|
Читайте также: |
Приступаючи до вивчення першого питання семінару «Розвиток суспільства як історія змін в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах суспільства», необхідно відмітити, що матеріалізм передбачає розгляд суспільства як цілісного організму, системи, частини якого не тільки
взаємодіють одна з одною, знаходяться в супідрядності, тобто у відношенні первинне-вторинне, але і знаходяться у розвитку. Тобто, суспільство – це цілісна система закономірних зв’язків і взаємодій всіх її структурних елементів, а саме: - економічної,
- політичної,
- соціальної,
- духовної сфер,
які складаються між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних цінностей.
Наукове дослідження історичного процесу починається там і тоді, де і коли вдається виділити об’єктивні закони, незалежні від долі і свідомості людини.
Тому доцільно буде відмітити при висвітленні даного питання філософські пошуки об’єктивного трактування історичного процесу Кантом, Гегелем, К.Марксом. А також виділити вихідні принципи, закони і категорії, з допомогою яких фіксується і пояснюється історія суспільства, його розвиток, взаємовідношення матеріальної та ідеальної сторони суспільного життя.
В якості таких виступають:
1. Принципи: - первинності матеріальних і вторинності ідеологічних
відношень/свідомості/;
- відносної самостійності і активності суспільної свідомості,
яка визначається суспільним буттям;
- принцип конкретно-історичного підходу.
2. Загальносоціологічні закони:
- закон визначальної ролі способу матеріального виробництва
по відношенню до всіх інших сторін життя суспільства;
- закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню
розвитку продуктивних сил і визначальної ролі останніх;
- закон визначальної ролі базиса по відношенню до надбудови;
- закон визначальної ролі суспільства, соціального середовища
по відношенню до особистості;
- закон вирішальної ролі мас в розвитку суспільства;
- закон зміни суспільно-економічних формацій в загальному
напрямку прогресу.
3. Категорії:
- суспільно-економічна формація, спосіб виробництва,
продуктивні сили, виробничі відносини, базис, надбудова,
суспільне буття, суспільна свідомість, клас, нація, держава,
війна, політична система та ін.
Сутність і зміст даних категорій ви знайдете у філософському словнику.
а) Розглядаючи розвиток суспільства, ми перш за все, повинні відмітити, що суспільство являє собою сукупність людей, які об’єднані системою відносин.
Саме народні маси, їх соціальні спільності, організації є рушійною силою історії, так, як вони є:
- основною виробничою і творчою силою суспільства, яка забезпечує його
життя і розвиток;
- тією історичною силою, без участі якої неможливе вирішення протиріч між
продуктивними силами і виробничими відносинами, які забезпечують
прогресивний розвиток суспільства;
- не тільки головною продуктивною силою, але і головною суспільно-
політичною силою в перетворенні суспільства.
Разом з тим в якості творців історії можуть виступати індивіди і видатні особистості:
- без знаючих авторитетних спеціалістів, керівників не можуть обійтись ні
класова боротьба, ні сучасне виробництво;
- видатні особистості з’являються в результаті потреб суспільного розвитку,
підготовлених усім ходом попередньої історії;
- в окремих подіях і політичних переворотах особистість часто не тільки
прискорює чи уповільнює їх, але може також вирішити їх результат;
- в більш значних поворотах в історії особистість може лише прискорити,
сприяти чи уповільнювати їх протікання;
- чим довший період людської історії, тим більше губиться в ньому окрема
особистість, поступаючись місцем діям мільйонів мас;
- діяльність мас по відношенню до діяльності особистості з первинною, основною, визначною.
б) Показуючи взаємозв’язок і обумовленість різних сфер суспільства, студентам необхідно підкреслити, що економічна сфера, економічні відносини суспільства є визначальними. Вони характеризуються перш за все: виробництвом, обміном, споживанням та розподілом матеріальних благ. Саме матеріально – виробнича діяльність визначає всяку іншу діяльність і сферу суспільства. Історія суспільства є перш за все історія матеріального виробництва. Іншими словами продуктивних сил і виробничих відносин.
Тому необхідно студентам розібратися, що сукупність предметів праці і засобів праці: земля, ліса, вода, надра, знаряддя виробництва, виробничі споруди, засоби сполучення і зв’язку складають засоби виробництва.
Знаряддя виробництва і люди, які приводять їх в рух зметою виробництва матеріальних благ складають продуктивні сили.
Едність продуктивних сил і виробничих відносин складае спосіб виробництва.
На першому етапі історичного розвитку продуктивної сили вступили в суперечність з виробничими відносинами, розв`язання цієї суперечності в остаточному рахунку вело до зміни способу виробництва.
в) Розкриваючи стадії і етапи розвитку суспільства, студентам необхідно відмітити, що існуєе класична формаційна періодизація суспільства.
Формація – це історично конкретний тип соціальної системи, взятий в едності всіх її сторін – способу виробництва, структури суспільства, стану науки, мистецтва, всього образу життя людей.
Оскільки спосіб виробництва в історії суспільства є визначальним, то виділяють слідуючі періоди історії суспільства:
-первіснообщинний;
-рабовласницький;
-феодальний;
-капіталістичний;
-соціалістичний.
Необхідно відмітити. Що розвиток суспільства – це природно-історичний процес, який протікає на основі його об`активних законів, а також показати відмінність продуктивних сил, і виробничих відносин при кожному способі виробництва.
Формація виражає загальну закономірність поступального руху історії. Структура суспільно-економічної формації характеризуеться перш за за все категоріями “ Базис” і “Набудова”.
Базис – це сукупність виробничих відносин, які складають економічну структуру суспільства. Над базисом здіймаеться відповідна йому надбудова, яка включае сукупність ідей і ідеологічних відносин, а також установ і організацій, які їх закріплюють /держава, політичні партії, профкоми, суспільні організації/, властивих даному суспільству.
Евристична цінність поняття “базис” і “надбудова” полягае в тому, що з допомогою цих категорій виділяються такі відносини первинної і вторинної залежності, які притаманні будь- якому суспільному організму.
г) Розкриваючи соціальну сферу суспільства, необхідно визначитися, що історично склалися між різними елементами суспільства: окремими людьми, суспільностями/ націями, народностями, сім`ями/, класами і соціальними групами.
Визначальним елементом соціальної сфери в будь- якому суспільстві є класи. Необхідно виділити студентам яке походження класів і їх ознаки. /Див. філософський словник/.
Студенти повинні показати, що на протязі всієї античної історії суспільства, йшла боротьба класів, то прихована, то відкрита, то кривава, то безкровна / раб і рабовласник, феодал і кріпосний, робітник і буржуй/.
Виділити основні форми класової боротьби:
- економічну / головним чином боротьба за покращення умов праці і життя/;
- політичну / боротьба за владу і власність/;
- ідеологічну / боротьба за визволення свідомості експлуатованого класу від ідеології експлуататорів/.
Розкриваючи взаємозв’язок соціальної сфери на соціальній підставі слід охарактеризувати такі поняття як рід, плем’я, народність, нація /див.словник/.
Необхідно показати особливості національних тенденцій в сучасних умовах.
Розкриваючи таку соціальну спільність людей як сім’я, студенти повинні показати, що сім’я – явище історичне. Певним стадіям розвитку суспільства відповідають свої форми шлюбу:
- дикунству - груповий шлюб;
- варварству - парний шлюб;
- цивілізації - моногамія.
Докладніше можна прочитати в роботі Ф.Енгельса “Походження сім’ї, приватної власності і держави”.
д) Розкриваючи політичну сферу суспільства, студентам слід визначитися, що таке політика, політична система і політична організація суспільства /див. Філософський словник/.
В перекладі з грецької політика – мистецтво управління державою. Необхідно показати, що в політиці знаходять свое найбільш нове вираження корінні економічні інтереси пануючого класу. В цьому розумінні політика є концентроване вираження економіки.
Вся політична сфера є надбудовою, яка залежить від базису / виробничих відносин /. Але базис тісно взаємодіє з надбудовою і вся надбудовна система має зворотню дію на базис.
Активність надбудови визначається тим, що це сфера практичної діяльності людей, які прагнуть або зміцнити, або змінити, а іноді найрадикальнішим способом перетворити систему спільних відносин, яка склалася.
Показати, що в структурі політичної організації суспільства важливе місце належить державі. Показати передумови виникнення держави, її ознаки, місце і роль в політичній організації суспільства.
Держава – це продукт розвитку суспільства на ступени розкладу первіснообщинного і виникнення рабовласницького ладу, це політичний орган економічно і політично пануючого класу. Що має на меті охороняти існуючий устрій і керувати суспільством. Це сила, яка виникла із суспільства, але ставить себе над ним і відхиляє себе від нього.
До основних ознак держави відносяться:
- наявність влади, тобто системи органів і установ, здійснюючих владу;
- наявність території і територіального поділу, на які поширюються функції органів влади;
- наявність права, яке закріплює відповідну систему норм;
- наявність суверенітету, тобто верховенства влади усередині і зовні держави.
В даному питанні студентам необхідно ознайомитися з основними видами форм правління:
- монархією – державою, головою якої, є монарх;
- республікою – державою, управління якою здійснюють виборні органи.
є) Духовну сферу суспільства доцільно розглянути не окремо, а разом з суспільною свідомістю.
Оскільки, духовність – це властивість душі, яка полягає в перевазі духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над мотиваціями. А душа – це внутрішній психологічний стан людини, її свідомість.
Питання про суть і структуру суспільної свідомості не таке вже й просте. Студентам необхідно з’ясувати, що дане питання вирішується в рамках основного питання філософії – про первинність матерії і вторинність свідомості. Проте складність питання полягає в тому, що стосовно відношення суспільного буття і суспільної свідомості не можна просто говорити про «первинність» і «вторинність».
Суспільне буття і суспільна свідомість ніби «навантажені» один одним, без енергії свідомості буття мертве.
Не дивлячись на те, що є залежність суспільної свідомості від суспільного буття, студенти повинні побачити відносну самостійність суспільної свідомості по відношенню до суспільного буття, так як свідомість реалізується в двох напрямках:
- відображаючому;
- активно- творчому.
Джерело відносної самостійної суспільної свідомості закладене в суспільному розподілі праці, перетворенні духовного виробництва в самостійну галузь діяльності людей. Більш того, суспільна свідомість може мати випереджуючий характер його пізнавальної та перетворюючої функції,
здатна передбачати розвиток буття, прискорювати чи сповільнювати його розвиток.
В структурі суспільної свідомості виділяють слідуючі рівні:
- буденна свідомість;
- теоретична свідомість;
- суспільна психологія;
- ідеологія.
Буденна свідомість виникає в процесі повсякденної практики людей, як безпосереднє відображення зовнішньої сторони діяльності.
Теоретична свідомість – це відображення внутрішньої сторони дійсності, яке потребує теоретичного пізнання і знаходить своє вираження в науці і інших формах свідомості.
Буденна свідомість є нижчим в порівнянні з теоретичним рівнем свідомості.
Студентам необхідно з’ясувати, що на одному рівні з буденною свідомістю лежить суспільна психологія, яка оцінює дійсність. Набільш високому рівні свідомості знаходиться ідеологія.
Ідеологія – складне духовне утворення, яке включає в себе систему теоретичних поглядів. На відміну від суспільної психології, ідеологія не виникає із повсякденної діяльності людей, а створюється ідеологами, політиками. Тобто ідеологія і теоретична свідомість є більш високим рівнем суспільної свідомості.
Обидва рівні
1/ буденна свідомість і суспільна психологія і
2/ теоретична свідомість та ідеологія
взаємодіють один з одним і чинять один на одного певний вплив.
Разом з цим через них проходять форми свідомості:
- природничо-наукова свідомість;
- релігійна свідомість;
- філософська свідомість;
- художньо-естетична свідомість;
- правова свідомість;
- політична свідомість.
Студентам необхідно розкрити більш детально форми суспільної свідомості, показати їх відмінність, взаємозв’язок і типи цих взаємозв’язків в різних суспільно-економічних формаціях.
При підготовці до третього питання семінарського заняття, вивчивши рекомендовану літературу, студентам необхідно у своїх виступах використовувати матеріали, які опубліковані в газетах і журналах з глобальних питань сучасності, а також свої особисті спостереження за подіями, які відбуваються в світі.
У світовій філософії і соціології відбувається процес інтенсивного переосмислення ідеї прогресу як соціально культурної цінності.Діапазон думок дуже широкий - від занадто палкого вихваляння прогресивного розуміння історії до повного його заперечення. Дедалі частіше робляться спроби з'ясувати межі самої ідеї прогресу і доповнити її іншими цінностями. Все це вимагає спеціального розгляду данної проблеми.
Ідея прогресу здавна звернула увагу представників мислячої еліти. Наприклад:
· античні мислителі Левкіпп і Демокріт розглядали цю ідею в контексті науки й освіти,розвитку техніки та виробництва;
· цікаві думки щодо цього висловлювали також Епікур і Лукрецій,які глибоко вірили в прогрес,благоговіли перед освітою і науками,закликали до втілювання наукових знань в практику;
· англійський філософ Ф.Бекон головну увагу звернув на прогрес науки і техніки,зростаюче панування людини над природою.Ф.Бекон розробив детальну класифікацію
· наук,обґрунтував основи емпіричного методу,розмежував галузі науки і релігії,симпатизував підприємливим людям,а головне,з оптимізмом вдивлявся в майбутнє, прагнув до нього, вбачав у ньому більш високий етап розвитку людської цивілізації;
· цікаві думки щодо майбутнього суспільства як більш прогресивного у порівнянні з сучасним є і в роботах ранніх соціалістів-утопістів Т.Мора, Т.Кампанелли.
Проте вперше теоретичну обґрунтовану концепцію прогресу висунув французький філософ-просветитель А.Тюрго(1727-1781).В основу прогресу як і суспільства життя, Тюрго поклав людський розум.
Раціоналістичну ідею прогресу підхопив і продовжив другий його співвітчизник - філософ і математик, Жан Кондорсе(1743-1794).
Всю історію Ж.Кондорсе поділяє на десять самостійних епох, кожну наступну з яких він розглядає як більш прогресивну у порівнянні з попередньою. Десяту епоху філософ залишає відкритою для прогресу людського розуму і одночасно формулює ті проблеми, над якими він повинен «попрацювати», або людство наблизилося до етапу цивілізації.
Перша і головна проблема – це знищення нерівності між націями.
Друга – це досягнення соціальної рівності між класами в межах тої ж нації.
Остання – це дійсне вдосконалення людини.
Положення, які вчений обґрунтував більш як двісті років тому, не втратили й досі актуальності.
У вітчизняній літературі концепція Ж.Кондорсе традиційно розглядувалась як ідеалістична і така, що обмежує прогрес рамками розуму. Проте це не принижує позитивних моментів концепції вченого.
Ми сьогодні прекрасно розуміємо,що без «розуму» прогрес взагалі неможливий, так як він є неможливим і без «відповідно» організованого матеріального виробництва.
Концепція Ж.Кондорсе характеризує прогрес лише з боку «Людського розуму». З боку ролі матеріального виробництва суспільний прогрес охарактеризував марксизм, якому теж не пощастило стати абсолютною істиною.
Сучасна соціальна філософія факторами прогресу визначає:
- виробництво і науку;
- освіту та виховання;
- техніку і технології;
- культуру і мораль;
- політику та мистецтво;
- організацію й управління.
Взагалі поняття «прогресу» потребує свого розкриття через більш ширше поняття, а с аме через поняття «розвитку».
Розвиток - це зміна(рух) неспрямованого характеру, яка має в кінцевому результаті загальну тенденцію до підняття і проявляється в складній діалектичній взаємодії прогресу і регресу, в єдності і боротьби цих протилежностей.
Цей розвиток йде по об’єктивним філософським законам: закону єдності і боротьби протилежностей, закону взаємопереходу кількісних змін у якісні, закону заперечення заперечення.
А спрямованість розвитку може бути як: прогресивною, так і регресивною.
Матеріалісти вважають прогресивним розвитком - зміни, які характеризуються переходом від низчого до вищого, від простого до складного і відбуваються по спіралі, яка розширюється.
Регресивним розвитком - зміни, які характеризуються переходом від вищого до низчого, від складного до простого і відбуваються по спіралі, яка звужується.
Якщо світовий розвиток підтверджує прогресивну тенденцію розвитку в цілому,то навколо напрямку розвитку йшли й до цього часу йдуть суперечки.
1. Одні дослідники тлумачили людську історію як таку, що розвивається у зворотному напрямі від «золотого віку»(Гесіод).
2. Інші вбачали в суспільному житті повторення одних і тих самих форм буття (Піфагор).
3. Треті акцентували увагу лише на поступальних процесах (Кондорсе,Гердер).
4. Насправді ж суспільний розвиток багатоплановий.
У чистому вигляді прогресивнвна тенденція ніколи не існувала, бо суспільний розвиток реалізує себе в різних тенденціях і жодна з них не існує окремо від інших.
Для XVIII ст., наприклад коли в науці і філософії затвердилася концепція примітивного еволюціонізму(Ламарк,французькі просвітителі), характерним було метафізично однобоке розуміння прогресу як лише поступальності. Якщо концепція кругообігу помічає в розвитку лише циклічність, то тут навпаки - все багатство і різноманітність соціальних процесів зводиться до поступальності.
Концепція прямолінійного прогресу, залишивши поза увагою роль повторюваності у розвитку суспільства, відмежовується від фактів загибелі цілого ряду цивілізацій, тобто від фактів регресу.
У наш час, коли на тлі загострення глобальних проблем людство усвідомило хиткість цивілізації і реальну можливість власної загибелі, повсюдно поширилося песимістичне світовідчуття, а на рівні
теоретичної свідомості сформувалося в концепцію соціальної деградації і суспільного регресу.
У цілому простежується глибока залежність сприйняття спрямованості історичного процесу від духовного клімату епохи.
Не менш важливим є питання про критерій суспільного прогресу.
1. Тюрго, Сен-Сімон, Кант в якості критерія прогреса брали розум.
2. Гегель - розширення сфери свободи.
3. Володимир Соловйов - поєднання божественного начала з людським.
4. Марксисти - розвиток продуктивних сил і виробничих відносин.
Із загальної точки зору мірою прогресу може служити просування від простого до складного, підвищення складності організації.
Прогрес – багатогранне явище. Суспільство є складною системою, що включає багатоманітну кількісь елементів і процесів. Вони є підсистемами, які також розвиваються, здатні до прогресу і мають власні критерії прогресивних змін. Тому як конкретні критерії суспільного прогресу виділяють разом з економічним також соціально-політичний, ідеологічний і гуманістичний. Разом з тим ці часткові критерії характеризують тільки окремі сторони суспільного життя і не дають уявлення про прогрес в цілому. Розвиток суспільства як динамічної системи, що саморозвивається, зовсім не означає, що всі її підсистеми розвиватимуться однаково і з тим же темпом інтенсифікації. Як правило, їх розвиток здійснюється нерівномірно і прогрес одних сфер пов’язаний з регресом або одноплощинним розвитком інших.
Деякі вчені пропонують як інтеграційний критерій суспільного прогресу рівень гуманізації суспільства, тобто становище в ньому особистості: ступінь її економічної, політичної незалежності; рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб; стан її психофізичного і соціального здоров’я.
З цим положенням можна погодитися, адже, без сумніву, вище мірило прогресивності всіх суспільних явищ – людська особистість. Історичний
прогрес знаходить своє відображення в розвитку і задоволенні потреб людини в науковому, філософському, естетичному пізнанні світу, в розвитку і задоволенні потреби жити на основі благородних норм істинно людської моралі – моралі високої поваги до себе та інших. Істотним мірилом історичного прогресу є зростання свободи в її розумному застосуванні.
На думку окремих філософів, на даний момент розвинені країни взагалі можуть відмовитися від концепції суспільного прогресу, замінивши її концепцією суспільного розвитку, в якій діалектично сполучено дві протилежності – прогрес і регрес, еволюція і революція. Розвинені країни повинні змиритися з циклічним ходом суспільного розвитку, відмовившись від теорії лінійного прогресу в його кількісному виразі, зробивши упор на регресивному характері розвитку в ІІІ тисячолітті. Цим країнам є сенс визнати, що людство пройшло стадії становлення і розквіту і вступило в стадію занепаду і загибелі. У стадії занепаду ведучою стає регресивна сторона, боротьба з якою є головним завданням людства. За таких умов потрібно говорити не про високі матерії, гуманістичні цінності, а про виживання людства.
Виходячи зі сказаного, критерієм суспільного розвитку в ІІІ тисячолітті має сенс визнавати виживання людства в умовах екологічної кризи, що поглиблюється. Виходячи з цього критерію і має бути створений глобальний проект загальнолюдського перевлаштування.
Список використаної та рекомендованої літератури.
- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.
-Вілков В.Ю. Людина і світ. – К.: Феміна, 1995.
-Глущенко В.Г. Методика викладання загальновійськових та спеціальних дисциплін у ВВНЗ. К.: 1999.
- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.
-Кучеров Г.Г., Попович М.Д. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІ – ІV рівнів акредитації. – Камянець – Подільський: ПП «Медобори – 2006». 2010.
-Кудінова Н.В. Рекомендації щодо проведення семінарських занять з курсу «Політології» та роботи з фаховою літературою. Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. Збірник наукових доповідей і статей. К.: 2000.
- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.
- Методичні поради та плани семінарських занять з курсу філософії. Київ. КПІ, 1995.
- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.
- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.
- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.
- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.
-Філософія. Навчальний посібник. (За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.
- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.
Зміст
1.Організація та методика роботи студентів з вивчення соціально – гуманітарних наук …………………………………………………………3-14
2.План семінарського заняття №1……………………………………….15-18
3.План семінарського заняття №2……………………………………….19-27
4.План семінарського заняття №3……………………………………….28-32
5.План семінарського заняття №4……………………………………….33-37
6.План семінарського заняття №5……………………………………….38-41
7.План семінарського заняття №6……………………………………….42-45
8.План семінарського заняття №7……………………………………….46-48
9.План семінарського заняття №8……………………………………….49-6о
10.План семінарського заняття №9……………………………………….61-65
11.План семінарського заняття №10…………………………………….. 66-80
12.Література………………………………………………………………..81
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав