Щоб властивостей не мали

Визначених, і якщо вже

Безліч створює отрути

Людський підступ, то, знайшовши

Трутину, яка вбиває,

Чи знайти він не здолає,

Притлумивши її силу,

Ще й таку, що присипляє?

Сумніватись нам не слід

В тому - вийде чи не вийде,

Адже те після досліджень

І всіх вúпроб - очевидне…

Цей напій, в якому опій

Змішаний з блекотою,

Я приніс в тісну в'язницю,

Де томився самотою

Сехисмундо, й там із ним

Говорив (була ж нагода!)

Про науки, що його

Вчила матінка-природа

Серед гір під небесами,

Бо в тій школі, як я зирив,

Він риторику засвоїв

Ледь не всіх птахів і звірів.

Тож, аби ще більш підняти

В нього дух для тої справи,

Що ти робиш, я предметом

Для розмови, як яскравий

Приклад, взяв орла стрімкого,

Що долає згорда сферу

Вітру, схожий на вогнисту

Блискавку золотоперу

Чи на мандрівну комету.

Похваливши лет високий,

Я промовив: “ Ти король

Вільних птахів ясноокий,

Отже, всі тобі підвладні,

Як обранцеві своєму ”.

Досить слів було моїх,

Щоби, зачепивши тему

Величі, він запишався

Гордовито-величавий,

Бо його і справді кров

На значні важливі справи

Спонукає, й він сказав:

“Це й в республіці тривожній

Бистрих птахів є такий,

Що йому підвладний кожний!

До цих роздумів дійшовши,

Відчуваю менше болю;

Я невільний, та мене

Силоміць взяли в неволю,

Знаючи, що доброхітно

Я б нікому сам не здався”.

Тож, помітивши, що він

Затужив і схвилювався,

Я напою дав йому

Повну склянку, і потому,

Як напій розлився в грудях,

Він скорився сну міцному,

І побіг йому по тілу

Зимний піт, як срібні хвильки,

Страх і жах, аби не знав я,

Що переді мною тільки

Привид смерті, то б злякався

За його життя. Тут люди,

Котрим ти довірив дослід,

Появились і, маруди,

Повезли його в кареті,

Помістили до кімнати,

Де вже все було готове,

Щоб як слід його прийняти

Згідно з величчю і саном.

І в твою постіль уклали,

Де, поки не втратить сили

Летаргічний сон тривалий,

Як тобі, йому слугують

Твóї люди за наказом.

І, якщо моя слухняність

Здобувається цим разом

Нагороди, то прошу я

(Ти пробач мені, дерзкому),

Щоб сказав ти про свій намір,

Чом привезли, як додому,

До палацу Сехисмундо.

Басиліо

Я, Клотальдо, розумію

Твóї сумніви і хочу

Правду викласти тобі я.

Сехисмундо злісна зірка

(Не держу цього в секреті)

Провіщає тисячі,

Як нещасть, так і трагедій.

Хочу спробувать, чи небо,

Що обманювать не може,

В чому ми переконались,

Тут не зміниться, о Боже,

У жорстокості до нас,

Чи не зм’якшиться суворе

І той присуд не відкине,

Що несе нам тільки горе,

Бо владичить над зірками

Дата добавления: 2015-10-16