Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

МЕЛОДИКА

Інколи інтонацію розуміють як ритмомелодику чи й просто мелодику висловлювання, проте мелодика (від грец. Μελωδος«співучий») – це лише один із складників інтонації. Вона являє собою рух висоти тону голосних звуків. Порівняно зі співом, особливо з грою на музінструментах, мелодика мовлення має доволі вузький діапазон. Модуляція тону тут відбувається в межах квінти-секти.

У мовленні, особливо монологічному, перед аудиторією, бажано уникати монотонності (так говорять роботи, бо це присипляє слухачів, послаблює увагу до змісту мовлення.

Низька тональність сприймається краще, ніж висока, писклива, яка трапляється, зокрема, у представниць педагогічної професії, котрі не приділяють належної уваги цій проблемі і, як наслідок, мають клопіт з дисципліною своїх вихованців. Надто високий голос на радіо і телебаченні, за даними досліджень, викликає у слухачів агресивність, натомість надто низький звучить монотонно і нудно.

І в монологічному, і в діалогічному мовленні потрібно використовувати все розмаїття питальної, окличної, наказової, перелічувальної, парентетичної (вставної), незавершеної та інших видів мелодики. Мелодійність, «співучість» ‒ це одна з привабливих прикмет української мови, її специфічна національна риса. Доброзичливе, щире етикетне мовлення не може бути мелодійно одноманітним, безбарвним, сухим.


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав


ФОНЕТИКА ЯК НАУКА ПРО ЗВУКОВУ СТОРОНУ МОВИ. | С К Л А Д | ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ | РИТМЧНА СТРУКТУРА | СИНТАГМА | Ф Р А З А | Т Е М Б Р | ПРЕДМЕТНЕ ПИСЬМО |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Н А Г О Л О С| Т Е М П

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.004 сек.)