Школа дії: педагогіка дії, прагматична педагогіка, теорії вільного виховання.

Спільним для всіх цих концепцій є те, що праця трактується як будь-який вид самостійної пізнавальної та художньо-творчої діяльності, спрямований на здобуття нових знань та особистого досвіду.

А. Лай - педагогіка дії: будь-який пізнавальний акт являє собою тріаду: сприйняття® розумова переробка® зовнішній вираз (дія).

Дія, тобто будь-який вид самостійної творчої діяльності учня, спрямована на його пристосування до середовища. Звідси завдання школи: створити для дитини простір, у якому вона могла б всебічно реагувати на оточуючу дійсність. Школа має являти собою громаду, моделюючу природне і соціальне середовище.

Д.Дьюї - навчання через діяльність як основний принцип навчання у створеній ним у Чикаго Лабораторній школі. Практична діяльність - головний засіб розвитку природних імпульсів дитини, набуття нею особистого досвіду.

Е.Кей, М.Монтессорі, Ф.Гансберг, Л.Гурлітт - теорії вільного виховання, в основу яких покладений принцип педоцентризму: вільна творча діяльність дитини як основа її саморозвитку.

С.Френе - праця є головним принципом, двигуном і філософією народної школи.

Педагогічна система Джона Дьюї (1859-1952)

Американський філософ та педагог, засновник педагогічної концепції прагматизму, згідно з якою призначенням виховання полягає в тому, щоб навчити дитину вирішувати реальні життєві проблеми і досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством. Основний твір: „Школа і суспільство” (1907).

Мета виховання: повноцінний розвиток особистості у відповідності з її індивідуальними здібностями, потребами та соціальними можливостями.

Принципи виховання:

\. Педоцентризм: зумовленість усіх аспектів педагогічної системи потребами розвитку дитини, спрямованість діяльності педагога на саморозвиток дитини.

2. Природовідповідність: урахування імпульсів природного розвитку дитини: соціального (потреба у спілкуванні з іншими людьми); конструктивного (потреба у русі, грі); дослідницького (потреба у пізнанні і розумінні речей); експресивного (потреба у самовиразі).

3. Набуття особистого досвіду як спосіб підготовки до розв’язання життєвих проблем.

4. Навчання через діяльність: залучення дітей до практичної діяльності як основа розвитку їх природних імпульсів;

5. Індивідуалізація навчально-виховного процесу: врахування індивідуальних особливостей на всіх етапах процесу (цілепокладання, здійснення процесу, визначення його результатів).

Змістові особливості дидактичної системи Д.Дьюї:

- інтегрований, а не предметний підхід до організації змісту освіти;

- керівництво у викладанні логікою життя, потребами конкретних дітей, а не логікою науки;

- орієнтація у процесі навчання на конкретний результат: особистісно значимі знання, а також практичні уміння, які отримають учні у результаті вивчення кожної теми;

- активна участь учнів і батьків у визначенні змісту освіти;

- вчитель не вимагає систематичного навчання як основного способу пізнання: він керує процесом пізнання через організацію діяльності, спрямовує зусилля учнів на пошук

- розв’язання особистих, соціальних та інтелектуальних проблем.

Дата добавления: 2015-07-12