С К Л А Д

У живому мовленні використовують не окремі звуки, а їх ланцюжки. Найменшими одиницями, на які ділиться таке тісне поєднання, є склади. Про це свідчить спеціальне уповільнення мовлення, при якому мовленнєвий потік розпадається на склади, котрі не діляться на окремі звуки з паузами між ними. Звичайно зі складу можна виокремити звуки, однак таке членування буде мати штучний характер. Визначають склад як мінімальну вимовлювану одиницю, тобто найкоротший відрізок, який можна виокремити при аналізі артикуляційних рухів під час говоріння. Побудова мовленнєвого ланцюжка зі складів (а не звуків) зумовлена особливостями апарату мовлення.

Склад – частина звукового ланцюжка, центром якої є голосний звук, до котрого долучаються або не долучаються приголосні звуки.

Відповідно до теорії соборності у слові стільки складів, скільки голосних. Склад являє собою хвилю зростання гучності, після якої може відбутись (але не обов’язково) спад гучності. Найвищу гучність мають голосні, що й творять вершину складу.

Залежно від акустичної характеристики виокремлюють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритими називають склади, що закінчуються на голосний звук: ма-ма. Закриті закінчуються приголосним: день. Серед відкритих розрізняють прикриті, які мають перед голосним один або кілька приголосних: лю-ди, пра-ця, і неприкриті, які не мають перед голосним приголосного: і –де. Закриті склади теж можуть бути прикритими (йдут́́́́) і неприкритими (ос́).

В українській фонетичній системі переважають відкриті склади (80%), що є наслідком закону відкритого складу, який діяв у праслов’янській мову у зв’язку з артикуляційним узвичаєнням відносити приголосні звуки до наступного складу, а не до попереднього. Наприклад, можна переносити ніч-чю, зіл-ля, але склади в цих словах відкриті: н́і ‒ чʼ:у, з́і ‒ л:ʼа, з неподільним подовженим звуком.

З фонологічного погляду склад утворює мінімальна група фонем, які можуть сполучатися між собою, за умови включення до неї голосної фонеми.

Дата добавления: 2015-07-11