|
Читайте также: |
Зміст
Вступ
Етика буддизму
Список використаної літератури
Вступ
Сьогодні світ перебуває в сум'ятті – відкидаються основні етичні цінності. Сили матеріалістичного скептицизму направили свою зброю на традиційні поняття про те, що вважається гарними людськими якостями. Незважаючи на це, кожний, кому небайдужа культура й цивілізація, повинен бути стурбований практичними, етичними проблемами. Справа в тому, що етика нерозривно пов'язана з поведінкою людини. Вона стосується наших відносин із самим собою та з іншими людьми.
У будь-якій релігійній, філософській або ідеологічній системі існують етичні норми, які не можна порушувати її послідовникам або прихильникам.
Необхідність в етиці з'являється з тієї причини, що люди по своїй природі недосконалі. Щоб бути доброчесними, їм потрібно виховувати себе. Таким чином, моральність стає найважливішим аспектом життя.
У більшості релігійних систем ці етичні норми об'єднані в закони, які приписуються і установлюються Богом або надприродною силою, що перебуває поза людиною. Вчення ж Будди є психолого-етичною системою, у якій етичні норми обумовлюють психологічним підґрунтям і мотивацією наших дій. Для тих, хто діє поза чистими мотиваціями, таких, як неприхильність, дружелюбність і розуміння (мудрість), досягнення щастя буде чимось очевидним, от тільки їхні власні проблеми ніколи не зникнуть. Але ті, хто діє поза негативними мотиваціями, таких, як прихильність, недоброзичливість і нерозуміння (невідання), будуть уникати страждань.
Екологiчна етика i буддизм
Буддійська етика - це не якісь довільні стандарти, винайдені людьми, для своїх конкретних потреб. Вони також не встановлені якою-небудь вищою істотою. Закони і звичаї людського суспільства не лежать в основі буддійської етики. Наприклад, форма одягу, що підходить для одного клімату може бути непридатною в іншому. У цьому випадку, одяг є питанням прийнятого звичаю й ніяким чином не відноситься до етики. Дотепер штучно створені людьми звичаї постійно плутають із етичними принципами, які незаперечні й незмінні.
Буддійська етика базується не на мінливих звичаях людського суспільства, а на незмінних законах природи. У Буддизмі етичні цінності є невід'ємною частиною природи і незмінним законом причини й наслідку (карми). Той факт, що буддійська етика ґрунтується на законах природи, робить її принципи корисними й прийнятними для сучасного світу. Те, що буддійський звід правил поведінки був сформульований більш, ніж 2500 років тому, не применшує його непіддатну часу сутність.
Моральність у Буддизмі призначена для того, щоб практичним чином привести до кінцевої мети - справжнього щастя.
На буддійському шляху до звільнення кожна істота вважається відповідальною за своє щастя й горе. Кожному доводиться самостійно трудитися для свого звільнення, через розуміння й зусилля. Порятунок у Буддизмі - це результат власного духовного розвитку людини і ніхто інший не може його нав'язати або надати.
Місія Будди полягала в тому, щоб розповісти істотам про природу життя й дати їм пораду як поводитися, для досягнення власного щастя й блага інших.
Отже, буддійська етика – це не заповіді, яким примушують слідувати людей. Будда дав знання про ті умови, які є сприятливими і приводять до тривалого
блага для себе й інших. Замість того, щоб називати поганих людей "ганебними", "порочними", "знехтуваними", "нічого не вартими" і "нечестивими", він просто говорив: "Ти робиш дурні вчинки, адже вони приводять до страждання для тебе й інших".
Теорія буддійської етики знаходить практичне вираження у формі різних правил. Ці правила або рекомендації є нічим іншим як орієнтирами, що показують, куди ми повинні рухатися, на шляху до кінцевого порятунку. Хоча багато правил виражаються в негативній формі, не слід вважати, що буддійська моральність складається тільки в уникненні поганого, без здійснення гарних учинків.
Моральність у всіх правилах можна виразити трьома простими принципами: "Не робити ніякого зла, бути прихильним до умілих учинків, очищати свій розум. Таке вчення всіх Будд." (Дхаммапада, 183).
У Буддизмі розмежування між гарним і поганим проводяться дуже просто: всі вчинки, що кореняться в жадібності, ненависті й невіданні, що відбуваються від егоїзму, формують небезпечне помилкове поняття існування "Я" (душі). Такі вчинки вважаються такими, що призводять до поганих наслідків, недотепними й дурними. Їх називають Akusala Kamma.
Всі ті вчинки, які засновані на щедрості, доброзичливості й мудрості, вважаються гарними - Kusala Kamma.
Критерій гарного і поганого застосовується до вчинків фізичного тіла, мови й думок.
Буддійська моральність, заснована на намірі або вольовому рішенні. "Карма - це намір" – говорить Будда. Вчинки самі по собі не вважаються гарними або поганими, а "тільки намір і думки роблять їх такими".
Проте, у буддійській етиці не вважається, що людина має право робити дурні вчинки, за умови, що її наміри є благими.
Зв'язок між задумом і вчинком у тому, що думка перетікає в дію на фізичному рівні, що є її продовженням. Неможливо скоїти вбивство з добрим серцем, тому що позбавлення життя - це зовнішній прояв стану розуму, у якому переважає відразу злість, ненависть або жадібність.
Вчинки - це згустки думок, подібно краплям дощу, які є згустками пари. Реальні дії виникають із тих вчинків, які вже були зроблені в таємних і безмовних куточках серця.
Людина, що зробила аморальний вчинок, фактично заявляє, що вона невільна від недотепних станів розуму. Точно так само, якщо людина має чистий і незаплямований розум, що не містить брудних думок і почуттів, то вона нездатна до аморальної поведінки.
У буддійській етиці визнається об'єктивність моральних цінностей. Інакше кажучи, кармічні наслідки вчинків проявляються, відповідно до природного закону карми, незалежно від відношення до вчиненої дії самого індивідуума або суспільства. Наприклад, пияцтво має кармічні наслідки. Це дурний вчинок, адже він породжує нещастя як для самої людини, так і для оточуючих.
Кармічний плід пияцтва буде виявлятися, неважливо, що думає про нього суспільство або сам п'яниця. Переважна думка й погляди в принципі не занадто відходять від того факту, що пияцтво – це об'єктивно поганий вчинок. Тільки психологічні, соціальні й кармічні наслідки дії роблять його моральним або аморальним, а точки зору тих, хто його оцінює, не враховуються. Тому, хоча й визнається етична відносність, вважається, що вона не може похитнути позиції [загальнолюдських] цінностей.
Щасливе або нещасне життя є наслідком умілих (kusala) або недотепних (akusala) учинків.
Здійснення вмілих учинків породжує заслугу (punna), що є якістю, яка очищає розум. Неприборканий розум має схильність потрапляти під контроль дурних тенденцій, що приводить людину до здійснення поганих учинків і потраплянню в біду.
Заслуги очищають розум від дурних тенденцій жадібності, ненависті й невідання. Жадібний розум заохочує в людині пристрасть, бажання накопичувати й запасатися. Розум, що ненавидить, приведе до відрази й злості. Неосвічений розум робить людину обплутаною жадібністю й ненавистю, а також змушує вважати, що ці три корені недотепної карми є вірними й цінними. Недотепні вчинки породжують ще більше страждань і зменшують можливість для людини вивчати й практикувати Дхамму.
Заслуги важливі для нашого руху по життєвому шляху. Вони пов'язані з тим, що добре й корисно для себе й інших, а також можуть сприяти очищенню розуму. У той час, як накопичене людиною матеріальне багатство можна втратити через злодійство, потоп, пожежі, конфіскації й т.ін., благо заслуг слідує за нами від одного життя в інше і його не можна втратити, хоча заслуги можуть бути вичерпані, якщо істота не робить нових зусиль щодо їхнього нагромадження.
Людина буде відчувати щастя в сьогоденні й майбутньому, завдяки прояву заслуг.
Заслуга – це найбільший помічник: вона постійно створює можливості. Маюча заслуги людина буде мати успіх у будь-якому починанні, у напрямку якого вона прикладає зусилля.
Якщо вона хоче зайнятися бізнесом, то зустрінеться з потрібними партнерами й друзями. Якщо вона хоче стати студентом, йому призначать стипендію й нададуть підтримку викладачі. Якщо така людина прагне до просування в медитації, вона зможе зустрітися із кваліфікованим учителем, що направить його по шляху духовного розвитку.
Завдяки скарбниці заслуг, збудуться мрії. Саме заслуги дозволяють людині переродитися в небесному світі, і забезпечують необхідні умови й підтримку в досягненні Ніббани.
Є декілька "родючих полів" для одержання заслуг, які приносять щедрі результати людині, що "засіває" свої благі справи на таких "полях". Подібно тому, як один з видів ґрунтів може дати кращий урожай, ніж інший (наприклад, чорнозем і кам'янистий ґрунт), так і гарний вчинок, зроблений на благо окремих особистостей, створює більше заслуг, ніж зроблений на благо інших. У ці "родючі поля" заслуг входять Сангха або праведники, мати, батько й нужденні. Гарні вчинки, спрямовані на цих людей, виявляться різними шляхами й принесуть прекрасні плоди.
Будда вчив десяти вмілим учинкам, які варто робити, щоб прожити щасливе й мирне життя, а також розвинути знання й розуміння. Десять умілих учинків такі:
10. Виправлення своїх поглядів
Здійснення цих десяти вчинків приносить благо не тільки собі самому й тим, на кого вони спрямовані, але й оточуючим. Моральна поведінка приносить благо всім, з ким людина вступає в контакт. Культура розуму приносить спокій іншим людям і надихає їх на практику Дхамми.
Повага породжує гармонію в суспільстві, а допомога робить кращим життя людей. Якщо людина ділиться заслугами з іншими, то це значить, що вона піклується про благо цих людей. Радість, при здійсненні іншими гарних учинків, надихає їх на нагромадження ще більших заслуг. Викладання й слухання Дхамми є важливими факторами як для вчителя, так і для слухача, і сприяє життю обох, відповідно до Дхамми. Виправлення своїх поглядів дозволяє людині показати іншим, наскільки прекрасна Дхамма. У Дхаммападі Будда вчив:
Якщо людина зробила добро,
нехай робить його знову і знову.
Нехай вона бажає робити добрі вчинки,
Адже нагромадження заслуг - радісно.
Дхаммапада, 118
Не думай легковажно про добро:
"Воно не прийде до мене".
Адже й глечик наповнюється від падіння крапель.
Розумний наповнюється добром,
навіть потроху накопичуючи його.
Дхаммапада, 122
Є десять недотепних (поганих) учинків, яких людям варто уникати. В основі цих учинків лежить жадібність, ненависть і невідання. Ці дії приносять страждання не тільки іншим, але й, у першу чергу, самому собі, як у цьому житті, так і в наступних. Коли людина знаходить розуміння закону карми й усвідомлює, що недотепні вчинки приносять погані наслідки, вона буде практикувати Правильне Розуміння й стане уникати вчинення подібних дій надалі.
Є три вчинки тіла, які, з погляду закону карми, вважаються недотепними.
Це (1) убивство живих істот, (2) грабіжництво (злодійство) й (3) недозволені статеві зв'язки. Ці вчинки тіла відповідають першим трьом Правилам Поведінки, яким люди повинні слідувати.
Наслідками вбивства для того, хто його скоїв, буде зниження тривалості життя, погане здоров'я, постійне засмучення, через розлуку з коханими й життя в постійному страху.
Дурні наслідки злодійства - це бідність, жебракування, розчарування й залежність від інших у засобах до існування.
Погані наслідки недозволених статевих відносин - це означає мати велику кількість ворогів, бути об'єктом ненависті й жити з такими чоловіками й дружинами, з якими ви зовсім не хочете разом жити.
П'ять дій мови, що є з погляду карми недотепними, такі: (1) неправда, (2) наклеп і плітки, (3) груба мова, (4) марнослів'я й (5) легковажна балаканина. Крім неправди, всі інші дурні вчинки мови можна розглядати як частину четвертого Правила Поведінки.
Дурні наслідки неправди для людини, що скоює цей вчинок такі, що її саму будуть сварити й паплюжити, їй перестануть довіряти, а також вона набуде неприємного зовнішнього вигляду.
Поганий результат наклепу - це безпричинна втрата друзів.
Результатом грубої мови є нетерпимість оточуючих по відношенню до цієї людини й грубий голос.
Неминучим плодом безглуздих розмов є вроджені відхилення органів тіла й мова, на яку ніхто не звертає уваги.
Три недотепних вчинки, які здійснює розум, такі: (1) жадібність, тобто сильне бажання, особливо відносно чужої власності, (2) недоброзичливість і (3) помилкові погляди. Ці три вчинки відповідають трьом корінням пороку: жадібності, ненависті й невіданню.
Порушення П'ятого Правила, що полягає в уникненні застосовувати оп'яняючі засоби, не тільки приводить до здійснення цих трьох дурних вчинків розуму, коли людина перебуває в стані сп'яніння, але також і в інших поганих учинках, чинених тілом і мовою.
Небажаний ефект жадібності - це невиконання власних бажань.
Наслідки недоброзичливості - це потворність, численні хвороби й володіння нестерпним характером.
І, нарешті, наслідками помилкових поглядів є володіння сильними бажаннями, дурість, тупість, хронічні захворювання й погані думки.
Людині необхідно робити гарні вчинки й утримуватися від поганих. Якщо поганий вчинок уже зроблений, необхідно усвідомити, де це відбулося й прикласти зусилля більше так не поводитися. Таке щире значення каяття, й тільки в такий спосіб людина може просуватися по благородному шляху до Звільнення.
Молитви, заради прощення, є марними, якщо по їхньому закінченні людина робить дурний вчинок знову й знову. Хто ще може "змити гріхи", як не сама людина? Це повинне початися з усвідомлення, що є прекрасним очисним засобом.
По-перше, людина усвідомлює природу зробленої провини й об'єм нанесеної шкоди. Далі вона усвідомлює, що вчинок є недотепним, завдяки чому вчиться й приймає рішення не робити його знову. Потім, людина робить якнайбільше гарних учинків, на благо постраждалої сторони й інших людей. Так плоди поганого вчинку перекриваються потоком гарних справ.
У Буддизмі вважається, що спокута й виправлення доступне для всіх здійснюючих погане.
Це стає можливим особливо через усвідомлення й Правильне Зусилля.
Схилятися до переконання, що людина може "змити" свої погані вчинки якимось "чудесним" способом - це не просто забобон, а думка, особливо шкідлива для духовного розвитку людини. Через неї вона так і залишиться неосвіченою і внутрішньо самовдоволеною. Це помилкове переконання може насправді принести більше шкоди, ніж наслідки поганогоо вчинку, яких людина так боїться.
Розум очищає доброзичливість, що стає потужною силою, яка випромінює добро на благо інших.
У сучасному світі матеріальний добробут та інтелектуальний розвиток досягли значного рівня. Хоча варто визнати, що розподілені вони нерівномірно, у нас цілком достатньо інтелектуалів, блискучих письменників, талановитих ораторів, філософів, психологів, учених, релігійних діячів, прекрасних поетів і сильних світових лідерів. Але, незважаючи на наявність всіх цих інтелектуалів, у сучасному суспільстві немає справжнього миру й безпеки. Мабуть, чогось не вистачає. Людству не вистачає саме духовності й доброзичливості (доброї волі).
Сама по собі матеріальна вигода не може принести тривале щастя й мир людям. Для того, щоб принести мир іншим людям і встановити мир на планеті, необхідно спочатку створити його тверду основу у своєму власному серці.
Справжній шлях досягнення миру полягає у слідуванні порадам Будди.
Для практики доброзичливості, варто спочатку прийняти благородний принцип ненасильства і завжди бути готовим перебороти егоїзм та показати іншим справжній шлях. Не слід вести цю боротьбу через катування фізичного тіла, оскільки пороки утримуються не в тілі, а в розумі.
Ненасильство – це більш ефективна зброя проти зла, ніж помста. Істинна сутність помсти полягає в збільшенні пороків.
Щоб практикувати доброзичливість, людина повинна бути вільною від егоїзму. Більша частина любові в цьому світі концентрується на самому собі, тобто це любов, спрямована на самого себе або пошук своєї власної вигоди.
"Чоловіка люблять не через любов до нього, чоловіка люблять через любов до себе. Батьки люблять дітей не через любов до дітей, а через любов до себе. Люди люблять богів не через любов до богів, а через любов до себе. Один любить іншого не через любов до нього, а через любов до себе"
Будда вчить іншої любові. Будда стверджував, що нам необхідно навчитися практики безкорисливої любові, що дозволить підтримувати реальний мир і, в той самий час, дасть можливість трудитися, для досягнення власного порятунку. Це називається альтруїстичною любов'ю, де не визначається той, хто любить.
Подібно самогубству, що вбиває на фізичному рівні, егоїзм вбиває духовний прогрес. У Буддизмі доброзичливість не є емоційною або егоїстичною. Це почуття, що виходить із очищеного розуму, після знищення ненависті, заздрості, жорстокості, ворожості й злості. Будда вчить, що доброзичливість (metta) - це найбільш ефективний спосіб підтримки чистоти розуму й очищення атмосфери, забрудненої думками. Така любов, яку практикує Бодхисаттва. Любов Будди або Архата чиста, оскільки вона не розрізняється між тим, кого люблять і тим, хто любить.
Слово "любов" використовується для опису ряду почуттів, які відчувають люди. Буддисти проводять розмежування між егоїстичною любов'ю (pema) і чистою альтруїстичною (karuna, metta).
Акцент, що робиться на тваринному потязі особин однієї або різних статей одного до іншого, істотно підірвав саму концепцію почуття дружелюбності до інших істот.
У вченні Будди говориться, що є кілька різних видів почуттів, які підпадають під загальне визначення "любов". По-перше, вона може бути егоїстичною й безкорисливою. Любов можна назвати егоїстичною, якщо людину цікавить тільки вигода, яку вона може одержати для самої себе, і їй немає справи до потреб і почуттів партнера. Ревнощі звичайно є симптомом такої любові. З іншого боку, людина відчуває безкорисливу любов, якщо вона віддає всю себе на благо іншого. Така любов батьків до дітей.
У відносинах один до одного люди часто відчувають суміш егоїстичної та безкорисливої любові. Наприклад, хоча батьки жертвують багато чим заради своїх дітей, вони чекають чогось у відповідь, тому тут присутні аспекти як егоїзму, так і безкорисливості.
Інший вид любові тісно пов'язаний з попереднім - це любов між братами або друзями (Maitri, Mitra). У якомусь розумінні й цю любов можна назвати егоїстичною, тому що вона спрямована тільки на певних людей і не охоплює інших.
Ще однією категорією є сексуальна любов, у якій партнери притягаються один до одного, через фізичну привабливість. Це вид любові, що найбільшою мірою експлуатується сучасними засобами розваги і в нього входить все, починаючи із захоплень у підлітковому віці й закінчуючи найскладнішими відносинами між дорослими.
На більш високому рівні, ніж перераховані, перебуває любов, спрямована на всіх (metta). Ця любов, що покриває всіх живих істот, є найбільшою чеснотою, висловленою Буддою. Наприклад, великий Будда відрікся від свого королівства, родини й задоволень, щоб у нього була можливість знайти шлях до звільнення людства від існування в стражданні. Для досягнення Просвітління, Будді довелося боротися незліченну кількість життів. Звичайна істота вже давно б прийшло в зневіру, але Будда був не таким. Саме із цієї причини його називали милосердним.
Безмежна любов Будди простиралася не тільки на людей, але й на всіх інших живих істот. Вона не була заснованою на почуттях або егоїзмі, це любов без меж і без розмежування.
На відміну від інших видів любові, любов, спрямована на всіх, ніколи не приведе до розчарування або незадоволеності, тому що вона не чекає нагороди й навіть не визначає того, хто любить. Вона створює більше щастя й задоволення. Ті, хто розвиває любов, яка охоплює всіх, також розвивають спільну радість і безпристрасність. Так ці люди досягнуть високого рівня.
У книзі "THE BUDDHA' ANCIENT PATH" високоповажний Пьядассі Тхера пише: "Любов - це активна сила. Будь-який вчинок люблячої людини відбувається з незаплямованим розумом, спрямованим на допомогу, підтримку, наснагу, на те, щоб зробити шлях інших легшим, м'якшим й більш підготовленим до подолання страждань, досягнення вищого блаженства."
"Шлях розвитку любові полягає в тому, щоб ретельно розглянути шкоду, принесену ненавистю, і переваги того стану, при якому ненависть відсутня. Також у цей шлях входить ретельний розгляд, відповідно до дійсності й карми, того, що насправді немає об'єктів для ненависті, що ненависть - це дурний спосіб мислення, який породжує більше й більше темряви та перешкоджає правильному розумінню.
Ненависть накладає обмеження, а любов звільняє. Ненависть зв'язує, а любов дає свободу від пута. Ненависть породжує жаль, а любов приносить умиротворення. Ненависть приносить хвилювання, а любов заспокоює. Ненависть розділяє, а любов поєднує. Ненависть робить людей черствими, а любов зм'якшує. Ненависть заважає, а любов допомагає. Таким чином, завдяки належному вивченню й розгляду наслідків ненависті й благ любові, варто розвивати любов".
У Каранія Метта Сутте (СН 1.8) Будда роз'ясняє природу буддійської любові: "Як мати готова ризикувати життям, захищаючи свою дитину, єдину дитину, так потрібно розвивати безмежне серце стосовно всіх істот. З доброю волею до всього всесвіту, розвивайте безмежне серце: угорі, унизу, і всюди навколо, без обмежень, ворожості або ненависті."
Ми повинні бути вдячні навіть ворогам, якщо вони вказують нам на помилки й слабості.
Ми робимо справжні акти добродійності, якщо віддаємо, не очікуючи чого-небудь взамін і, завдяки цьому зменшуємо власні егоїстичні бажання.
Суть добродійності полягає в тому, щоб віддавати, не очікуючи чого-небудь замість. Якщо людина очікує якихось матеріальних благ, в обмін на свій дарунок, то вона робить не щедрий вчинок, а простий обмін. Щедра людина не повинна створювати в інших почуття того, що вони перебувають у боргу перед дарувальником. Також не слід використовувати подарунки як засіб управління людьми, що їх одержують. Не потрібно навіть очікувати подяки, тому що багато з людей просто забудькуваті й зовсім не обов'язково є невдячними.
Справжній акт добродійності є чистим і не містить якої-небудь фальші. Він не створює зобов'язань між
дарувальником і одержувачем.
Добродійна діяльність схвалюється у всіх релігіях і є благим вчинком. Тим, у кого досить засобів на життя, варто подумати про інших і направити свої пожертвування туди, де вони потрібні. Серед людей, що займаються добродійністю, є такі, хто використовує її, з метою залучити інших до своєї релігії або політичної партії. Подібний акт, чинений з прихованим мотивом залучити людей, не можна назвати щирим благодійним вчинком.
Ті, хто перебувають на шляху духовного росту, повинні намагатися зменшити свій егоїзм і сильне бажання одержувати більше й більше. Їм варто зменшити надмірну прихильність до власності, що, при відсутності усвідомленості, може поневолити їх і породити жадібність. Те, чим вони володіють, варто використати на благо й щастя інших, а саме тих, хто їм дорогий і тих, хто бідує.
Роблячи пожертвування, варто виконувати цей вчинок не тільки тілом, але також серцем і розумом. У кожному акті пожертвування повинна бути присутньою радість.
Варто розрізняти звичайний акт добродійності й пожертвування, як воно описується в Буддизмі (dana). Займаючись звичайною добродійністю, ми повинні подавати з жалю й доброти, коли усвідомлюємо, що хтось потребує допомоги, а ми самі здатні її запропонувати. При здійсненні dana, ми жертвуємо, з метою розвитку щедрості як однієї із чеснот, а також з метою зменшити егоїзм і жадібність. Але більш важливим є те, що це пожертвування відбувається з розумінням мети зменшити й потім повністю знищити ідею про душу (вічну сутність), що є причиною жадібності, спраги наживи й страждань.
Людина використовує мудрість, коли згадує, що щедрість - це дуже важлива якість, яку кажний буддист повинен практикувати. Вона є першою досконалістю (paramita), яку Будда практикував в численних життях до Просвітління. Людина також практикує dana, в знак вдячності до прекрасних якостей і достоїнств Трьох Цінностей.
Ми можемо пожертвувати різні речі. Можна давати матеріальне: їжу голодним, гроші й одяг бідним. Також можна жертвувати наші знання, уміння, час, енергію й зусилля на ті справи, які приносять благо іншим. Якщо друг потрапив у лихо, ви можете дати йому гарну порада й зі співчуттям вислухати його. Ми можемо уникати вбивства живих істот, і завдяки цьому вчинку, дарувати життя беззахисним істотам, які, в противному випадку, були б убиті.
Також можна пожертвувати іншим орган свого тіла, для пересадження, наприклад очі, серце, нирку, кров і т.ін. Ті, хто хочуть практикувати цю чесноту або ті, хто спонукуваний великим жалем чи турботою про інших, повинні бути також готовими пожертвувати своїм життям.
У попередніх народженнях, Бодхісаттва багаторазово віддавав частини свого тіла, заради інших. Він також жертвував своїм життям, заради порятунку й збереження життів інших. Так велика була його щедрість і жаль.
Але найбільшим свідченням величезного жалю Будди є його безцінний подарунок людству - вчення (Дхамма), що звільняє істот від страждань.
Для буддистів вищим дарунком є дарунок Дхамми. Такий подарунок має величезну силу змінювати життя. Коли об'єктивна людина одержує Дхамму й починає щиро практикувати цю Істину, вона не може не змінитися. Такі люди відчують велике щастя, спокій і радість серцем та розумом. Будучи жорстокими, вони стають милосердними. Будучи мстивими, вони починають прощати. Завдяки Дхаммі, ті, що ненавидять, знаходять здатність до жалю, жадібні стають щедрими, а неспокійні – більш умиротвореними. Спробувавши Дхамму, людина відчуває щастя не тільки тут і зараз, але й у майбутніх життях.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 318 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Особенности региональных форм буддизма: чанъ-буддизм и ламаизм | | | Дзул-хурал |