Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Правове регулювання рослинництва

Правове регюлування приватизації майна державних підприємств в системі АПК | Характеристика організаційно-правового забезпечення раціонального використання земель с/г призначення | Права та обов’язки аграрного підприємства стосовно використання земель с\г призначення | Охорона земель як об’єкта природного серодовища | Порядок та умови відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і орендарам | Фінансовий с\г податок. Визначення його розміру. Порядок сплати. | Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям с\г призначення та іншим природним об’єктом | Цей перелік порушень не є вичерпним, і відповідальність може бути встановлена і за інші правопорушення. | Поняття виробничо-господарської діяльності, її правове регулювання | Поняття, види, особливості внутрішніх агарарних відносин |


Читайте также:
  1. II.Особливості валютного регулювання в Україні.
  2. Автоматичне регулювання напруги авіаційних генераторів
  3. Автоматичне регулювання частоти СГ
  4. Блок регулювання захисту та управління 2438-140.
  5. Блок регулювання захисту, та управління 2438-140.
  6. БЛОК СРАВНИТЕЛЬНОГО ПРАВОВЕДЕНИЯ
  7. Валютна політика як основа валютного регулювання і контролю

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аг­рарних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001—2005".' У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, яки­ми визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та роз­витку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційно­го процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відмі­ну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інсти­тут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій се­лекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулю­ється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, за­безпечення якості у насінництві і державне підтримування селек­цінної справи регулюються інститутом правового регулювання на­сінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аг­рарної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.).

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гіб­рид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона ціл­ком або ні умовам надання правової охорони:

— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результа­том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе­нем прояву принаймні однієї з цих ознак;

.— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин1. Контроль за дотриманням законодавства про охоро­ну прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердже­ного наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Дер­жавним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Ук­раїні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоц­твом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власни­ків сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття пра­ва на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проя­вом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се­

лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерцій­ного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його оз­нак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними усвіті, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважаютьзагальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового роз­множення чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для за­доволення потреб суспільства і не заборонений для поширення^ як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шко­ди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Укра­їні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт пот­рібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвокк.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав1. Від імені селекціонерів (авто­рів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєс­тровані відповідно до Положення про представників з питань інте­лектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відпо­відно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт ство­рили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові пра­ва на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ни­ми. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширю­ється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'яз­ку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням ро­ботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів робо­тодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рос­лин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положен­ня про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї по­ширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для вста­новлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охоро­ну прав на сорти рослин" та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним озна­кам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експер­тизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення фор­мальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного виснов­ку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазна­чене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання за­явки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважаєть­ся відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та до­даний до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається новизна сорту;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бу­ти враховані результати випробувань сорту, проведених компетен­тним органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надан-
ня прав на сорт.

Державне випробування сортів рослин здійснюється лише що­до тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № ІЗ. Перелік міс­тить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абри­кос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смо­родину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробу­ванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина служба державного сортовипробування.

На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біо­тичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатніс­тю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін­ними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабіль­ність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний реєстр сортів рослин України.

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґ­рунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішен­ня — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про від­мову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення квалі­фікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рос­лин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішен­ня надсилається заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Поло­женням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для по­ширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики Укра­їни від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру зано­сять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власни­ків сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня

2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а за­явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявни­ків за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазна­чається, що вони мають деклараційний характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:

а) 35 календарного року, що відлічується від року, наступногоза роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагарникових культур та винограду;

б) 30 календарного року, що відлічується від року, наступногоза роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.

Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Вини­кає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав авто­ра на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкод­жати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; ви­магати не розголошувати авторство та не згадувати його в публіка­ціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень За­кону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Пере­лік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право влас­ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя то­що. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не вида­ються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не переш­коджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згід­но з чинним законодавством, тобто на які не поширюється вик­лючне право власника, регулюється особливими правилами. Пра­вом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного пра­ва власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї-

— державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

— насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;

— мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними ор­ганами з карантину рослин країни-експортера;

— призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;

— супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.

Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу да­ють на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелог-рафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, ко­ли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгів­лю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозво­лу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місце­вими державними адміністраціями — на території відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продо­вольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та ін­ших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннє­вих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою веден­ня лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісо­вого господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.

Правовий інститут захисту рослин — один із великих комплек­сних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль­ського господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про за­хист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної спіль­ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста­новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа­цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі­зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв­ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре­дакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо­ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста­ну рослин сільськогосподарського та іншого лризначення, багато­річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун­ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по­водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос­лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче­ному охороні довкілля в сільському господарстві.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про за­хист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рос­лин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів1. У населених пун­ктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від­ведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню­ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організа­цій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з каран­тину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого пос­тановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рос­лин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; держав­ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.

Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сор­ту такі дії:

а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати до продажу;

г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу;
ґ) вивозити за межі митної території України;

д) ввозити на митну територію України;

е) зберігати для будь-якої із перелічених цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту інщій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіа-ру обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан­ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про від­кликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на викорис­тання сорту та передача виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової лі­цензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невик-лючною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії доз­волу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. По­рядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензіїо визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензі-ата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.


Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 282 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Зовнішні аграрні виробничі відносини| Правове регулювання тваринництва

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.015 сек.)