Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

ВИСНОВКИ. Нині існуючі демократичні держави світу тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах



Читайте также:
  1. Висновки
  2. ВИСНОВКИ
  3. Висновки
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. Висновки
  7. Висновки

Нині існуючі демократичні держави світу тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах класичного лібералізму (класичної ліберальної демократії), що сформувалися у XVIII ст. Шляхом тривалого пошуку політична думка знайшла в ній ту форму організації державної влади, яка найкраще покликана поєднати свободу, народовладдя і закон, що й відображено в її принципах.

XVIII століття для Російської імперії, як і для більшості країн Західної Європи, стало періодом зародження і поширення ідей і принципів лібералізму в суспільстві. Спроби ліберальних перетворень за Олександра І (1801-1825) сприяли тому, що ліберальні ідеї остаточно «прижилися» в російському суспільстві.

60-80-ті роки ХІХ століття стали наступним етапом в розвитку лібералізму на території Російської імперії – етапом розквіту. Імператор Олександр ІІ (1855-1881), усвідомивши всю небезпеку існуючому ладу, розпочав в 1861 році реформи. Ліберальні перетворення в судовій, освітній сфері, в селянському питанні, а також сфері самоуправління об’єднали на деякий час зусилля влади та прогресивної частини суспільства з метою подолання дворянського спротиву ліберальним реформам.

Однак, єднання влади та опозиційних лібералів було короткочасним. Сподівання на проведення урядом корінних державних реформ були розвіянні непослідовністю та незавершеністю розпочатих перетворень. Про усвідомлення владою необхідності доведення реформ до логічного закінчення свідчать ліберальні проекти Міністрів внутрішніх справ М. Лоріс-Мелікова, П. Валуєва та М. Ігнатьєва, і Великого князя Костянтина Михайловича. Проте, конституційні проекти представників урядового лібералізму так і не були реалізовані, оскільки у боротьбі консервативних і ліберальних сил у владі перемогу здобули перші.

Наступ реакції за часів правління Олександра ІІІ (1881-1894) лише сприяв остаточному організаційному оформлення опозиційного лібералізму в земський рух, а також поступовому програмному оформленню у концепції «охранительного либерализма» Б Чичеріна та ліберального консерватизму П. Струве, в результаті чого ліберальна ідеологія стає все більш популярною серед провідних верств російського суспільства. Таким чином, до кінця правління Олександра ІІІ в Російській державі склалися передумови для чергового етапу перетворень.

Вимоги земських представників проголошення конституції та створення представницького органу, які з початком ХХ століття стають регулярними, все частіше знаходять підтримку в значної частини суспільства, що призводить до загострення революційної ситуації в країні.

1905 рік стає переломним не лише для Російської імперії, а й для ліберального руху, оскільки відбувається не лише розпад єдиної опозиції до влади, а й перехід суспільного лібералізму на новий етап розвитку: оформлення в кадетську партію і формування нової ідеології – ідеології соціального лібералізму.

В цей період відбуваються значні зміни і в урядовій течій російського ліберального руху. Саме на початку ХХ століття серед урядовців з’являється значна частина прихильників проголошення конституцій, основних прав та свобод, а також скликання представницького законодавчого органу. Проте, на відміну від представників опозиційного лібералізму, бюрократи розуміли необхідність поступового реформування країни, яка не була готова до кардинальних змін в державному та суспільному устрої.

Варто також відмітити якісні зміни в самому ліберальному русі. Якщо у російського лібералізму початку ХІХ століття можна відмітити особливості, що були пов’язані із відсутністю громадянських свобод в російському суспільстві, відсутністю в ліберального руху міцної соціальної підтримки, його антидемократичний характер, принцип монархізму, сильне і яскраво виражене консервативне начало, то на початку ХХ століття в основі ліберального руху ми можемо чітко простежити такі поняття як: правова особистість та суб’єктивне право (мається на увазі право на приватну власність) [44]. Окрім цього, з антидемократичного російський лібералізм на початку ХХ століття насичується демократичним змістом, а також висуває вимоги проголошення громадянських прав та свобод.

Отже, ліберальний рух в середині ХІХ – на початку ХХ століття досягає найбільшого свого розвитку. Серед особливих рис російського лібералізму варто відзначити:

Ø в методологічному плані відбувається перехід від лібералізму, пов'язаного з уявленнями про природу законів, норм та інститутів суспільства, що заохочує свободу приватної особи (тобто природно-правовий підхід до проблем особи, суспільства і держави) до лібералізму, що припускає різні версії розширення соціального реформізму держави по відношенню до своїх громадян – «права-притязания» кожного на гідне людське існування (тобто лібералізму соціального або «нового»);

Ø в теоретичному плані – завершується процес прищеплення правових ідей західноєвропейської ліберальної традиції в російському суспільстві;

Ø формування конституційних ідей (парламентаризму, закріплення прав і свобод окремих людини, а не окремих станів);

Ø формування ліберального світогляду і ліберальної правосвідомості культурної еліти російського суспільства;

Ø російський лібералізм після реформ Олександра ІІ, з 70-х років ХІХ століття був пов’язаний не з дворянським станом, а з буржуазною частиною суспільства;

Ø ліберальні реформи часів Олександра ІІ перетворили феодальну Російську імперію в буржуазну;

Ø розвиток лібералізму з середини ХІХ ст. простежується у формі кількох течій: урядового, опозиційного лібералізму, земського руху, а з початку ХХ століття у ліберально-демократичної течії (з 1905 року Конституційно-демократична партія);

Ø розвиток російського лібералізму в одному напрямі з ідеями революціонерів (радикальний лібералізм);

Ø відбувається ідеологічне оформлення російського лібералізму в працях Б. Чичеріна, П. Струве, Л. Франка та ін..;

Ø нестабільність ліберального політичного курсу в Російській імперії, що було пов’язано із слабкою соціальною базою російського лібералізму. Олександр ІІ та його ліберальне оточення були залежними від консервативних політичних сил дворянської аристократії;

Ø урядовий лібералізм при виборі між економічними і політичними реформами завжди віддавав перевагу першим. Причиною цього було розуміння владою непідготовленості більшої частини суспільства до радикальних політичних змін. Саме тому представники урядового лібералізму так активно протидіяли введенню парламентаризму. І знову ж таки вони лишалися більш ліберальними, аніж їх опоненти, оскільки, згідно із ліберальним світоглядом, «довготривале існування державної форми, навіть менш досконалої, аніж правова ліберальна держава, часто доводить, що в державі чи в суспільстві ще не існує потрібних умов для переходу до ліберального державного устрою» [60, 22].

Таким чином, ми бачимо, що лібералам вдалося на деякий час перетворити лібералізм на домінуючу ідеологію в Російській імперії. Саме урядова течія російського ліберального руху перетворюється в домінуючий фактор в реформаторському процесі з середини ХІХ століття і до Лютневої революції. Ліберальна ідеологія також відіграла одну зі головних ролей в революційних подіях 1905 року в Російській імперії. Завдяки своїй активній діяльності пік, якої припадає на 60-80-ті роки ХІХ століття і на початок ХХ століття, російський ліберальний рух кардинально змінив не лише себе, а й суспільство та державу, в яких він існував.

 

 


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 56 | Нарушение авторских прав






mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)