Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

В національній політиці Хрущов іде слідами Сталіна

З МОСКАЛЯМИ НЕМА СПІЛЬНОЇ МОВИ | ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ ПРОРОСІЙСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ | ВІДКРИТІ КАРТИ | ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ | ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ | ЧОМУ НЕ ДІЙШЛО ДО ПОЄДНУЮЧОЇ ДІЇ «ТРІЙКИ»? | ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ | ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ | ЗА ПРАВИЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ВИЗВОЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ | ХОЧ ЯКІ ВЕЛИКІ ЖЕРТВИ – БОРОТЬБА КОНЕЧНА |


Читайте также:
  1. СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ
  2. ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС

 

Обговорюючи виступ Хрущова на XX з'їзді КПСС, Ст. Бандера в цій, другій з черги, своїй статті на тему з'їзду (надрукованій у тижне­вику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік III, чч. 19-20 (115-116) з 6-го трав­ня 1956 р.) виявляє справжнє обличчя верховодів комуністичної пар­тії, між ними Хрущова, як замаскованих послідовників Сталіна, зокре­ма в національному питанні.

 

*

 

Розголошений розрив теперішніх кремлівських диктаторів з культом Сталіна створює враження, що з цією зміною пов'язані пляни пом'якшити доцьогочасну систему всебічного терору й гноб­лення. Але під назвою сталінізм, подібно як під назвою ленінізм, треба розуміти цілу большевицьку систему, яка походить з марксівсько-ленінської доктрини, розвиненої і застосованої на ґрунті корінного московського імперіялізму й тиранії. Впровадив її в жит­тя, як основу московсько-большевицької імперії, Ленін, а Сталін впродовж свого довголітнього володіння закріпив її й «удоскона­лив» до крайніх меж. То ж не може бути справжнього розриву зі сталінізмом без істотних, докорінних змін в державно-політич­ному, суспільному, господарському ладі, а передусім в національ­ній політиці.

Як же виглядає тепер, у час відречення від сталінського куль­ту, національна політика большевиків у світлі їхніх засадничих стверджень і директив на XX з'їзді КПСС та проголошених ними ж повідомлень? Розглядаючи ці питання крізь призму офіційних большевицьких становищ і насвітлень, треба мати на увазі їхні пропаґандивні тенденції. Відомо ж, що большевики цілком не рахуються з правдою, стараються подавати інформації в такому оформленні й насвітленні, щоб зобразити свої пляни і свою систе­му в найкращому світлі. Тому при кожній оцінці, спертій на боль­шевицькі джерела, необхідно узгляднювати значні поправки на гірше, якщо хочеться її наблизити до дійсного підбольшевицького стану.

Большевики стараються якнайменше говорити про національ­но-політичні питання поневолених народів, як у складі СССР, так і т. зв. соціялістичного табору народніх демократій. Але те, що від­носно цих питань сказав Хрущов на XX з'їзді КПСС цілком ви­разно вказує на наміри Кремля втримати і ще більше затіснити сталінський, московсько-імперіялістинний, протинародній курс. Хрущов неоднократне підкреслив, що «комуністична партія без­устанно дбає про те, щоб міцніла і розвивалася братерська дружба між; усіми народами Совєтського Союзу, бо ця дружба є непохитна основа могутности совєтського державного ладу». А відомо ж, що братерською дружбою большевики цинічно називають найбільш нищівне московське поневолення народів. У Хрущова це виходить так, що «раніш пригноблені і відсталі нації старої Росії досягли величезних успіхів у своєму розвитку і зайняли рівноправне міс­це в дружній сім'ї народів Совєтського Союзу». Тобто політика ко­муністичної партії за володіння Леніна і Сталіна була для цих на­родів благодійною й вона має послідовно провадитися далі.

Хрущов найвиразніше підкреслив московсько-імперіялістичну суть національної політики КПСС при вияснюванні питання па­тріотизму й інтернаціоналізму. Посилаючись на цитату з Леніна, він підносить як позитивне явище «почуття національної гордости у великоруських пролетарів», їхню любов до своєї мови й батьків­щини. Таку саму позитивну оцінку й поручення дає Хрущов т. зв. совєтському або соціялістичному патріотизмові, тобто любові всіх поневолених народів і людей до їх тюрми – московсько-комуні­стичної імперії СССР. Як третє основне почуття й наставлення, Хрущов поручає соціялістичний, або пролетарський інтернаціона­лізм, яким большевики прикривають свої експансивно-загарб­ницькі тенденції і дії у формі підривних комуністичних акцій і прямих мілітарних агресій. Большевики визнають тільки СССР за батьківщину всіх закованих у ньому народів і тільки один совєтський патріотизм. Москалі ж, як панівна нація, мають право на свій власний патріотизм. Натомість про можливість існування в СССР теж українського, білоруського, грузинського, туркестан­ського й інших національних патріотизмів усіх «рівноправних у дружній сім'ї народів» – Хрущов навіть не заїкнувся. Бо ж такий патріотизм-націоналізм усіх народів, крім російського, большеви­ки таврують як «буржуазний».

Рамки, які большевицька Москва залишає для національного розвитку поневолених народів, визначені сталінською формулою: «культура – національна формою, соціялістична змістом». А соціялістична в большевицькому словнику значить обмосковлена, матеріялістична, марксистська. Хрущов виразно.підкреслив, що ця сталінська формула далі важна й обов'язкова і в тому відно­шенні нема жодної зміни. Щоб не було ніяких неясностей щодо продовжування доцьогочасного антинаціонального, московсько-імперіялістичного курсу, Хрущов з притиском заявив таке: «Ми по­винні давати рішучу відсіч усім проявам буржуазної ідеології, в тому числі й націоналізмові, оберігати чистоту нашої комуністич­ної ідеології, безустанно добиватися ще більшого згуртування на­родів СССР, дальшого зміцнення їх великої дружби».

Не краще відношення Москви і в питанні господарських справ. Хоч і в них большевики застосовують ті ж самі методи затаюван­ня і перекручування фактів, то, не зважаючи ла це, там дуже ви­разно віддзеркалюється московська колоніяльно-імперіялістична політика. Хрущовські заяви на XX з'їзді КПСС вимовно свідчать про те, що економічна політика большевиків уводить колоніяльну систему так само у відношенні до країн т. зв. народньої демократії. Ця політика прямує до створення одноцілого підбольшевицького соціялістичного бльоку, цілком відрізаного від решти світу і про­тиставного йому. Під покришкою взаємної співпраці і спеціялізації проводиться щораз сильнішу централізацію з панівним стано­вищем Москви й повним узалежненням від неї всіх країн. Хрущов у промові підкреслює, що економіка країн соціялізму має розвива­тися «спеціялізовано», тобто однобічно, не за принципом їх власних потреб і можливостей, тільки залежно від московських імперіялістичних плянів і накинених вимог, прикриваних «діло­вою координацією плянів народнього господарства цілого соціялі­стичного табору».

Дві окремі мірки – становище метрополії для Москви і колоніяльна залежність країн «соціялізму і народньої демократії». Хрущов намагається виправдати їх тією зміною, мовляв, СССР стояв сам «серед капіталістичного оточення» і тому мусів розвива­ти всі галузі тяжкої промисловости, а тепер існує співпраця соціялістичних країн і їхня безпека спирається на індустріяльну мо­гутність цілого соціялістичного табору. Домінуюче становище мос­ковської «метрополії» прислонюється твердженням, буцімто СССР у великодушний спосіб допомагає іншим соціялістичним країнам розвивати їх промисел, у протилежність до засад капіталістичної економічної політики. Насправді ж Москва старається таким спо­собом якнайбільше використати господарські спроможності васаль­них країн, розкладаючи поміж них часткові завдання своїх госпо­дарських плянів. Рівночасно вона хоче цілковито узалежнити ці країни під економічним оглядом від себе, позбавляючи їхнє госпо­дарство змоги самостійно розвиватися й існувати без функційного пов'язання з нею і з цілим большевицьким бльоком.

Такі ж самі засади господарського централізму, повного гос­подарського узалежнення й використовування застосовує Москва супроти неросійських народів у складі СССР. Усе господарське плянування й керівництво повністю зосереджене в Москві, в т. зв. союзних міністерствах. Хрущов говорить про це так: «Зберігаючи за союзними міністерствами загальне керівництво, визначення пля-нових завдань, контролі за їх виконанням, постачання устатку­вання, фінансування капіталовкладів, слід у той же час значно розширити права республіканських міністерств».

Отож всі керівні функції в господарстві, докладно перечисле-ні, так щоб не залишилось найменшої щілини і вони мають надалі залишатися безпосередньо в руках московської централі. Про ці справи Хрущов говорить детальніше, підмуровуючи економічне верховодство Москви на всі лади, напр. «Говорячи про необхід­ність розширення прав союзних республік, ми повинні підкреслити необхідність централізованого плянового начала... Найважли­вішою умовою успішного розвитку нашої країни і кожної респуб­ліки Совєтського Союзу е згуртування зусиль усіх народів СССР, певна центрацізація нашого народнього господарства…» Роз­поділ між союзними республіками бюджетних коштів теж має бути централізований в Москві.

Що ж належить до тих «розширених прав» союзних республік і їх республіканських міністерств? Хрущов дає цілком виразну відповідь: «Вони повинні в рамках, визначених загальносоюзними народньо-господарськими плянами, самі розв'язувати конкретні питання розвитку тих або інших галузей своєї економіки». Тобто: Москва встановляє пляни, накладає завдання, а республіки мають вже самі розв'язувати питання, як їх виконати і перевиконати. Це в Хрущова називається «ще більшим зміцненням суверенітету кожної республіки». Але рівночасно він не затаює, про що йде на ділі при тому «розширенні суверенітету»: це «допоможе на всю широчінь розгорнути ініціятиву у використанні місцевих ресур­сів» – тобто ще більш посилить перевиконання плянів московсь­кої експлуатації.

Так звані союзні республіки в складі Совєтського Союзу – це ж, як усім відомо, тільки адміністраційні експозитури московської влади, що виконують доручення большевицького центру. Але на­віть при такому стані Москва боїться здати на них бодай цілість викопних функцій в адмініструванні господарством, зокрема про­мисловістю. Важливіші її галузі в усіх «союзних республіках» під­лягають безпосередньо Москві, керують ними союзні міністерства теж в адміністраційно-виконному відношенні. І так за звідомленням Хрущова з усієї промислової продукції в Україні тільки 62°/о стояло під зарядом т. зв. республіканської промисловости. В такий то спосіб Москва омотує і приковує Україну й інші народи до мос­ковської імперії з допомогою багатьох перехресних в'язань.

Завершенням сталінської національної політики, перебраної від царської Росії й удосконаленої Йосипом Вісаріоновичем, були методи народовбивства, масових заслань на далекі від національ­них територій простори, розпорошування й перемішування націй для ступневого послаблення і знищування їх біологічної субстан­ції та перетворювання їх у совєтський народ. Ці самі методи пере­брали і консеквентне продовжують наслідники Сталіна. Це ж не випадково зразу після XX з'їзду КПСС і під час кампанії розвін­чування Сталіна московські диктатори на чолі з Хрущовом і Булґаніном проголосили плян переселення з України і Прибалтики соток тисяч молоді. Це зроблено в таку пору з розмислом, щоб за­документувати незмінність большевицької протинаціональної по­літики, згідно з традиційними плянами московського імперіялізму.


 


Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС| СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)