важливою причиною появи економічних криз стали різного роду суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та між країнами.

В країнах колишьного Радянського Союзу, наприклад, до економічної кризи спричинив розпад цього величезного державного утворення, а з них і господарських зв”язків між республіками, а також перехід від планової, адміністративно-командної системи господарювання до зовсім незвичних їм основ ринкової економіки. Отже, як видно, причин виникнення економічних криз може бути дуже багато, і нагальною потребою є створення ефективних механізмів та програм їх подолання.

105. Продуктивність праці та економічне зростання.

Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.

Продуктивність праці та екномічне зростання є двома нерозривними та взаємопов”язаними категоріями та поняттями. Адже, всі прагнуть економічного піднесення та зростання, до збільшення обсягів виробництва. А збільшення обсягів виробництва, в свою чергу, вимагає збільшення продуктивності праці, а збільшення продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва та економічного зростання.


Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 2 страница| Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва. 4 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)