Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Склад (структура) аграрних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміни та припинення



Читайте также:
  1. Абсолютна чисельність населення та його склад
  2. Аналіз факторів впливу та визначення місця розташування складу в логістичному ланцюгу поставки товарів
  3. Аналіз якісного складу персоналу підприємства
  4. Б) у нас просто сорвало и унесло крыши. Так или иначе, жить надо вместе. И при любом раскладе — обязательно в кайф.
  5. Валютне регулюванняяк складова валютної політики Україні
  6. ВЕРТИКАЛЬНА СКЛАДОВА ГРАНИЧНОГО ОПОРУ ОСНОВИ
  7. Взаимосвязь складского сортового учета с учетом в бухгалтерии.

До складу (структури) аграрних правовідносин входять передусім їх суб’єкти. Серед останніх перш за все виділяються такі юридичні особи, як сільськогосподарські підприємства, котрі є обов’язковими суб’єктами (учасниками) аграрних правовідносин.

Визначення категорії «сільськогосподарське підприємство» міс­титься у деяких законодавчих актах (наприклад, у нормах законів України від 18 січня 2001 р. «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років»1 та від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»2). Поняття такого суб’єкта форму­люється шляхом вказівки на два критерії: якісний — основний вид діяльності (вирощування сільськогосподарської продукції, її перероблення й реалізація) і кількісний — обсяг цього виду діяльності має становити не менше 75 %. Сутність сільськогосподарського підпри­ємства виявляється через діяльність, пов’язану із землеробством, тваринництвом і лісовим господарством, а також з переробленням ви­робленої продукції та її реалізацією.

Серед сільськогосподарських підприємств виділяють фермерські господарства, товариства з обмеженою відповідальністю, інші госпо­дарські товариства, приватні сільськогосподарські підприємства, сіль­ськогосподарські кооперативи та ін.

Важливим видом суб’єктів внутрішніх аграрних правовідносин є особи фізичні. Такі особи поділяються на членів сільськогосподар­ських підприємств та їх найманих працівників.

Членами сільськогосподарських підприємств можуть бути будь-які фізичні особи (за умови додержання приписів аграрного законодавства України щодо підстав набуття членства), однак передусім такими ви­ступають селяни, жителі сільської місцевості, безпосередні виробники сільськогосподарської продукції.

Також членами сільськогосподарських підприємств можуть ви­ступати й юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм.

Особливістю правового статусу найманих працівників сільськогос­подарських підприємств є наявність у таких суб’єктів спеціальних на­вичок, кваліфікації, освіти як передумови виникнення аграрних право­відносин і підстави окреслення їм конкретних трудових функцій.

 

Серед суб’єктів зовнішніх аграрних правовідносин передусім виді­ляють фізичних осіб, яких можна поділити на дві групи: а) особи, що мають статус приватного підприємця, та б) особи, що його не мають.

Юридичні ж особи — учасники зовнішніх аграрних правовідно­син — можуть бути створені у будь-якій організаційно-правовій формі, предмет їх діяльності може й не належати до сільськогосподарської. Суб’єктами зовнішніх аграрних правовідносин також можуть висту­пати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що мають статус юридичної особи.

 

Важливим елементом аграрних правовідносин є їх об’єкт. Безоб’єктних правовідносин не буває.Під об’єктами аграрних право­відносин розуміють ті явища і предмети навколишнього світу, на які спрямовані суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників таких правовідносин. Об’єктами аграрних правовідносин виступають земель­ні ділянки, речі, майно, поведінка тощо.

Земельна ділянка - цей об’єкт є незамінним чинником у сільському господарстві внаслідок особливостей, серед яких називають обмеже­ність (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтворюваність, незнищуваність, практичну невичерпність виробничої сили.

Однак об’єктами аграрних правовідносин виступають не будь-які землі (земельні ділянки), а передусім ті, що належать до земель сільсько­господарського призначення. Об’єктом права землекористування можуть бути не всі землі, а певна індивідуально визначена і юридично відокрем­лена земельна ділянка (земельний масив) чи її частина, закріплена за конкретним суб’єктом на праві власності або користування (оренди).

Звідси випливає, що об’єктами аграрних правовідносин виступають земельні ділянки сільськогосподарського призначення, під якими слід розуміти частини земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо них правами, придатні для виробництва сільськогосподарської продукції, виконання іншої сіль­ськогосподарської діяльності.

Положення статей 90 і 95 ЗК України надають власникам (корис­тувачам) земельних ділянок (у тому числі й таких, що належать до земель сільськогосподарського призначення) право використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ді­лянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, ліси, водні об’єкти. Відповідно до цього об’єктами аграрних право­відносин у деяких випадках можуть бути лісові насадження, водні об’єкти, загальнопоширені корисні копалини.

Важливими об’єктами аграрних правовідносин є речі і майно. Стаття 179 ЦК України називає річчю предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки, а майном як особливим об’єктом вважаються: окрема річ, їх сукупність, а також майнові права й обов’язки (ст. 190 ЦК України).

Аналіз приписів чинного законодавства України і наукових публі­кацій дає змогу вести мову про такі можливі майнові об’єкти аграрних правовідносин: а) будівлі, споруди (приміщення для управлінськогоапарату, будівлі для утримання робочої та продуктивної худоби, ферми, виробничі комплекси, споруди для перероблення сільськогосподарської продукції і торгівлі, кормоцехи, зрошувальні системи, майно підсобних підприємств та промислів); б) облаштування; в) матеріальні цінності, цінні папери, грошові кошти, майнові (у тому числі грошові) внески членів сільськогосподарських підприємств; г) посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, виготовлену сільськогоспо­дарську продукцію; ґ) доходи, одержані від її реалізації та іншої ді­яльності, інше майно; д) право користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність) тощо. Специфічними об’єктами виступають сільськогосподарські тварини, птиця, бджоли та ін.

Окреме місце серед об’єктів аграрних правовідносин належить праву на земельні й майнові частки (паї), яке може використовуватися та відчужуватися їх володільцями в установленому законом порядку.

До об’єктів аграрних правовідносин (але виключно внутрішніх) належить і праця фізичних осіб — членів і найманих працівників сіль­ськогосподарських підприємств, її здійснення, безпосередній її процес. Самостійним об’єктом також виступають управління, управлінська ді­яльність.

 

Важливим елементом аграрних правовідносин є їх зміст.

Під зміс­том правовідносин розуміють суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У найпростішому вигляді перші тлумачаться як міра дозволеної пове­дінки, що належить суб’єктам і забезпечується державою, а другі — як міра належної, необхідної поведінки, приписаної цим суб’єктам.

Суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки, що їх мають суб’єкти аграрних правовідносин, можна класифікувати за допомогою різних критеріїв. --- Перш за все залежно від об’єкта, з приводу якого вони виникають, розрізняють земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки.

--Залежно від статусу суб’єктів (учасників) аграрних правовідносин ви­діляють суб’єктивні аграрні права та юридичні аграрні обов’язки, що належать: а) юридичним і фізичним особам; б) членам сільськогоспо­дарських підприємств та особам, які не мають цього статусу; в) учасни­кам правових відносин, які мають статус юридичної особи, і тим, які ним не володіють (структурним підрозділам сільськогосподарських під­приємств, їх органам управління); г) приватним особам і юридичним особам публічного права

.-- Також можна вирізняти загальні (що вини­кають у всіх суб’єктів правовідносин) і спеціальні (ними наділяються лише окремі групи суб’єктів, наприклад спеціалісти сільськогосподар­ських підприємств) суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки. Узявши за основу поділу цих прав та обов’язків властивості об’єктів аграрних правовідносин, можна назвати майнові (ті, що виникають у зв’язку з володінням, користуванням та розпорядженням майновими об’єктами) і немайнові (мають особистийхарактер) суб’єктивні аграр­ні права та юридичні аграрні обов’язки. Залежно від галузі сільсько­господарського виробництва виокремлюють суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки, що виникають у тваринництві і рослинництві, тощо.

Відомо, що кожна з названих груп прав та обов’язків має свій фак­тичний зміст. Так, науковці наводять такий фактичний зміст прав та обов’язків сільськогосподарських підприємств у галузі тваринництва: а) застосування перспективних енергозберігаючих технологій утри­мання тварин і птиці; б) збільшення виробництва повноцінних кормів, комбікормів та преміксів; в) створення комплексів технологічних за­собів для високомеханізованих та автоматизованих ферм; г) удоскона­лення племінної справи у тваринництві; ґ) реконструкція промислових комплексів з виробництва м’яса, молока, яєць та ін. 1

Аграрні правовідносини без наявності певних обставин виникнути, існувати, розвиватися та припинятися не можуть. Нагадаємо, що під­ставами для цього виступають юридичні факти як життєві обстави­ни, з котрими норми права пов’язують виникнення, зміну або припи­нення правових наслідків (правовідносин). Однак підставою виникнен­ня (зміни, припинення) аграрних правовідносин виступає переважно група юридичних фактів, тобто фактичний (чи юридичний) склад, що є системою останніх.

Підставами виникнення внутрішніх аграрних правовідносин є член­ство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, трудовий договір (контракт) із сільськогосподарським підприємством. Членство (точні­ше, його виникнення) у сільськогосподарському підприємстві є юридич­ним фактом, який належить до групи правопороджуючих, правоутворю­ючих. Членство в сільськогосподарському підприємстві слугує переду­мовою, а також юридичним фактом для виникнення в них майнових, земельних, трудових та управлінських правовідносин. Проте для на­буття майнових і земельних правовідносин членські правовідносини відіграють роль відповідного елемента юридичного (фактичного) скла­ду поряд з передаванням (внесенням) сільськогосподарському підпри­ємству певною особою пайового (майнового, земельного) внеску. Що стосується підстав виникнення внутрішніх аграрних трудових право­відносин, то членство також виступає тут елементом юридичного (фак­тичного) складу, але вже поряд з визначенням трудової функції члена підприємства. На відміну від цього внутрішні трудові правовідносини з найманими працівниками складаються на підставі такого специфічно­го юридичного факту, як укладення цими особами з сільськогосподар­ським підприємством трудового договору (контракту).

Зовнішні аграрні правовідносини виникають унаслідок укладення аграрно-правових договорів, правочинів, набуттям господарюючими суб’єктами майна у власність, заподіянням шкоди та на підставі інших юридичних фактів.

Аграрні правовідносини є досить динамічними. Вони виникають, змінюються та припиняються.Оскільки, як вже було з’ясовано, вну­трішні аграрні правовідносини набуваються переважно на підставі членства осіб у сільськогосподарському підприємстві, то з припинен­ням членства зникають і названі правовідносини. Цілком очевидно, що припинення членства в сільськогосподарському підприємстві є нічим іншим, як юридичним фактом. Припинення членства тягне за собою припинення членських правовідносин і втрату відповідною особою статусу члена сільськогосподарського підприємства.

Що ж до підстав припинення зовнішніх аграрних правовідносин, то такими виступають, наприклад, припинення дії договору (правочину), укладеного між їх суб’єктами, припинення зобов’язання з відшкоду­вання шкоди, припинення дії нормативно-правового акта органу дер­жавної влади чи органу місцевого самоврядування, виконання подат­кового зобов’язання тощо. Як правило, названі юридичні факти, що припинюють зовнішні аграрні правовідносини, нових (різновидів зовнішніх аграрних) правовідносин до життя не викликають.


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 499 | Нарушение авторских прав






mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)