Желена А.С.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО ОТОЧЕННЯ

НА РОЗВИТОК САМООЦІНКИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА

Желена А.С.

Студентка І курсу психолого-педагогічного факультету

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ «КНУ»

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

доцентГапоненко Л.О.

Постановка проблеми. Формування у дітей шанобливого, ціннісного ставлення до себе - є однією з провідних ідей сучасної освіти. Це пов’язано з високими вимогами, які висуває сучасне суспільство до особистості, яка має бути самостійною, ініціативною, вміти нестандартно мислити, приймати оптимальні рішення, швидко адаптуватися у нових умовах та ін. Важливою умовою формування такої особистості є самооцінка людини. Адекватна самооцінка має значний вплив на емоційне благополуччя особистості, її успішність в різних видах діяльності.

Мета статті є теоретичний аналіз і експериментальне дослідження особливостей впливу соціального оточення на формування самооцінки дітей старшого дошкільного віку.

Аналіз актуальних досліджень. Дослідження з проблем гармонізації психічного розвитку дитини дошкільного віку є найбільш представленим у психологічній літературі (Л.І.Божовчи, Т.В.Дудкевич, Н.Дятленко, В.К.Котирло, В.О.Третяченко та ін.). Серед робіт присвячених вивченню вікових особливостей самооцінки дітей старшого дошкільного віку і, зокрема, впливу оточуючого середовища на її формування, досліджували й зарубіжні вчені (К. Роджерс, Г.Олпорт, М.І.Лісіна, О.В. Захаров, В.С.Мухіної, О.А. Білобрикіна, Р. Б. Стьоркін та ін.). Вченими доведено, що старший дошкільний вік є важливим періодом в процесі формуванні самооцінки і те, що значний вплив на формування її самооцінки має соціальне оточення.. Проте, незважаючи на виявлені етапи формування світогляду дитини, специфіку самооцінювання моральних вчинків набуває актуальності врахування трансформаційних соціально-ціннісних змін в процесах формування самооцінки дитини. Проте, на сьогодні є недостатньо вивчена ця проблема як психології так і в педагогіці, простежується недостатність обґрунтованих рекомендацій для психологів, вихователів, батьки у виборі ефективних виховних стратегій та технологій, які б сприяли розвитку та підтримці ціннісного, наповненого реальними знаннями дитини про себе.

Виклад основного матеріалу. Як ми вже зазначили, основним фактором, який впливає на розвиток адекватної самооцінки дітей старшого дошкільного віку є спілкування з дорослими. Батьки та вихователі для дітей дошкільного віку є “значущими людьми”, тобто такими, чий вплив є для них визначальним.

Дошкільник дуже залежний від ставлення до нього дорослих - їхньої уваги, оцінки, доброзичливості, підтримки. Всі вимоги, оцінки, судження, що йдуть від цих людей, поступово набувають для дитини особливого значення або певної цінності. Негативні, безособові оцінки дорослих призводять до зниження рівня самооцінки, порушують характер диференціації і підвищують рівень тривожності у дітей. А завищені спотворюють уявлення дитини про свої можливості у бік їх перебільшення. Але в той же час відіграють позитивну роль в організації діяльності, мобілізуючи сили дитини.

Цікавим є погляд на проблему формування самооцінки дитини представника гуманістичної психології К. Роджерс, який першочергове значення у цьому процесі надавав впливу батьків, оскільки у них є власне уявлення про дитину, її здібності, призначення і свою оцінку вони нав’язують дитині, прагнучи, щоб вона її прийняла. А це в свою чергу може негативно позначитися на формуванні реальної самооцінки дитини [11].

Слід зазначити, що процес становлення, розвитку і стимуляції оціночної діяльності дитини відбувається тоді, коли дорослий:

- виражає своє відношення до оточуючого і оціночний підхід;

- організує діяльність дитини, забезпечує накопичення досвіду індивідуальної діяльності, ставлячи задачу, демонструючи способи її рішення і оцінюючи виконання;

- демонструє зразки діяльності і тим самим дає дитині критерії правильності її виконання;

- організує спільну з однолітками діяльність, яка допомагає дитині бачити в інших дітях особистість, враховувати їх бажання, рахуватися з їхніми інтересами, а також переносити в ситуації спілкування з однолітками зразки діяльності і поведінки дорослих [6].

Оціночна діяльність потребує від дорослого вміння виражати доброзичливість у зверненнях до дітей, аргументувати свої вимоги і оцінки, гнучко їх використовувати, без стереотипів, з врахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей і положення дітей у групі однолітків.

Значний вплив на формування самооцінки дитини має виховний стиль дорослих, які оточують дитину (батьків, вихователів) [4]. Найбільш сприятливим для виховання самоповаги можна вважати демократичний стиль, який можна умовно назвати «Дорослі — друзі, партнери, помічники”. За таких умов складаються сприятливі умови для формування гармонійного Я-образу, з одного боку, завдяки безумовному прийняттю дитини дорослими та постійними тривалими, насиченими, емоційно забарвленими зв'язками, з другого - їх спеціальному опікуванню вироблення дитиною ціннісного ставлення до себе. Батьки та педагоги не просто демонструють різними способами шанобливе ставлення до дитини (збагачуючи таким способом емоційний компонент), а й дбають про розширення й уточнення уявлень дитини про себе, впливаючи на когнітивний компонент Я-образу уявленнями про самостійність, вмілість, старанність, вимогливість до якості. Такий підхід у вихованні сприяє виробленню реалістичної самооцінки і водночас, позитивному і оптимістичному сприйняттю себе загалом.

Найменш сприятливим для формування адекватної самооцінки є авторитарний стиль виховання («Дорослі керівники та контролери»), за якого дитина зростає як особистість в умовах емоційного блокування, невіри в її сили, переважання негативних суджень з приводу досягнень і особистісних якостей. За таких умов у поведінці вбачають передусім негативні витоки, «душевні» контакти з нею зведені до мінімуму, а негативні оцінки окремих сторін визначають низьку ціннісну вартість дитини як особистості. Такий підхід у вихованні деформує емоційний компонент Я-образу дитини, що, у свою чергу, спричинює дезорієнтацію тієї у своїх вадах і чеснотах. Дитина стає нездатною переживати свою цінність навіть тоді, коли на те є об'єктивні передумови.

Ліберальний стиль виховання («Дорослі — опікуни») гальмує становлення високого рівня самоповаги. За таких умов стає неможливим формування гармонійного Я-образу, зокрема, його когнітивного компонента. Зазначений тип ціннісного ставлення до дитини позбавляє її можливості виробляти більш-менш адекватне уявлення стосовно себе, наслідків своєї продуктивної діяльності. Я-образ таких дітей деформується, стає розмитим і нечітким, погано орієнтує дитину в житті. Невимогливе, поблажливе ставлення значущих дорослих не стимулює дитину до прагнення скластися за рахунок незалежної поведінки, старанності, високих стандартів якості виконання завдань практичного характеру. Таке ставлення до певної міри можна класифікувати як неприйняття дитини як особистості, що хоча і має завуальований характер, але за своєю сутністю є таким.

Зауважимо, що процеси самопізнання та вироблення ставлення до себе у дітей функціонують незалежно від втручання чи невтручання дорослих, втім, саме збалансованість зусиль з боку дитини та дорослого здатна зробити дорогу до свого «Я» коротшою і рівнішою.

Слід відмітити, що як зазначає Волков Б. С., у старшому дошкільному віці дитина вже певною мірою здатна відокремити себе від оцінки іншого. Пізнання дошкільником меж своїх можливостей відбувається не тільки на основі спілкування з дорослими, але й на основі власного практичного досвіду [3]. Проте цього досвіду дитині ще недостатньо, щоб адекватно оцінити себе та свої можливості.

Окрім батьків та вихователів істотну роль у розвитку самооцінки у дітей старшого дошкільного віку відіграє спілкування з однолітками. В той час як дорослий протягом усього дитинства залишається недосяжним ідеалом, еталоном, до якого можна лише прагнути, однолітки виступають для дитини у якості матеріалу для порівняння. При обміні оціночними судженнями виникає певне відношення до інших дітей і одночасно розвивається здатність бачити себе їхніми очима. Уміння дитини аналізувати результати власної діяльності прямо залежить від її вміння аналізувати результати інших дітей. Для того, щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших. Оцінка старшим дошкільником себе відбувається складніше, ніж оцінка ними свого однолітка. До ровесника він більш вимогливий і оцінює його більш об'єктивно. Для дитини визнати те, що вона щось робить гірше інших дітей, значить визнати, що вона взагалі гірше за своїх однолітків [10].

З метою підтвердження зазначених вище даних, нами була здійснена діагностика особливостей самооцінки дітей старшого дошкільного віку, а також її уявлень про те, як її оцінюють інші за методикою “Драбинка” В. Г. Щур. Дитині був даний листок з намальованими на ньому сходами (найнижча сходинка позначається цифрою 1, найвища - 7) й пояснені їхні значення. Після цього ставилися запитання (“На яку б сходинку дитина поставила себе сама?”, “На яку б хотіла поставити себе?”, “На яку б сходинку її поставили б батьки, вихователь, друзі)?”), записуючи, відповіді дитини. Використовувався стандартний набір характеристик: "хороший - поганий", "добрий - злий", "розумний - дурний", "сильний - слабкий", "сміливий - боязкий", "старанний - нестаранний". Кількість характеристик можна скоротити.

В результаті проведення дослідження та обробки отриманих результатів за деякими характеристиками спостерігалася залежність між особистою оцінкою дитиною самої себе і тим, як їй здається, оцінять її дорослі (батьки, вихователі) та діти (однолітки). Проте, найбільша залежність самооцінки дитини спостерігається від їх оцінки батьками, найменша – однолітками, що підтверджує значний вплив дорослих на розвиток самооцінки дитини у цьому віці.

Найбільше співпадіння з оцінками дорослих характерне для категорій “хороший-поганий”, “розумний-дурний”, “старанний-нестаранний”, з оцінками однолітків - для категорій “сильний-слабкий”, “сміливий-боязкий”.

Висновок. Таким чином, соціальному оточенню дитини, а особливо батькам та вихователям, які є “значимими дорослими” для дитини старшого дошкільного віку, надається особливе значення у формування самооцінки. Їх стиль виховання, поведінка оціночні судження та ін. впливають на формування у дитини уявлення про власну особистість. А тому слід пам’ятати, що уважне, шанобливе ставлення до дитини сприяє формуванню у неї відповідного самосприйняття, а неприязнь, віддаленість, неповага переходить у дефект самоставлення, що негативно позначається на формуванні особистості дитини.

Дата добавления: 2015-07-11