Давньогрецька комедія,її походження,зміст.структура Походження та значення комедії

Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480 - х роках до н. е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема, як і походження трагедії, є досить складною. Хоч яким парадоксальним це може видатися на перший погляд,але таких два діаметрально протилежних явища,як,з одного боку,трагедія(театральна вистава вкрай похмурої тональності) і, з другого боку,комедія (весела,смішна театральна вистава) дослідники пов'язують з єдиним джерелом - Діонісійськими святами.Релігієзнавці цей гаданий парадокс можуть легко пояснити.Відповідь на питання знаходиться в самому характері Діонісіїв(свята бога, котрий зникає та повертається).За віруваннями еллінів, коли Діоніс покидав Елладу, наступала зима, земля не плодоносила, починався голод. Отже, закодованим сенсом першої частини Діонісіїв було відтворення печалі еллінів з привду відсутності Діоніса.Цьому настрою відповідає настрій трагедії. Проте тим більшою була радість еллінів, коли бог родючості нарешті повертався до Еллади(тобто наступала весна і природа оживала).Цю радість необхідно було не просто висловити, а й акцентовано підкреслити - а цьому відповідала тональність веселої вистави - комедії.

Давньогрецька комедія (грец. Αρχαία κωμωδία) — давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого у гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки.
У комедії набагато ширше, чим у трагедії, до міфологічних мотивів прідмішувались життєві, що поступово стали провідними або навіть єдиними, хоча в цілому комедія як і раніше рахувалась присвяченою Діонісу. Так, під час комоса стали розігруватись невеличкі сценки побутового і пародійно-сатиричного змісту. Ці імпровізовані сценки являли собою просту форму народного балаганного театру і називалися мімами (в перекладі значить "імітація", "відтворення"; виконавці цих сценок також називалися мімами). Героями мімів були традиційні маски народного театру: горе-воїн, базарний злодюжка, вчений-шарлатан, простак, що задурює всіх, і т.д. Пісні комоса і міми - це головні початки древньої атичної комедії.
Комедія, яка виникла з атичного комоса в V ст. до н.е. була політичною по своєму утриманню. Вона постійно торкалась питань політичного ладу, зовнішньої політики Афінської держави, питання виховання молоді, літературної боротьби й ін.
Злободенність древньої атичної комедії усуглублялась тим, що в ній припускалася повна свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами (поети Есхил, Софокл, Еврипід, Агафон, керманич афінської демократії Клеон, філософ Сократ і інші). При цьому древня атична комедія створює образ не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театру. Наприклад, Сократ у "Хмарах" Аристофана наділений не рисами реальної особи, але усіма властивостями вченого-шарлатана, однієї з улюблених масок народних карнавалів. Така комедія могла існувати тільки в умовах афінської рабовласницької демократії.
Я не знаю точно але це вроді сюди….
Структура:
Хор-24 хорести які ділилися на 2 півхори.мав 2 частини між якими була пара баса(пісня хору в якій хор звертається до глядачів від імені автора).А закінчується процесією комосу актори виходять на сцену кривляються,щоб люди посміялися

22)Особливості та проблематика комедії Арістофана.Комедія Арістофана "Хмари".Критика в них софістів.
. Аналіз комедії Арістофана «Облака».

Говорячи про спосіб Сократа у античній літературі, передусім, хотілося б на комедії Арістофана «Хмари». Отже, яким бачив знаменитого філософа грецький комедіограф, і як бачення співвідноситься з тими уявлення про Сократа, які сягнули наших дней?

Аналізуючи комедію «Хмари», слід, передусім, зупинитися їхньому назві. Вона називається «Хмари» оскільки її хор становлять хмари – ті нові божества, які визнає Сократ замість колишніх грецьких божеств.

Сюжет комедії грунтується, що простолюдин Стрепсиад, повністю пов'язані з селом, але яка у місті й збитий із пантелику софістами, намагається з допомогою софістичних хитрощів довести своїм численним кредиторам, що він не виплачувати їм свої борги. І тому він вирушає до мыслильню, тобто у школу Сократа, але з його навчання не виходить. Тоді він спрямовує до Сократові тато свого сина Фидиппида, розпусного молодої людини, який легко засвоює вміння сперечатися у софістів, завдяки чому Стрепсиад легко обробляється з цими двома кредиторами. Але час святкового бенкету батько із сином сваряться, у результаті Фидиппид б'є свого батька, наводячи при цьому запозичені аргументи у софістів. За потреби готовий побити і своє мати. Розгніваний батька гарячковості спалює будинок Сократа.

Читаючи комедію Арістофана «Хмари», відразу стає зрозуміло, як належить сам автор до цього філософу. Вже з перших сторінок бачимо, з якою презирством і злобою каже Фидиппид про Сократа та її учнях: «- За ній живуть мудреці. Якщо якщо їх, то виявиться, що небо - проста залізна грубка, а люди - вугілля у цій грубці.

-А! Знаю я цих мудреців! Негідники бледнорожие! Погань босонога! Так шахраї! Дурню Сократ і учень його найкращий - помішаний Хэрефонт!»

Сам цей діалог вже показує хоч насправді є Сократ, і те, як його бачать представники різних поколінь. Якщо батько Фидиппида Стрепсиад захоплюється мудрістю цього філософа, ставить їх у приклад, і вважає, що той допоможе позбутися старому від боргів, то син Стрепсиада - навпаки, всіляко ображає і лає філософа і тим самим, він намагається довести свого батька безглуздість і безглуздість такого вчення. Він ніби б передбачав те що з ним дасть навчання в Сократа. («…Відчуваю, повернуся я блідим і высохшим!»).

Але повернімося до аналізу комедії. З початку «Хмари»- це авторська глузування з того захопленням софістикою, яке панувало в Стародавню Грецію в 50-40гг. е. Ця глузування проходить крізь усе комедію Арістофана, але яскраво вона показано різних деталях, які доповнюють й остаточно накреслюють образ даного філософа. З точки зору Арістофана, мислитель взагалі змальовується у комедії як затятий софіст, т. е. викладачем удаваної мудрості й уміння обманювати в суперечках. Але відразу ж потрапляє слід визнати у тому, що постать Сократа не можна розглядати лише з позиції однієї конкретної чи людини. Сократ - це надзвичайно складна й багато в чому суперечлива особистість. Якщо комусь здавалося, що великий філософ був саме такий, це думка який завжди правда остання інстанція, бо дуже багато фактів з біографії Сократа досі пір не з'ясовані. Проте, що тепер вже довели численні дослідники життя і спадщини великого мислителя, він противник перекрив софістів, оскільки ті виступали як вчителя мудрості. Мудрість і красномовство були для Сократа ні самоціллю, ні основою філософської діяльності. Крім цього, з погляду Сократа, суперечка - це спосіб мислення та історія пошуку істини, для софістів ж - суперечка це лише інтелектуальна гра. Тому, кажучи про спосіб Сократа у комедії Арістофана «Хмари», слід, йдеться лише особисте сприйнятті комедіографом особистості даного філософа, але як не про об'єктивною ситуацією і всебічної оцінці. Далі я неодноразово посилатимуся на цю, багато в чому суб'єктивну точку зору автора, коли розглядатиму, і досліджувати образ мислителя в даної комедии.

Комедії Арістофана торкалися проблем буття. Це були проблеми виховання і освіти(хмари),мистецтва(жаби),соціального устрою людей(птахи),війни і миру(Лісістрат)

Зміст
Стрепсіад - герой комедії Арістофана «Хмари» (423 до н.е.), багатий землевласник, що оселився в місті після шлюбу з афінської аристократкою. Він і в старості залишився грубим, жадібним і хитрим селянином, не позбавленим, однак, здорового глузду. Комедія починається скаргами старого на свого сина Фідаппіда, протринькав великий статок багато заборгував з-за своєї пристрасті до коней. Селянська кмітливість С. приходить йому на допомогу: він чув, що школа філософа Сократа вчить неправого здобути перемогу над правим, і тому вирішує відвести туди свого сина. Але син відмовляється, і С. сам відправляється в Со-Кратово мислільню, щоб опанувати усілякими премудростями. У довгій сцені з Сократом старий виконує традиційну комічну роль простака, який протиставляється мудрецю. Нездатний до навчання старий повертається додому і намагається пояснити синові, як несправедливість може восторжествувати. У відповідь син побив С. і довів, що абсолютно справедливо, якщо син б’є батька. Нарешті властивий селянинові здоровий глузд бере гору, і С. приступає до дій - він підпалює школу Сократа. У комедії, зображує Сократа носієм помилкового знання, заснованого на софістиці, симпатії Арістофана цілком на боці С.

Крім цього, з точки зору Сократа, спір - це спосіб і шлях пошукуістини, для софістів ж - суперечка це лише інтелектуальна гра. Тому,говорячи про образ Сократа у комедії Арістофана «Хмари», слід пам'ятати,що мова йде лише про особисте сприйнятті комедіографом особистості даногофілософа, але не як не про об'єктивної і всебічної оцінки. Далі янеодноразово буду посилатися саме на цю, багато в чому суб'єктивну точкузору автора, коли буду розглядати, і досліджувати образ мислителя вданої комедії.

(. Історична довідка.

(софістика-(від слова Sofos-мудрий, мудрець) - перше в історіїєвропейської культури прецедент оплачуваної інтелектуальної праці.
(Софісти вважали себе вчителями мудрості і, переходячи з міста до міста,брали плату за навчання.).

(Софісти продавали будь-які знання та вміння, і вважали, що можна навчитибудь-якій науці або навичці (геометрії, вишивання, точних наук і т.д.), алеголовне, чого можна було навчитися, на думку софістів - це чесноти. (
Потрібно було лише осягнути філософію софістів).

(Філософія софістів грунтувалася на декількох головних тезах:

1) - ніякої об'єктивної істини не існує, всевідносно, і залежить від точки зору конкретної людини; (найголовніше-це вмітипереконувати в своїй правоті, той, хто вміє переконувати-правду говорить. Тому,найважливіша наука-РИТОРИКА;

2) - спростування колишньої системи моральних цінностей
(головне-це не знатність роду або справедливість, а вміння витягативигоду, тобто - практицизм;

3) - "Людина-є міра всіх речей" (Девіз всієї софістики.

Протагор 4) - «Богівпридумали люди, щоб виправдати свої діяння»(будь-яке заперечення богів ірелігійності.)

23. Філософська проза періоду класики.
Пов’язана ця проза з іменами Сократа, Платона, Арістотеля та ін.
Суть цього періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. У цей час виникає гостра потреба в розвитку інтелектуального рівня особистості. Людей, які за гроші навчали різноманітним наукам, риториці, логіці мислення, стали називати софістами (учителями мудрості). Головним своїм завданням софісти вважали вміння зробити слабкого (зазвичай у суді) сильним і непереможним. Людина є мірою всіх речей. Людина визначає буття, а все інше відкидається як непотрібне. Головним предметом філософського мислення софістів усупереч натурфілософській традиції стає людина, її діяльність, поведінка й мислення.А філософія як наука – це ті, хто люблять мудрість. Розвивалась філософія в Греції.
Від Сократа дійшло багато афоризмів, а його погляди в своїх творах відображав його учень Платон. Платон писав філософські твори у формі діалогів, приведення співрозмовника за допомогою питань до єдино правильного висновку. Платон в уста Сократа вкладав думки реального Сократа. Найвідоміший діалог Платона «Бенкет». В творі чоловіки під час бенкету розмірковують що таке кохання. Стверджується, що закоханий, мабуть, легше пережив би, якби всі бачили, як він залишає бойовий стрій чи кидає зброю – всі, тільки не той, кого він любить. Заради нього він не раз готовий вибрати смерть. Або, щоб покинути коханого напризволяще чи не допомогти йому, коли він у небезпеці. В зазначеному діалозі розвивається ідея платонівського еросу — деймона-посередника між людським та божественним (явищами та ідеями). Він виникає у любові до людини. Мов по сходинках, піднімається все вверх до любові до усього красивого та, в результаті, до ідеї краси. Останнім висловлюється Сократ. З цим діалогом пов'язаний термін платонічного кохання – кохання духовне. Кохання – це бажання володіти красою, привласнити собі красу(Сократ).

Дата добавления: 2015-11-16